Просвітницька робота закладів культури

Біловодського району Луганської області

по профілактиці асоціальних явищ серед

молоді та юнацтва

І нашому уряду, і нам громадянам України, не однаково і не байдуже – якою буде Україна завтра.

Чи станемо великою демократичною Державою, а чи всі плани і мрії залишаться на папері «сумними рядками» …

Прийшов час визнати, що майбутнє нашого народу залежить перш за все не від розвитку економіки, а від змісту моральних цінностей молодих людей, та від того, якою мірою духовність стане змістом їх життя.

Без здорового, молодого національно-свідомого громадянина, який готовий самовіддано захищати й розбудовувати свою Батьківщину, ми нічого не досягнемо і не збудуємо.

Суха мова статистики сьогодні приводить дуже жахливі цифри.

Вдумайтесь!

Україна тільки за один рік губить населення від суїциду більше, ніж Радянський Союз за 10 років війни в Афганістані.

Це більше 15 тис. чоловік щорічно.

А в нашій області суїцид в 1,5 разів перевищує середньостатистичні показники. Лікарі кажуть, що самий небезпечний вік від 16 до 35 років.

Від протиправних дій на Україні за рік загинуло більше 3,6 тис. молодих людей, віком від 14 до 18 років, а майже 7 тис. стали інвалідами. На долю молоді приходиться майже половина (45,5%) всіх тяжких и особливо тяжких злочинів.

Тільки в Луганській області більше 5 000 молодих людей мають наркотичну залежність, із них 80% хворі на СНІД. 90% наркоманів не доживають до 25 років. І вся ця біда пишеться одним рядком – асоціальні явища серед молоді.

2

Хто може залишитись байдужим?

Як вирвати юність з порочного кола?

Культосвітні працівники Біловодщини прийшли до єдиної думки, з таким лихом можна впоратись тільки всім разом, всією громадою.

Що може бібліотека? Клуб? Музей? Школа мистецтв?

Можемо багато. Адже це ті унікальні заклади культури, які несуть ідеологію в теперішній час, мають велику інформаційну базу та незрівняний досвід впливу на різні категорії громади.

Перш за все треба підняти громаду. Про це лихо треба розповідати скрізь і всім. Почали ми з культосвітньої акції: «За місто без наркотиків».І в закладах культури району, використовуючи чималий арсенал бібліотечних та клубних форм, силу живого слова, ЗМІ, розповідали страшну правду.

До нас приєднались: представники відділу освіти, будинку санітарної просвіти, медичні працівники, відділ в справах сім’ї та молоді, органи самоуправління. Заключним акордом акції стала інформаційна програма «Тревога! – наркоманія». Це був спільний захід всіх, кому не байдуже майбутнє. Проходив захід на сцені районного Будинку культури, в залі на 500 місць, не було вільного жодного.

Саме при проведені Інформаційної програми, було прийнято рішення:

- відкрити в районі наркологічний центр,

- встановити «телефон довіри»,

- органам міліції посилити роботу по зупиненню дій наркоторговців.

Сьогодні всі рішення втіленні в життя. Я впевнений, що ми одні із перших на Україні, почали інформувати громаду про торгування нашими українками за кордоном. Ще в 2004 році в інформаційній програмі «Українка по ту сторону кордону», яку ми також проводили на сцені районного Будинку культури.

3

Ми розповіли про долю наших біловодських дівчат, яких оманою вивезли за кордон і продали до борделів. В програмі приймали участь представники правових органів міста та області, а учасниками були ті, хто був там (виступали в масках) та мами, чії діти потрапили да лап торговців живим товаром. Треба сказати, що після програми, ми спробували допомогти цим нещасним матерям. Шлях був довгий, але при допомозі обласної організації «Роза ветров» дві дівчини з Тегерану та Стамбулу повернулися додому.

