Абсава Людмила Олександрівна

ІНСТИТУТ ЕКОНОМІКИ ТА ПРОГНОЗУВАННЯ

НАН УКРАЇНИ

 

Державне регулювання економікою

 

Соціально-економічна сутність продовольчої безпеки країни

 

 

Виробництво харчових продуктів є першоосновою існування виробника і будь-якого способу виробництва. Тому дієвість аграрної політики найчастіше оцінюють за критерієм рівня забезпечення потреб у продовольстві та його доступності. Споживачеві найважливіше за будь-яких умов придбати продовольство відповідно до того доходу, який робить його платоспроможним, та цін, що складаються на ринку продовольства.

Такий прагматичний підхід споживача продовольства і є стрижнем, навколо якого будується аграрна політика економічно розвинутих країн. У цих країнах, які. як правило, сформували групу експортоспроможних, агропромислове виробництво налаштоване на самозабезпечення власних потреб у продовольстві й створення досить потужного експортного потенціалу. Це не означає, що вони не імпортують продовольство. Імпорт продовольства має у них допоміжний характер і охоплює переважно так звану критичну групу продовольства, тобто ті його види, у власному виробництві яких виникли певні труднощі, або ж ті, які в даних умовах виробляти невигідно і неможливо. Однак такий імпорт обмежений і регулюється державою завдяки високому ввізному миту. Так, усі країни ЄС на імпорт продовольства, яке виробляється в кожній країні зокрема, ввели мито на рівні 50—500%.

Протекціоністсько-продовольча політика дає можливість розвинутим країнам підтримувати високий рівень харчування і гарантувати населенню продовольчу безпеку незалежно від тих чи інших обставин: споживання продовольства є стабільним, на належному раціональному рівні та, що найбільш важливо, продовольчі товари є доступними в будь-яких місцях проживання населення, а також за ціною, яка цілком влаштовує його більшість. Ця істина й потребує глибокого розуміння суті та результатів продовольчої безпеки .

Продовольча безпека як соціально-економічне явище, що характе­ризується причинно-наслідковим зв'язком, має стати фундаментом формування соці­альної політики, визначення прожиткового мінімуму як основи розмірів мінімальної заробітної плати і пенсії, інших індикаторів, що характеризують соціально-економічний стан у країні.

На жаль суть продовольчої безпеки зведена до досить простого розуміння — кількісного забезпечення населення і промисловості відповідно продуктами харчування і сировиною. Звичайно, в такому трактуванні є певна істина, бо продовольча безпека об'єднує два антиподи: обсяг продовольства та споживання його. Але з такого трактування зовсім не видно, наскільки продовольчі продукти доступні для споживача, тим більше, чи їх за харчовими властивостями достатньо. Треба пам'ятати, що фізіологічні норми споживання — це основа лише підтримки життя, основа фізіологічної, а не продуктивної, виробничої діяльності людини.

Продовольчу безпеку можна визначити як спроможність держави за будь-яких обставин гарантувати і забезпечувати потреби населення в продовольстві на рівні науково обґрунтованого споживання та відповідно до його платоспроможного попиту по відношенню до цін, що складаються на ринку -продовольства.

Таке визначення суті продовольчої безпеки має чітке наукове підґрунтя, оскільки:

1. Наголошується на готовності і здатності держави управляти процесами продо­вольчого забезпечення населення.

2. Увага концентрується на тому, що на продовольче забезпечення не повинні впливати ні природні катаклізми, ні загострення політичного чи міжнародного становища, ні погіршення демографічної ситуації, ні внутрішні соціально-економічні негаразди в країні.

3. Йдеться не просто про забезпечення продовольством, а про його безпосереднє надходження в будь-які місця споживання (міста, сільські поселення, осередки вахтового методу праці) в обсягах і асортименті, що відповідають   науково обґрунтованим нормам харчування.

4. В основу визначення покладено і такий важливіший атрибут, як платоспромож­ність населення, тобто його купівельну здатність придбавати продовольство у значному обсязі, який детермінують обґрунтовані норми   споживання і ціна на ринку продовольства.

5.  До уваги береться і той обов'язковий підхід, згідно з яким держава покликана створити реальні фінансові можливості для різних прошарків населення придбавати продукти харчування за цінами, що складаються на продовольчому ринку.

