Педагогічні науки/6. Соціальна педагогіка

К. пед. н. Караман О. Л.

Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, Україна

СУТНІСТЬ І СТРУКТУРА ПРОЦЕСУ РЕСОЦІАЛІЗАЦІЇ

НЕПОВНОЛІТНІХ ЗАСУДЖЕНИХ

Маючи міждисциплінарний характер, процес ресоціалізації засуджених у сучасній науковій літературі розкривається на межі різних галузей знань, незважаючи на чітку приналежність того чи іншого дослідження до певної науки. Так, філософські, правові, психологічні, педагогічні, соціологічні аспекти процесу ресоціалізації у міцному переплетінні, але з домінантністю на одному з них, представлені в усіх сучасних дослідженнях, провідними з яких для нас стали праці з права (В. Трубніков, О. Бандурка, В. Прусс, Д. Ягунов, В. Наливайко, Г. Радов, О. Пташинський, А. Яровий), психології (Я. Гошовський, Н. Савчук, О. Павлик), педагогіки (В. Синьов, Г. Радов, В. Кривуша, О. Беца) соціальної роботи (М. Галагузова, Л. Мардахаєв, А. Сухов, В. Курбатов, П. Павленок, С. Толстоухова, М. Фірсов, О. Беца, В. Проскура) та, безпосередньо, соціальної педагогіки (С. Горенко, В. Лютий, С. Харченко, Л. Завацька, І. Звєрєва, А. Капська). Тому метою даного повідомлення є розкрити сутність і структуру процесу ресоціалізації неповнолітніх засуджених як соціально-педагогічної категорії.

Універсальний соціально-педагогічний зміст поняття ресоціалізації знаходимо у російському соціально-педагогічному словнику за редакцією Л. Мардахаєва, де ресоціалізація (від лат. re – префікс, що позначає повторну, поновлювальну дію + соціализація) – це відновлення у людини втрачених соціальних цінностей й досвіду спілкування, поведінки, життєдіяльності [7, с. 352] та українському словнику-довіднику для соціальних педагогів і соціальних працівників за ред. А. Капської, де дане поняття представлено більш розширено як: 1) відновлення особистістю якостей, необхідних для нормальної життєдіяльності в суспільстві; 2) засвоєння нових цінностей, ролей, навичок замість попередніх; 3) комплекс заходів, спрямований на відновлення соціального статусу особистості, втрачених або несформованих соціальних навичок, переорієнтація соціальних і референтних орієнтацій девіантів за рахунок включення їх у нові, позитивно орієнтовані відношення й види діяльності [6, с. 163].

Крім того, дуже авторитетними для нашого дослідження є думки вітчизняних науковців, які стояли у витоку розробки проблеми ресоціаліззації в пенітенціарній педагогіці й пенітенціарній соціальній педагогіці, – В. Синьова, В. Кривуші, О. Беци, Г. Радова, С. Горенка, С. Харченка та ін. Результати їхніх досліджень дають нам уявлення про ресоціалізацію як „процес виправлення засудженого, формування в нього законослухняної поведінки, стимулювання становлення особистості на таку життєву позицію, яка відповідає соціальним нормам, на основі відновлення, збереження й розвитку соціально корисних якостей і відношень особистості під час виконання покарання й подальшої адаптації засудженого до умов самостійного життя на волі” [5, с. 9].

Інші дослідники в галузі пенітенціарних педагогіки і соціальної педагогіки визначають ресоціалізацію як процес повторної інтеграції (реінтеграції) в суспільство індивіда, який певний час знаходився в стані соціальної дезадаптації, під час якого відбувається набуття індивідом нового соціального статусу, поновлення соціальних зв'язків, інтеграція в основні соціальні інститути (навчання, виховання, трудова та культурно-дозвільна діяльність тощо) (В. Лютий [4, с. 256]); організований процес відновлення соціального статусу, раніше втрачених або несформованих соціальних навичок дезадаптованих неповнолітніх, переорієнтація їх соціальних установок і референтних орієнтацій за рахунок включення в нові позитивно орієнтовані відносини і види діяльності соціально-орієнтованого педагогічно організованого середовища (Т. Бєлавіна [1, с. 113]); процес перевиховання особистості, що скоїла злочин, залучення її до трудової діяльності і нормального соціального середовища, відстежування динаміки особи засудженого, розробка рекомендацій щодо перевиховання і ресоціалізації засуджених (В. Васильєв [2, с. 272]) та ін.

На нашу думку, усі наведені визначення мають право на існування й у своїй сукупності відбивають сучасне уявлення про процес ресоціалізації засуджених, проте потребують деяких семантичних уточнень щодо використання стосовно окремої категорії осіб – неповнолітніх засуджених, що знаходяться в місцях позбавлення волі.

Ураховуючи етимологію слова «ресоціалізація», що походить від слова «соціалізація» та префікса «ре» (у перекладі – відновлюваність, повторність дії) ресоціалізація неповнолітнього засудженого в пенітенціарному закладі – це складний процес повторної соціалізації неповнолітнього на основі нейтралізації отриманих ним в результаті десоціалізації асоціальних норм, цінностей, негативних ролей, стереотипів поведінки та подальшого відновлення, збереження (або засвоєння вперше) та розвитку позитивних, за оцінкою суспільства, соціальних норм, цінностей, ролей, зв’язків, зразків поведінки з метою реінтеграції (повторної інтеграції) в суспільство після звільнення.

