Педагогічні науки/Стратегічні напрямки

Цимбалару А. Д.

Інститут педагогіки АПН України

Компонентно-структурний аналіз поняття

“освітній простір”

Пошук педагогічних методологій, які б змогли дозволити розширити лінійну траєкторію руху учня і водночас забезпечити прогностичність результатів його освітньої діяльності, привели до появи (наприкінці 80-х років ХХ ст.) та продуктивності функціонування у площі педагогічної науки (з початку 90-х років ХХ ст.) поняття “освітній простір”. Структура феномену “освітній простір” включає два основні компоненти: провідний – “простір” та поняття, яке характеризує його ознаку, – “освітній”.

Простір – це філософська категорія, яка пов’язана з категорією “часу” (спочатку поняття “простір” і “час” не відокремлювалися одне від одного) і розглядається як форма існування матерії. Згідно з тлумаченнями у словникових джерелах простір “виражає порядок розташування одночасно існуючих об’єктів [5, с.75]” і є “загальним для всіх переживанням, що виникає завдяки органам почуття [3, с.369]”.

У історії філософії простежуються різні позиції щодо феномену “простір”. Своє бачення на означену дефініцію висловлювали Аристотель, Берклі, П. Бурдьє, В. Виноградський, К. Гаус, Демокріт, А. Каверін, І. Кант, І. Ньютон, Платон, М. Хайдеггер, Є. Федоров, П. Флоренський, В. Яковлєв та ін. Так, Демокріт, Єпікур ототожнювали простір з порожнечею, що місить у собі реально існуючі матеріальні об’єкти і яка є абсолютною, завжди та усюди однаковою та нерухомою. Аристотель визначав простір як властивість тіл. Г. Лейбниць – як порядок існування об’єктів, І. Ньютон вважав простір абсолютним і незалежним від речей, що знаходяться в ньому. І. Кант визначав простір як “форму всіх явищ зовнішніх почуттів, суб’єктивну умову чуттєвості, при якій для нас можливе тільки зовнішнє спостереження [1, с.56]”. Далі розуміння простору як абстрактної та абсолютної і об’єктивної системи координат, як того, що просто вміщує у собі речі, змінюється. Теорія відносності А. Ейнштейна визначає простір як невід’ємне від матерії, що знаходиться з нею в універсальній залежності, в якій він губить самостійність і виступає як сторона одного єдиного різноманітного цілого.

На сучасне розуміння простору вплинули дослідження (Я. Бойана, Бутлерова, К. Гауса, Лобачевського, Б. Римана, Є. Федорова та ін.), у яких обґрунтована залежність просторових властивостей від фізичної природи матеріальних тіл, обумовленість фізичних, хімічних властивостей матерії просторовим розташуванням атомів. Виокремлюються три напрямки сучасного розуміння означеного феномена: об’єктне (картина світу як сукупність зовнішніх об’єктів), суб’єктне (світ є представленістю почуттів та роздумів суб’єктів), діяльнісне (суб’єкт і об’єкт об’єднує діяльність, що створює не лише речі, а і їх смисли).

Таким чином, як форма існування об’єктивної реальності простір виражає відношення між існуючими об’єктами, визначає порядок їх розташування, щільність, площину, структуру та характеризує всі форми і траєкторії руху матерії.

Поняття “освітній”, що характеризує ознаку у словосполученні “освітній простір”, визначається трактуванням його базового поняття “освіта” – такий, що забезпечує можливості для формування “духовного обличчя людини, яке складається під впливом моральних і духовних цінностей, що є надбанням її культурного кола, а також процес виховання, самовиховання, впливу, шліфування, процес формування обличчя людини [4, с.241]”.

З точки зору діяльнісного підходу (М. Хайдеггер та ін.), що пов’язує появу простору з практиками (як простору, що розкривається сукупністю вчинків, навичок, практичних дій, проектів), у соціальному просторі виокремлюється освітній простір як сукупність вчинків його суб’єктів, їх навчальної, освітньої діяльності, розробку педагогічних проектів, що забезпечує процес і результат удосконалення здібностей і поведінки особистості, при якому вона досягає соціальної зрілості та індивідуального зростання.

Так, провідне поняття “простір” за допомогою ознаки “освітній” утворило поняття “освітній простір”, яке, враховуючи смислове наповнення його структурних компонентів, розуміється як певним чином упорядкована структура, яка характеризує всі процеси, форми, траєкторії руху і виражає відношення між об’єктами освітньої діяльності, забезпечуючи соціальну та особистісну значущість результату удосконалення здібностей і поведінки її суб’єктів.

Аналіз сучасної педагогічної літератури свідчить про багатовимірність і різноплановість цього поняття, яке почало набувати самостійного змісту, що став відрізнятися від вкладеного його структурними компонентами. Розрізняють кілька відтінків значення цього поняття: як розвиток педагогічних технологій; власний простір суб’єкта освіти; дидактичний простір; концептуальний простір ціннісного прогнозування освіти; єдиний освітній простір людської цивілізації; як синонім понять “соціально-освітній простір”, “духовно-педагогічний простір”, “виховний простір” тощо.

