Економічні науки/2. Зовнішньоекономічна діяльність
Амоша К.Ю.
Донецький
державний університет економіки і торгівлі
ім. М.
Туган-Барановського
Проблеми та заходи
підвищення конкурентоспроможності України
ХХІ сторіччя – епоха інформації та інновацій, що вимагає створення нового
підходу до визначення пріоритетів державного регулювання з метою підвищення
конкурентоспроможності національної економіки.
Конкурентоспроможність – це здатність країни випускати такі товари і
послуги, які задовольняють сучасний світовий ринок товарів і послуг, а також
створювати такі умови для суб’єктів господарювання в країні, щоб вони могли
розвиватися не тільки на теренах національного бізнесу, а й на світовому рівні,
у світовому суспільстві[1].
Ціль статті – розглянути проблеми конкурентоспроможності України та
визначити напрями їх усунення.
Серед фахівців і керівництва держави, у суспільстві та серед науковців
ведуться дискусії з приводу пошук побудови конкурентоспроможної України. Цією
проблемою займалися Ю. Кіндзерський, В. Гейц, А. Гальчинський, С. Чернетко[1].
Поєднання таких факторів, як висока географічна привабливість і наявність
багатих природних ресурсів, дешеві та кваліфіковані трудові ресурси з високим
рівнем наукової та професійної підготовки,
забезпеченість матеріально-технічними ресурсами, довгостроковий
потенціал ринку, наближеність до ринку Європейського Союзу, з одного боку, та
зростання економіки протягом останніх років з недавніми демократичними змінами
(надання Україні в грудні 2005 року статусу країни з ринковою економікою,
наміри приєднатися до Світової організації торгівлі та вступити до ЄС), з
другого боку, надають можливість для України підвищити свою
конкурентоспроможність на світовому ринку[2].
У звітах Всесвітнього економічного форуму (ВЕФ) про глобальну конкурентоспроможність
Україна з кожним роком у рейтингу опускається все нижні й нижче.
Глобальний індекс конкурентоспроможності визначається за оцінкою
макроекономічної ситуації, здатності країни створювати та впроваджувати новітні
технології, якості державного управління, загальної інфраструктури,
ефективності банківської системи тощо. У 2002 році Україна посіла 74 місце
(Росія – 66-е) серед 80 країн. У 2003 – 84 місце (Росія – 70-е) серед 102 країн[3]. ВЕФ змінював,
удосконалював свої методики, але після деякого покращення у 2005 році Україна у
2006 посіла лише 78 місце.
Можна виділити такі проблеми конкурентоспроможності України:
1.
Проблеми, які послаблюють
макроекономічну стабільність країни:
-
високі темпи інфляції відносно
міжнародних стандартів (8,2 % у 2003 році, 12,3 % у 2004, 10,3 % у 2005)[3];
-
високі проценті ставки, які поєднуються
із недостатньою кількістю кредитів на розвиток приватного сектору і недовірою
до банківської системи; збільшення державного прямого та гарантованого
зовнішнього боргу (з 14,09 млрд. у 2001 році, до 15,47 млрд. у 2005)[3];
-
незахищеність прав власності, що є
обов’язковим для розвитку бізнесу та залучення фінансування з метою
інвестування;
-
політично залежна судова влада;
-
низький рівень політичної свободи;
2. Проблеми, які гальмують розвиток економічної свободи:
-
значний рівень втручання держави в
економіку;
-
формування оплати праці (зарплати, які
встановила держава, застосовуються на більшій частині робочих місць);
-
обмеження щодо залучення іноземних
інвестицій; держава контролює, обмежує та впливає на діяльність банків;
-
слаба захищеність прав власності;
3.
Проблеми тінізації економіки:
-
приховування підприємствами реального
обсягу доходів з метою ухилення від сплати податків;
-
нелегальна зайнятість частини населення,
приховування реального обсягу заробітної плати, що призводить до зниження
населенням реального розміру його доходів і т.д.
Для підвищення
конкурентоспроможності і усунення негативних тенденцій в економіці України
доцільно здійснити ряд заходів, головними принципами яких повинні стати:
політична стабільність держави
і її прогнозованість як
суб'єкта міжнародних відносин; стабільність законодавства щодо умов
іноземного інвестування; гнучкість оподатковування; адекватність
організаційно-правового й інформаційного забезпечення залучення іноземних
інвестицій; оптимальна достатність (глибина проникнення іноземного капіталу на
рівні окремих підприємств, галузей і економіки в цілому повинна нівелюватися
виходячи з інтересів національної безпеки).
Таким чином, на сучасному
етапі для підвищення конкурентоспроможності найголовнішими для українського
уряду є вирішення цих проблем. Крім того, це підвищить кредитоспроможність та
інвестиційну привабливість країни, що призведе для підвищення рейтингів, які в
свою чергу позитивно вплинуть на іноземних інвесторів. Для України це особливо актуально,
оскільки повноцінна інтеграція нашої економіки у світову систему господарювання
можлива лише за умов випереджального розвитку, що базується на високій
конкурентоспроможності країни.
Література:
1. С. Хамініч Проблеми та
пріоритети конкурентоспроможності економіки України//Економіст.- № 2.
- 2007-с.22-24;