Є й інше визначення поняття продовольчої безпеки. "Рівень залежності в продо­вольчій сфері чи продовольча самозабезпеченість (самодостатність, автаркія) — це спроможність держави і регіонів за рахунок власного виробництва продукції АПК покривати внутрішні потреби в продовольстві незалежно від впливу будь-яких тенденцій чи спонтанних факторів. Таким чином, продовольча незалежність країни передбачає не тільки забезпечення її продуктами харчування, але і вільний доступ населення до цих продуктів. Залежність у продовольчій сфері країни з'являється тоді, коли частка імпортних продуктів харчування перевищує граничне критичне значення в світовій практиці"[1]. Ще інше тлумачення продовольчої безпеки таке: "Продовольча безпека в широкому розумінні означає рівень доступності для основної частини населення країни продуктів харчування, необхідних для підтримки нормального способу життя" [2]. Як бачимо, і в даному визначенні основний наголос ставиться на відповідальність держави за продовольче забезпечення населення за будь-яких обставин на основі вільного доступу до продовольства.

Продовольча безпека, як відомо, розцінюється як складова безпеки національної. Тому її слід характеризувати не лише як внутрішню складову незалежності держави, а й як важливий зовнішній фактор, бо продовольче забезпечення населення на рівні раціональних норм споживання є свідченням економічної міцності держави. Щоб зрозуміти важливість саме такого трактування місця і суті продовольчої безпеки, варто порівняти фактичний рівень споживання продовольства в Україні з науково обґрунтованими та фізіологічними нормами харчування .

 

Таблиця 1 - Рівень споживання продовольства населенням України на рік у розрахунку на особу, кг

 

 

Продукти

Норма споживання

Фактичне споживання

Фізіологіч­ного мінімуму

науково обґрунто­вана

1990

2000

2005

в % до фізіо­логічного

М'ясо і м'ясопродукти

45,4

80,0

68,2

32,5

39,0

85,9

Риба і рибопродукти

14,1

20,0

17,5

8,3

13,0

92,1

Молоко і молокопродукти

353,3

380,0

373,2

197,7

228,0

64,5

Яйця, шт.

246,2

290,0

272,0

164,0

240,0

97,5

Олія і маргарин

7,1

13,0

11,6

9,3

13,5

190,1

Цукор

26,8

38,0

50,0

36,5

38,0

141,8

Хлібопродукти

93,8

101,0

141,0

124,1

123,0

131,1

Картопля

90,1

124,0

161,0

134,5

133,0

147,6

Овочі та баштанні

106,8

161,0

102,5

101,0

101,0

94,5

Плоди і ягоди

61,3

90,0

47,4

29,1

29,1

47,5

 

У країні спостерігається чітка тенденція дестабілізації споживання основних харчових продуктів як за абсолютним розміром, так і за структурою раціону. Недоспоживання одних продуктів (переважно тваринного походження) компенсується надмірним вживанням інших, зокрема рослинного походження. Нинішній рівень продовольчого забезпечення сягнув критичної межі по найголовніших білкових та вітамінних продуктах, бо фактичне споживання м'яса і м'ясопродуктів, риби й рибопродуктів, молока і молокопродуктів, яєць та плодів і ягід стало меншим навіть за фізіологічний мінімум. Внаслідок цього загальна цінність харчового раціону за калорійністю і вмістом протеїну в 2005 році порівняно з 1990 роком скоротилася в 1,4 раза, а по продуктах тваринного походження – удвічі.

 

 

Літературні джерела

 

1. Личко К.П. Прогнозирование и планирование аграрно – промышленного комплекса, - М. 2002. – С.211.

2. Серова Е.В. Аграрная экономика. – М., 2004 – С.224

1.     Зубець М.В. Сільське господарство світу в умовах глобалізації // Вісник аграрної науки, 2005. №10.

Інформація щодо авторів:

 

 

Абсава Людмила Олександрівна, к.е.н., доцент, докторант «Інституту   економіки та прогнозування» НАН України.

 

          Тел. 8(552)428454  80507907489    80984684646   

          absavaa @ rambler.ru