Мене можуть запитати, чому саме в масовій роботі ми віддаємо перевагу Інформаційним програмам? В інформаційній програмі поєднуються багато форм: сухий репортаж статистики і емоційний поетичний рядок, консультація психолога і епізод театральної вистави. На інформаційній програмі учасники отримують відповіді спеціалістів на самі різні запитання. Запитання подаються записками анонімно. Інформаційна програма – це широке коло аудиторії.

Ну хто з нас не кохав.! Я думаю, що зі мною погодиться більшість, що все саме хороше і все саме найгірше в житті людина здійснює в ім’я кохання.

Саме це і наштовхнуло нас на думку провести знову ж таку Інформаційну програму «Сколько стоит Любов?» Емблема нашої програми була троянда – наполовину червона, а на половину чорна.

І знову йшла мова про зв'язок моралі та кохання. Інформаційний репортаж переплітався з бліц - опитуваннями, відкритими діалогами. В залі районного Будинку культури стояли мікрофони, хто запитував сам, а хто й писав записки. На запитання відповідали спеціалісти: лікар – венеролог, нарколог, психолог.

Питання задавались самі різні, навіть зухвалі:

- «Я считаю, что проституция это проявление свободной любви, что в этом плохого?;

- «Я не верю, что принимая «зелье» изредка, можно стать наркоманом, ведь от одного бокала шампанского алкоголиками не становятся?

4

Хто працює з молоддю, добре знає, що визвати їх на відверту розмову, досить не просто, завдяки таким заходам, нам це вдається.

Беззаперечно, наркозалежну людину заходами не переконаєш. Ми й не прагнемо, для нас головне, щоб здорові молоді люди знали і пам’ятали, що життям гратися не можна, бо можна захопитись і програти.

Звертаємося і до камерних форм: шок – уроків, проблемних столів, ситуаційних ігор: і інші. Проводимо такі заходи в читальному залі районної бібліотеки, запрошуємо на зустрічі представників правоохоронних органів, соціальних служб, священнослужителів.

Працюємо із так називаємою «групою ризику». Це підлітки, які за противоправні дії стоять на обліку неповнолітніх правопорушників. До зустрічі з ними готуємося всією громадою: спеціалісти у справах неповнолітніх, соціальних, правоохоронних служб… Це досить складні діти, їх тяжко пройняти статистичними даними, розповідями, історіями з книжок. В них в голові повно «блатної» романтики, вони вважають, що зона – це «круто». А от як саме з такого ламається життя – не хочуть замислюватись. Саме для них ми проводимо шок – уроки. Ми влаштовуємо зустрічі з тими, хто «сидів», вчинив і несе покарання. Такі «ісповіді» - для багатьох шок.

Чи не спадало вам на думку, що в усіх асоціальних явищах, злочинах, куди «влітають» юні, перш за все вині байдужі люди?

Коли вже сталась трагедія – обірвалось життя однолітка, однокласника, то завжди починається пошук винних: - «Де школа?», «Куди дивиться міліція?», а чи задавали ви питання собі – «Де був я?».

Саме з таких запитань ми почали вечір – роздум «Ціна байдужості – життя». Ми читали листи, обговорювали різні питання і з допомогою спеціалістів, книжок шукали відповіді: «Чи треба мовчати, коли ти знаєш, що твій товариш вживає наркотики?», «Що робити, коли поведінка твого знайомого стала якась дивна?» і інші.

5

В такому широкому діалозі, головне для нас було, донести до молодих юнаків і дівчат, що життя треба берегти і своє, і чуже, якщо ми не будемо байдужими один до одного, то безвихідних ситуацій просто не буде.

Поєднанням заходів, книжкових фондів, вільного безкоштовного доступу до мережі Інтернет в Інтернет – центрі ЦРБ, ми ще раз переконуємось, що заклади культури їх інформаційний потенціал, художня книга, є і будуть найважливішими чинниками становлення особистості українського громадянина, здатного протистояти асоціальним явищам.

Начальник відділу культури і туризму

Біловодської райдержадміністрації Г.Я. Верескун