Інвестиційна діяльність і пошук нових шляхів її здійснення

Семишкур В.В., аспірант

Сумський національний аграрний університет

Характерним для ринкової економіки є розширення джерел інвестування діяльності, що здійснюється переважно за рахунок залучення приватного та іноземного капіталу, а також за рахунок зростання питомої ваги власних коштів підприємства у фінансуванні капіталовкладень.

Як відомо, обсяг іноземних інвестицій у державу характеризує такий показник, як величина прямих іноземних інвестицій, найбільша кількість яких надходив в Україну від США, Кіпру, Великобританії, Німеччини, Росії, Кореї.

Економічна нестабільність нашої держави створює передумови для пошуку нових, більш ефективних засобів фінансування галузей економіки. Оскільки інвестиційний клімат в Україні є несприятливим для іноземного інвестування, то на сьогодні вагомої ролі у цій сфері набувають фінансово-кредитні установи, а саме комерційні банки. Тим не менш іноземним інвестиціям належить особливе значення у фінансово-кредитному забезпеченні банківської системи України, які можуть впливати на її розвиток шляхом:

- пайової участі в управлінні банками резидентами;

- створення банків нерезидентів;

- придбання діючих фінансово-кредитних установ.

Не є таємницею і той факт, що діяльність та розвиток банків останнім часом набуває значної популярності не тільки серед населення, а й створює умови для підтримання промисловості, адже вони є джерелом підвищення обсягів кредитних вкладень в економіку країни. Вагомим є й значення банківського кредиту у виробничому секторі економіки через забезпечення його необхідними грошовими ресурсами. Кредит прискорює формування джерел капіталу для розширеного відтворення на основі досягнень науково-технічного прогресу; без кредитної підтримки неможливо забезпечити швидке та ефективне становлення підприємств, впровадження інших видів підприємницької діяльності як у внутрішньогосподарській, так і у зовнішньоекономічній сферах.

Існує думка, що проблеми недостатності фінансових ресурсів можуть бути подолані шляхом розробки та впровадження науково-технічної та інноваційної політики держави, що передбачає створення в Україні такої інфраструктури, яка б базувалася на діяльності інвестиційних та інноваційних банків.

Основні завдання таких банків – це вибір найефективніших джерел та способів мобілізації інвестиційних ресурсів, залучення коштів на внутрішньому та міжнародних валютно-фінансових ринках для інвестування їх в інноваційні проекти; відбір інноваційних проектів, розробка та здійснення комплексу заходів з реалізації схем консорціального кредитування, організація проходження фінансових ресурсів та інші.

Таким чином, лише тоді буде можливим реальне пожвавлення інноваційних процесів в Україні, які в свою чергу впливатимуть на формування фінансової стабільності, коли всі банківські установи будуть інтенсивніше працювати на розвиток виробництва.

Проте не можна не відмітити і ролі самої держави в реалізації інвестиційної політики, хоча на сьогодні ситуація склалася так, що уряд України поки що не спроможний здійснювати широкомасштабну інвестиційну діяльність через недосконалість монетарної політики та недостатність фінансових ресурсів. Національна інвестиційна політика повинна відштовхуватись від визначення найбільш пріоритетних ланок кожної галузі, фінансування яких дасть можливість нагромадити ресурси для виведення з кризового стану всієї галузі. Одним із таких шляхів є диференціювання податкових ставок, за допомогою чого державні фінансові органи можуть стимулювати розвиток найбільш прогресивних секторів економіки і стримувати розвиток неперспективних.

Ще одним важливим чинником успішного інвестиційного процесу є реформування підприємств. Реструктуризація, приватизація, санація підприємств є центральним і обов’язковим елементом загальної економічної реформи і відновлення економічного зростання. Стимулом для реструктуризації та притоку інвестицій є створення позитивного середовища для виробництва, а саме удосконалення законодавчої бази, встановлення адекватних податкових ставок, ринку робочої сили, прозорість ринку валют і т.ін. При умові дотримання цих положень держава не лише розвиватиме підприємництво, але і матиме можливість отримувати додаткові фінансові ресурси для виконання своїх безпосередніх функцій.

Як свідчить світовий досвід, економічне зростання можливе не лише за рахунок іноземних інвестицій, а й за наявності інституту потужних національних інвесторів. Щодо останніх, то в Україні ситуація ще не досить втішна. Темпи накопичення основного капіталу значно знизились. В той же час, доволі високими темпами зростають інвестиційні можливості населення. Тому сьогодні досить актуальним є пошук нових ефективних способів здійснення інвестицій в українську економіку, одним із яких є інститути спільного інвестування. Інститути спільного інвестування (ІСІ) є одним із найефективніших механізмів акумулювання ресурсів дрібних інвесторів, які вже потім спрямовуються в найперспективніші галузі економіки. В усьому світі ІСІ користуються у своїй діяльності певними податковими преференціями. Модель функціонування ІСІ, визначена українськими законодавцями, передбачає для інвестиційних фондів деякі податкові пільги. Зокрема прибутки фонду не обкладаються податком на прибуток. Це означає, що поки прибуток залишається у фонді (реінвестується), він не оподатковується. Податкові зобов’язання виникають лише у інвесторів при виході з ІСІ (продаж свого паю чи отримання дивідендів). Світова практика свідчить, що механізм спільного інвестування є серйозною конкурентною альтернативою банківським вкладам.

Таким чином, на сьогодні створюються всі передумови для формування нових, більш прогресивних та прийнятних шляхів здійснення інвестиційної діяльності.