Секція: економіка

Підсекція: фінансові відносини

Наукові тези

«Бюджетні видатки: теорія та проблеми розподілу»

В сучасних умовах ринкових реформувань в Україні виникає потреба у переосмисленні традиційно сформованих підходів до визначення цілей, завдань, принципів і механізму реалізації розподілу бюджетних видатків та детальному вивченні їх економічної сутності. Проблеми розвитку і вдосконалення методів мобілізації бюджетних ресурсів та ефективності бюджетного фінансування , як найважливіших інструментів державного впливу на стабілізацію економічного та соціального положення регіонів визнаються одним з найбільш актуальним в українській науці і практиці.

За останні роки проблеми формування видаткової частини бюджету почали перебувати у центрі уваги науковців і органів державного управління. Мають місце численні науково-практичні дискусії щодо докорінного обґрунтування розподілу державних видатків, розробки ефективної методики спрямування бюджетних видатків на стабілізацію економіки та розвиток соціальної сфери.

Державні видатки, як економічна категорія, є грошовими відносинами з приводу розподілу та використання централізованих та децентралізованих фондів грошових ресурсів держави з метою фінансування загальнодержавних потреб соціально-економічного розвитку. Щодо визначення з Бюджетного кодексу, то воно звучить слідуючи чином: видатки – це кошти, що спрямовуються на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом, за винятком коштів на погашення основної суми боргу та повернення надміру сплачених до бюджету сум. У Кодексі наводиться також термін витрати бюджету, під яким слід розуміти видатки бюджету та кошти на погашення основної суми боргу.

Видаткова частина державного бюджету характеризуються певними принципами на яких базується здійснення видатків:

1) планування;

2) деталізація видатків;

3) безоплатність;

4) безповоротність;

5) цільове спрямування;

6) ефективне використання коштів;

7) постійний фінансовий контроль.

Розподіл видатків між місцевими бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього споживача. Відповідно до цих критеріїв види видатків поділяються на такі групи: 1) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів (ці видатки здійснюються з бюджетів сіл, селищ, міст та їх об'єднань); 2) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. Вони здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного значення, а також районних бюджетів; 3) видатки на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України. Такі видатки здійснюються з бюджету Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. З бюджетів міст Києва та Севастополя здійснюються видатки всіх цих трьох груп.

Останнім часом в умовах упорядкування міжбюджетних відносин значна увага приділяється питанню передачі видаткових повноважень між рівнями бюджетної системи. Для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів), надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів.

Розпорядники бюджетних коштів - бюджетні установи в особі їх керівників, уповноважені на отримання бюджетних асигнувань, взяття бюджетних зобов'язань та здійснення видатків з бюджету. Відповідно до затвердженого бюджетного розпису розпорядники коштів Державного бюджету України одержують бюджетні асигнування, що є підставою для затвердження кошторисів. Затвердження, а також коригування протягом бюджетного року кошторисів бюджетних установ здійснюється розпорядниками коштів відповідно до затвердженого бюджетного розпису Державного бюджету України.

Залежно від ступеня підпорядкованості та обсягу наданих прав розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (другого та третього рівнів).

В бюджетній системі нашої держави розмежування видатків між бюджетами та розпорядниками різних рівнів здійснюються за певними принципами встановленими Бюджетним кодексом. Так, видатки, що можуть потенційно вплинути на соціальне забезпечення мешканців області, закріплюються за обласними бюджетами. Видатки, від яких опиняться у виграшному становищі мешканці компактно розташованого адміністративно-територіального утворення, закріплені за міськими та районними бюджетами. Видаткові завдання суто місцевого значення закріплені за бюджетами міст республіканського (в АРК), обласного, районного значення, сіл та селищ. Міста Київ та Севастополь наділяються всіма видатковими повноваженнями, закріпленими за областями, містами, районами, селами та селищами з урахуванням законів України, які визначають спеціальний статус цих адміністративно-територіальних одиниць. У галузі програм соціального захисту, що пов'язані з наданням грошової допомоги і мають загальнодержавне охоплення, міста та райони надаватимуть законодавче встановлені види допомоги, але отримуватимуть компенсацію своїх бюджетних видатків шляхом цільових субвенцій з держбюджету.

Стадії виконання державного бюджету за видатками визначається встановленням бюджетних асигнувань розпорядникам бюджетних коштів на основі затвердженого бюджетного розпису, затвердженням кошторисів розпорядникам бюджетних коштів, взяттям бюджетних зобов'язань, отриманням товарів, робіт та послуг, здійсненням платежів, використанням товарів, робіт та послуг на виконання бюджетних програм.

Останіми роками спостерігається тенденція до зростання бюджетиних видатків, особливо на соціальні потреби.

Збільшення державних видатків, посилення їх соціальної спрямованості, безумовно, роблять суттєвий позитивний внесок у розвиток соціально-економічної ситуації в Україні. Але сьогодні не можливо точно визначити, як саме зростання або спадання бюджетних видатків вплинуть на показники економічного розвитку в майбутньому.

Отже, на сучасному етапі реформ системи витрат бюджетних коштів має зазнати суттєвих змін. Бюджетні асигнування мають забезпечити розв’язання найважливіших державних завдань. Таких, як, наприклад, фінансування пріоритетних заходів пов’язаних із швидкими темпами ключових, бюджетоутворюючих галузей економіки; забезпечення реалізацію цільових комплексних програм; створення та забезпечення фінансових можливостей для удосконалення виробничої та соціально-побутової інфраструктури. Для цього необхідно подальше ґрунтовне вивчення даної проблеми та напрацювання науково-методичних рекомендацій по вдосконаленню механізму розподілу бюджетних видатків.

Література

1. Бюджетний Кодекс України від 21.06.2001// Урядовий кур’єр -2001.- 25 липня.

2. Азаров М.Я. та ін. Бюджетна політика у контексті стратегії соціально-економічного розвитку України. // К.: НДФІ -2004. - т.2 – 374с.

3. Малярчук А.М. Економічний зміст і структура формування місцевих бюджетів. // К.: Вісник податкової служби. – 2005 – 32с.

4. Розпутенко І. Державні видатки в перехідних економіках // К.: Видавництво АУДУ. – 1998. – 242с.

5. Христинко В.Б. Межбюджетные отношения и управление региональными фінансами:опит, проблемы, перспективы. – Москва:Дело. – 2002. – 608с.

6. Юрий С.І. концептуальні засади сутності бюджету // Фінанси України.-2001.-№ 10.-С.3-10.