Більшість дослідників означеної проблеми (Н. Бастун, С. Бондирева, О. Веряєв, С. Гершунський, В. Гинецінський, Б. Єльконін, Б. Сєріков, В. Слободчиков, І. Фрумін та ін.) під поняттям “освітній простір” розуміють певну територію, яка пов’язана з масштабними явищами у галузі освіти: як певна частина соціального простору, у межах якої здійснюється нормована освітня діяльність; як єдність, цілісне утворення в галузі освіти, яке має свої межі, що уточнюються окремо, – світовий освітній простір, міжнародний освітній простір, європейський освітній простір, освітній простір регіону, школи, шкільного класу тощо.

У педагогічній літературі цей термін також застосовується як синонім поняття “освітнє середовище”. Незважаючи на те, що ці поняття дуже близькі та взаємообумовлені, вони нетотожні. Так, І. Шендрик з цього приводу зауважує, що поняття “освітній простір” та “освітнє середовище” розрізняються тим, що, по-перше, середовище характеризується статичністю, у той час як простір – динамічністю, оскільки формує та відображає елементи складної системи соціальних зв’язків закладу освіти. По-друге, на відміну від середовища, простір характеризується суб’єктивним сприйняттям. По-третє, середовище – це даність, а простір є результатом конструктивної діяльності [6].

Весь спектр представлених визначень поняття “освітній простір” характеризується аспектністю, яка не в змозі представити багатомірність можливих проявів людини та навколишньої дійсності. Найповнішим та найсучаснішим, що концентрує у собі сутнісні ознаки цього феномена, є, на нашу думку, визначення освітнього простору як “педагогічної реальності, яка заявляє про себе спів-буттям Людини і Світу через освіту, містить у собі та являє собою баланс культурного і цивілізаційного, виражаючи його через знаковість освітнього середовища [2, с.39]”.

Таким чином, під поняттям “освітній простір” ми розуміємо педагогічний феномен зустрічі та взаємодії людини з оточуючими її елементами-носіями культури (освітнім середовищем), у результаті чого відбувається їх осмислення та пізнання. У зміст цього педагогічного феномену ми вкладаємо смисл спеціально організованого педагогічного середовища як структурованої системи педагогічних факторів та умов їх освоєння особистістю у процесі її становлення. Таке розуміння освітнього простору зміщує акценти у визначенні цілей шкільного навчання та засобів вирішення проблем, які виникають у зв’язку зі змінами парадигми освіти.

Аналіз наукових джерел, що стосуються проблеми освітнього простору, дозволяє дійти певних висновків:

· освітній простір відображає систему соціальних зв’язків та відношень у галузі освіти, характер взаємовідношень суспільства і соціальних інститутів, пов’язаних із задоволенням освітніх потреб суспільства;

· освітній простір – структурована система педагогічних факторів, що забезпечують зустріч, взаємодію, осмислення та пізнання (освоєння) особистістю у процесі її розвитку та становлення спеціально організованого педагогічного середовища;

· освітній простір – місце перетинання діяльності всіх учасників освітнього процесу, де забезпечується використання та активізація їх творчого потенціалу;

· освітній простір має часові характеристики суспільного розвитку, що існує у модусах: минулого (колективний досвід, створена система знань, умінь та навичок, що втілена у матеріально-суспільні елементи, зразки та традиції діяльності та ін.), теперішнього (колективна праця як активне використання досвіду та процес творчості нових форм, зразків, результатів діяльності) та майбутнього (суспільно необхідні реальні можливості, плани, проекти, ідеали усіма можливими засобами їхнього досягнення та здійснення);

· освітній простір завжди має певні особливості залежно від його географії (території розташування, місця розгортання);

· освітній простір характеризується обсягом освітніх послуг, потужністю, інтенсивністю освітньої інформації, освітньою інфраструктурою (якісний і кількісний склад її елементів, їх розташування у просторі та взаємодія) та функціонує на принципах взаємодії різних освітніх систем, породжених певною культурою;

· проектування освітнього простору э організаційною основою інноваційного розвитку закладу освіти.

Література

1. Кант И. Критика чистого разума. – М., 1994.

2. Леонова О. Образовательное пространство как педагогическая реальность. // Alma mater (Вестник высшей школы). – 2006. – № 1. – С.36-40.

3. Новая философская энциклопедия: В 4 т. Т.1. – М.: Мысль, 2001.

4. Педагогічний словник. За ред. дійсного члена АПН України Ярмаченка М. Д. – К.: Педагогічна думка, 2001.

5. Философский словарь. Под ред. И. Т. Фролова. Изд. 5-е. – М.: Изд-во политической литературы, 1987.

6. Шендрик И. Г. Образовательное пространство субъекта и его проектирование. – М.: АПКиПРО, 2003.