Педагогічні науки/3. Методичні основи виховного процесу

Варенко Т.К.

Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна

Про впровадження технології виховання педагогічної толерантності майбутніх учителів

Педагогічна толерантність є важливою професійно-особистісною якістю вчителя, без сформованості якої він не зможе на гідному рівні виконувати свої професійній обов’язки. Проте висновки науковців і результати проведеного нами дослідження свідчать про те, що теоретичні та практичні аспекти проблеми виховання педагогічної толерантності майбутніх учителів розроблені недостатньо, що зумовлює необхідність цілеспрямованого вивчення й вирішення цієї проблеми.

Як установлено, в сучасній педагогічній літературі під поняттям «толерантність» найчастіше мають на увазі готовність людини сприймати та прийняти інших людей з усіма їхніми характерними якостями і властивостями, взаємодіяти з ними на засадах взаємоповаги і згоди, сприяти їхньому особистісному самовиявленню й всебічному розвитку. У свою чергу, педагогічна толерантність визначається в різних наукових джерелах як:

· професійна здатність вчителя встановлювати діалогічні відносини з суб’єктами освіти, які суттєво відрізняються від нього незмінними й змінними характеристиками особистості, суб’єктивним досвідом і поведінкою (В. Чернявська);

· здатність учителя зрозуміти, визнати й прийняти учня таким, який він є, сприймаючи його як носія інших цінностей, логіки мислення й форм поведінки (М. Перепеліцина, Б. Ахметова);

· інтегративна якість особистості вчителя, ідеал міжособистісних відносин «учитель – учень» (Н. Ліпатова);

· здатність педагога конструювати рівноправні відносини з іншими учасниками освітнього процесу (О. Богданова).

У контексті дослідження під педагогічної толерантністю розуміється інтегративна якість особистості вчителя, яка забезпечує його здатність установлювати діалогічні відносини з усіма учасниками педагогічного процесу, що суттєво відрізняються від нього за певними характеристиками.

Здійснення процесу виховання педагогічної толерантності майбутніх учителів передбачає обґрунтування відповідної технології, яка забезпечує ефективність цього процесу. На підставі вивчення наукової літератури й результатів власного дослідження було зроблено припущення, що ефективність виховання педагогічної толерантності майбутніх учителів значно підвищиться за умови впровадження технології, яка реалізується за такими етапами: 1) мотиваційний (зорієнтований на формування мотивації студентів щодо оволодіння педагогічною толерантністю, забезпечення безумовного прийняття й усвідомлення ними сутності аксіологічного підходу як підґрунтя оволодіння нею); 2) когнітивний (спрямований на засвоєння майбутніми вчителями знань про різні аспекти феномену педагогічної толерантності); 3) особистісно-дієвий (забезпечує оволодіння студентами вміннями, особистісними якостями, необхідними для прояву педагогічної толерантності, накопичення ними особистісного досвіду толерантної поведінки).

Для реалізації поставлених перед першим етапом технології завдань студенти залучались до прослухування лекцій, участі в спеціально організованих бесідах, диспутах, на яких висвітлювалось роль і місце педагогічної толерантності у професійній діяльності вчителя. Крім цього, використовувалися інші різноманітні методи й форми виховної роботи, які стимулювали подальший розвиток пізнавальної й соціальної мотивації молодих людей, у тому числі пов’язаної з питаннями розвитку педагогічної толерантності. У контексті актуалізації ціннісно-смислових новоутворень майбутніх учителів забезпечувалося також цілеспрямоване створення ситуацій успіху, що надавали їм можливість відчути радість досягнення, усвідомити свої можливості, повірити в себе та свої сили на шляху професійно-особистісного зростання, що, у свою чергу, стимулювало бажання розвивати власну педагогічну толерантність.

Під час реалізації когнітивного етапу технології значна увага викладачів приділялася забезпеченню засвоєння студентами суті й структури педагогічної толерантності, основних заповідей педагогіки толерантності, правил толерантної поведінки тощо. Для цього використовувалися такі методи й форми роботи, як лекції, підготовка рефератів, доповідей, повідомлень, вирішення проблемних ситуацій тощо.

На особистісно-дієвому етапі реалізації технології проводилася різноманітні виховні заходи (конкурси педагогічної майстерності, ділові ігри, тренінги тощо), які позитивно впливали на оволодіння студентами вміннями, особистісними якостями, необхідними для прояву педагогічної толерантності, та дозволяли активно накопичувати ними досвід толерантної поведінки під час взаємодії з іншими людьми.

Значне місце у процесі виховання педагогічної толерантності займала також педагогічна практика, яка проводилась у школах. Під час проходження цієї практики майбутні вчителі закріплювали зразки толерантної поведінки у взаємовідносинах з учнями, необхідні для цього знання, вміння, особистісні якості в умовах, максимально наближених до реальної професійної діяльності.

Як свідчать отримані результати проведеного дослідження, у студентів експериментальної групи спостерігалася більш інтенсивна позитивна динаміка у стані сформованості педагогічної толерантності, ніж у студентів контрольної групи, в якій визначена технологія не реалізовувалась. Так, в експериментальній групі кількість студентів з високим рівнем її вихованості збільшилася на 20,7 %, а в контрольній групі цей показник становить лише 4,9 %; воднораз кількість студентів, у яких виявлено низький рівень вихованості цієї толерантності, зменшилася в експериментальній групі на 23,8 %, а в контрольній групі – на 4,3 %.

Отже, висунуте припущення підтвердилося, тобто впровадження розробленої технології дійсно забезпечує суттєві зміни у рівні сформованості педагогічної толерантності студентів. Перспективними для подальшого наукового пошуку є вивчення проблеми підготовки вчителів до виховання толерантності в учнів різних вікових категорій, а також самовиховання студентами педагогічної толерантності.