Воропаєва О.В.

ДонНУЕТ

Особливості міжнародного трансферту технологій у сучасних умовах

Рух технологій є важливою складовою міжнародних економічних відносин. Останнім часом цей сектор економіки відзначається найбільшим динамізмом. Але розширення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) потребує величезних фінансових затрат. Трансферт технологій у сучасних умовах забезпечує окремим країнам, що не мають достатньо фінансових ресурсів для проведення НДДКР, досягнення високих темпів економічного розвитку за рахунок використання передових технологій інших країн. Ось чому вивчення питання міжнародного обміну науково-технічними знаннями та з’ясування його особливостей на сьогодні є таким актуальним. Певні проблеми міжнародного трансферту технологій знайшли відображення в працях таких науковців як В.Новицькій, О.Г. Баранов, Т. Чернецька, М.І. Крупка та інших.

Міжнародний трансферт технологій – процес їх передачі за межі митної території держави із використанням будь-яких інформаційних каналів від одного індивідуального або колективного носія до іншого. Міжнародний трансферт технологій є важливим засобом здійснення інноваційного процесу та інструментом комерціалізації технологій.

У сучасних умовах міжнародному технологічному обміну притаманні певні особливості, серед яких:

1. Розвиток ринку наукоємних технологій. Зараз прогресивною вважається тенденція не просто зростання експортного потенціалу країни, а збільшення частки наукоємних високотехнологічних товарів у загальній структурі експорту. Існує загальновизнана класифікація високих технологій для експорту та імпорту продуктів, що дає змогу дослідити торгівлю продуктами високих технологій у 10 головних технологічних галузях: біотехнологія, технології наук про життя людини, оптоелектроніка, комп’ютерів і телекомунікацій, електроніки, комп’ютеризованого виробництва, нових матеріалів, аерокосмічних технологій, озброєння, атомних технологій.

2. Монополія найбільших фірм на ринках технологій. Науково-дослідні розробки концентруються в найбільших фірмах промислово розвинутих країн, оскільки тільки вони володіють достатніми фінансовими коштами для проведення таких досліджень. Транснаціональні корпорації активно залучають у проведення НДДКР свої закордонні філії, дочірні компанії, для яких характерне підвищення частки витрат на наукові розробки в загальній сумі цих витрат ТНК.

3. Технологічна політика ТНК. Останнім часом відбулися зміни в напрямках НДДКР, які проводять ТНК. Дослідження зміщуються в галузі, що визначають успіх у виробничій і збутовій діяльності:

· удосконалювання традиційних видів виробів для їх кращого пристосування до вимог світового ринку;

· створення принципово нових товарів, дослідження ринків, де можна очікувати високих прибутків;

· продаж ліцензій на початкових етапах життєвого циклу товарів, щоб встигнути окупити частину витрат на НДДКР доходами від реалізації їх результатів;

· встановлення монопольно високих цін на запатентовану продукцію й обмеження виробництва і випуску нової продукції покупцями ліцензій;

· використання патентів для контролю за розвитком техніки або гальмування цього розвитку.

4. Взаємини ТНК із країнами, що розвиваються. ТНК намагаються створити таку структуру міжнародного поділу праці, яка забезпечувала б економічну і технологічну залежність країн, що розвиваються. Нерідко ТНК переміщують в країни, що розвиваються, виробництво товарів, життєвий цикл яких минув і прибуток від реалізації яких поступово зменшується.

5. Участь у міжнародному трансферті технологій дрібних та середніх фірм. Перевага полягає у вузькій спеціалізації. Випускаючи обмежену номенклатуру товарів, ці фірми отримують доступ на вузькоспеціалізовані світові ринки. Вони не несуть додаткових витрат на вивчення ринку, рекламу, приділяють увагу безпосередньому вирішенню науково-технологічних завдань. Продаж ліцензій для цих фірм – найбільш конкурентна форма передачі технології, тому що вони не можуть суперничати з великими корпораціями ні за масштабом експорту високотехнологічної продукції, ні за вивезенням підприємницького капіталу.

6. Розвиток міжнародної технічної допомоги. Ця допомога надається розвинутими країнами країнам, що розвиваються, і країнам з перехідною економікою в галузі передачі технічних знань, досвіду, технології, технологічно ємної продукції, навчання персоналу. Міжнародні програми технічної допомоги спрямовані на підвищення технічного рівня країн-одержувачів і здійснюється на багатосторонній основі, у тому числі по лінії міжнародний організацій ( наприклад, організаціями системи ООН, МВФ, Світовим банком, ОЕСР та ін.) чи на двосторонній основі.

Отже, на сучасному етапі міжнародному технологічному обміну притаманні певні особливості, серед яких збільшення частки наукоємних високотехнологічних товарів у загальній структурі експорту; концентрування науково-дослідних розробок в найбільших фірмах промислово розвинутих країн; певні зміни в напрямках НДДКР, які проводять ТНК; переміщення в країни, що розвиваються, виробництва товарів, прибуток від реалізації яких поступово зменшується; збільшення частки дрібних та середніх фірм у міжнародному трансферті технологій; збільшення кількості Міжнародних програм технічної допомоги.