Дослідження ресоціалізації як процесу дозволив нам виділити ряд органічно пов’язаних етапів, що складають його структуру: допенітенціарна, пенітенціарна та постпенітенціарна ресоціалізація. У свою чергу, кожен етап складається з більш конкретних періодів і механізмів.

Перший етап ресоціалізації – допенітенціарний – ми визначаємо як період, який починається з моменту скоєння злочину («кульмінації» десоціалізації особистості) та арешту, продовжується в ході досудового слідства (перебування в слідчому ізоляторі) та судового процесу. Основними соціально-психологічними механізмами на цьому етапі виступають усвідомлення вини та нанесення шкоди суспільству, каяття та засудження власної злочинної поведінки. Основним змістом соціально-педагогічної (соціально-виховної) та психологічної роботи – просвітницька та виховна робота, спрямована на попередження рецидивів; загальноосвітнє навчання; заняття спортом; психологічна підтримка усвідомлення вини.

Другий, основний, етап процесу ресоціалізації – пенітенціарний – відбувається з моменту прибуття засудженого в колонію й закінчується звільненням.

Механізмами основного етапу ресоціалізації виступають адаптація до умов позбавлення волі, виховання, перевиховання, виправлення та самовиховання, підготовка засуджених до звільнення, що відбуваються у процесі соціально-педагогічної (соціально-виховної) та психологічної роботи за наступними напрямами: всебічне (моральне, розумове, правове, трудове, естетичне, фізичне, санітарно-гігієнічне, статеве) виховання; загальна середня, професійно технічна та вища освіта; участь у самодіяльних організаціях та самоврядуванні; звернення до релігії як засобу виправлення; суспільно корисна праця; дотримання режиму й самодисципліна; психологічна допомога (корекція негативних і девіантних якостей особистості, нейтралізація негативних соціально-психологічних явищ у концентрованому середовищу правопорушників, надмірного звикання до умов ізоляції від суспільства тощо); підтримка соціально корисних зв'язків із сім’єю, друзями, колегами тощо; залучення громадськості та формування з її числа піклувальних рад та батьківських комітетів; попередня підготовка засуджених до звільнення (забезпечення контролю і зворотного зв’язку між установою виконання покарань та сім’єю, місцевими органами влади, регіональними центрами зайнятості населення, навчальними закладами щодо побутового та працевлаштування на волі) та ін.

І, нарешті, третій, постпенітенціарний, етап ресоціалізації неповнолітніх засуджених починається, коли неповнолітній уже потрапляє на волю. Провідними механізмами процесу ресоціалізації на цьому етапі виступають соціальна реабілітація та соціальна адаптація, які відбуваються разом або з відносною послідовністю. Основним змістом соціально-педагогічної роботи на цьому етапі виступає соціально-педагогічний патронаж неповнолітніх, звільнених із колонії, спрямований на відновлення або ж встановлення соціально корисних відносин і статусу; вирішення проблем забезпечення житлом, продовження освіти, професійного навчання, працевлаштування; корекцію індивідуальних рис, що заважають соціальній адаптації; захист прав і представлення інтересів звільненого; нейтралізацію негативного впливу соціального середовища; здійснення психологічної підтримки; закріплення досягнутих у процесі виконання покарання позитивних результатів і досягнення цілей ресоціалізаційного процесу.

Це етап повної й остаточної ресоціалізації, результатом якої повинна стати реінтеграція (повторна інтеграція в суспільство) з метою подальшої соціалізації неповнолітнього, перерваною злочином і відбуванням покарання в місцях позбавлення волі.

Література:

1. Бєлавіна Т. І. Соціальна дезадаптація молоді: чинники та умови / Т. І. Бєлавіна. – К. : ППНВ, 2004. – 140 с.

2. Васильєв А. А. Психічні аномалії неповнолітніх та їх вплив на кримінальну відповідальність / А. А. Васильєв // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ. – 2003. - № 3 (12). – С. 271 – 276.

3. Гарасимів Ю. В. Усвідомлення провини як умова успішної ресоціалізації умовно засудженого неповнолітнього / Ю. В. Гарасимів // Вісник Житомирського державного університету. – 2009. – Випуск 48. – С. 64 – 67.

4. Лютий В. П. Соціально-педагогічне забезпечення діяльності кримінально-виконавчої інспекції з ресоціалізації неповнолітніх, звільнених від відбування покарання з випробуванням : дис... канд. пед. наук: 13.00.05 / Вадим Петрович Лютий. – Луган. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – Луганськ, 2010.– 296 с.

5. Синьов В. М. Педагогічні основи ресоціалізації злочинців / В. М. Синьов, Г. О. Радов, В. І. Кривуша та ін. – К. : МП «Леся», 1997. – 272 с.

6. Словник-довідник для соціальних працівників та соціальних педагогів / За ред. А. Й. Капська та ін. – К. : УДЦССМ, 2000. – 258 с.

7. Социальная педагогика: Словарь. / Сост., автор и ред. Л. В. Мардахаев. – М. : МГСУ «Союз», 2001. – 446 с.