Экономические науки/2. Финансы и банковское дело

 

Нагорнюк Є. В.

Дніпродзержинський  державний  технічний  університет

Сучасні  моделі управління банківським  портфелем

 

         Балансування між  рівнем прибутковості та  рівнем ризику, пошук  їх оптимального співвідношення є основним  завданням управління банківським портфелем. У сучасній банківській практиці під управлінням активами і пасивами  прийнято розуміти інтегрований підхід до управління фінансовими потоками банку, за якого активи, зо­бов'язання та капітал розглядаються у нерозривній єдності і спрямовуються на досягнення стратегічної мети банківської діяльності. Сутність управління активами і пасивами полягає у коорди­нуванні управлінських рішень щодо проведення активних і пасив­них банківських операцій так, що це приводить структуру дина­мічного банківського балансу у відповідність до обраної банком стратегії і тактики.

         Управління активами і пасивами банку надає менеджменту можливість управляти прибутковістю та ризиками (ризиком від­соткових ставок, валютним ризиком, ризиком ліквідності), коор­динувати рішення щодо джерел фінансування та напрямів роз­міщення коштів. У сучасних умовах нестабільності фінансових ринків та зростання ризикованості діяльності інтегроване управ­ління активами і пасивами розглядається як найефективніший підхід до управління фінансовою діяльністю комерційного банку [1, 249].

         Спільне управління активами і пасивами дає банку інструментарій для формування оптимальної структури балансу та створення захисту  від  ризиків.

         Перевагою інтегрованого підходу є можливість максимізації прибутку за прийнятного рівня ризику, а також реалізація зваже­ного підходу до управління ліквідністю завдяки точнішому ви­значенню потреби в ліквідних коштах.          Інструментарій управління активами та пасивами включає ін­формаційні системи, моделі планування, аналіз і оцінку сценарі­їв, системи прогнозування, фінансові огляди та спеціальні звіти.

         Довгострокове управління активами і пасивами оцінюється конкурентоздатним рівнем прибутку на активи (RОА) та прибут­ку на капітал (RОЕ). Оперативне управління активами і пасивами зорієнтоване на щоденне управління банківським балансом. У цьому аспекті головними показниками ефективності  є процентний прибуток, чиста процентна маржа чи при­буток на акцію. Невіддільними складовими процесу стають контроль та управління фінансовими ризиками, передусім ризиком відсоткових ставок, валютним ризиком і ризиком незбалансованої ліквідності.

         Загальні страте­гії управління фінансовою діяльністю банку реалізуються че­рез систему аналітичних моделей та методів управління. Це моделі гепу, імунізації балансу, валютного метчингу. Необхідною умовою їх ефективного застосування є можли­вість досить точно передбачати та прогнозувати зміни напря­му, величини та швидкості руху цінової динаміки, валютних курсів, фондових індексів, товарних цін.

         У світовій банківській практиці інтегрований підхід до управління активами і пасивами банку більшістю фахівців визнано єдиним раціональним способом управління, здатним забезпе­чити виживання банку у висококонкурентному ринковому середовищі.

         У вітчизняній банківській практиці всі підходи до управління фінансовими потоками існують паралельно. В окремих банках (їх частка незначна) управління здійснюється все ще через активи, в біль­шості банківських установ переважають автономні методи управ­ління (тобто другий підхід — через пасиви), але є й банки, де вико­ристовуються сучасні прогресивні методи управління.

         Незалежно від того, якого підходу до управління активами та пасивами додержується банк, перед менеджментом неминуче по­стає важливе запитання: чи мають величина та структура зо­бов'язань впливати на напрями розміщення активів?

         Традиційний підхід до розв'язання проблеми полягає в об'єднанні джерел фінансування. Згідно з таким методом управ­ління структура зобов'язань не впливає на вибір напрямів розмі­щення активів, усі кошти розглядаються як єдиний ресурсний по­тенціал банку без урахування особливостей різних видів зобов'я­зань. Завдання керівництва банку — визначити пріоритетні на­прями розміщення активів.    Перевагою методу об'єднання джерел фінансування є просто­та й доступність його практичного застосування, а головним не­доліком — виникнення проблем з ліквідністю.

         Альтернативний підхід до управління структурою активів і пасивів базується  на поділі  джерел фінансування. Сутність  методу полягає  у   встановленні відповідності між конкрет­ними  видами таких джерел та напрямами використання  ресурсного  потенціалу. Частина ресурсів, сформована за рахунок мінливих джерел, таких як  вклади до запитання, залишки на розрахункових рахунках клієнтів, отримані позики «овернайт», має вкла­датися в короткострокові кредити та цінні папери. Кошти, залу­чені з відносно стабільних джерел, таких як строкові вклади, депозити, можуть бути спрямовані на видачу довгострокових кредитів і придбання облігацій.

         Застосовуючи метод поділу джерел фінансування, менеджмент банку має ретельно стежити за обсягами і строками різних видів зобов'язань та приводити у відповідність до них структуру активів. З огляду на потребу постійно балансувати між структурою пасивів та активів зазначений метод стає досить трудомістким, а отже, ускладнюється практичне його застосування. Іншим недоліком є можливе зменшення доходів банку, спричинене відмовою від прибуткового вкладення коштів, якщо не існує відповідного джерела фінансування. Перевага  методу полягає у зниженні ризику незбалансованої ліквідності, оскільки потреба в ліквідних коштах у будь-який час може бути передбачена.

 

Література:

         1. Примостка Л.О. Фінансовий менеджмент у банку: Підручник. – К.: КНЕУ, 2004. -468 с.