Осадча О.В.

Дніпропетровський національний університет

Шляхи розвитку здібностей людини у світі теорії множинності інтелекту

У сучасному світі постає питання про зміну освітньої парадигми, яка полягає у відмові від абсолютного ідеалу (всебічного розвитку особистості) та переході до нового ідеалу – максимального розвитку здібностей людини до саморегуляції та самоосвіти. У зв’язку з тим підготовка спеціалістів потребує більш значного урахування індивідуальних здібностей студентів та уваги до їх розвитку.

Люди завжди будуть відрізнятися за своїми розумовими здібностями, однак кожен з нас має певний невикористаний потенціал, і якщо його задіяти, можна значно підвищити свій інтелектуальний рівень.

У сучасній науці існують декілька підходів, які розглядають інтелект як багатофакторну структуру:

- структурна модель інтелекту Гілфорда, яка включає 180 незалежних здібностей, класифікованих у трьох різних площинах або вимірах (операції, зміст, продукти);

- ієрархічна теорія структури інтелекту Ф.Вернона, згідно з якою на верхній точці ієрархії розміщується фактор g (загальні інтелектуальні здібності), а на наступному – два групових фактори, які відповідають вербально-освітнім та практично-технічним здібностям;

- теорія Первинних розумових здібностей Терстоуна, який виділив 7 первинних здібностей, таких як вербальне розуміння, мовленнєві здібності, здібності до розрахунків, просторове сприйняття, асоціативна пам’ять, швидкість сприйняття, здатність до індукції або загальних висновків;

- триархічна теорія Р.Стернберга, в якій він виділяє 3 фундаментальні аспекти інтелекту: аналітичний, творчий і практичний;

- теорія множинності форм інтелекту Гарднера, описана у роботі “Фрейми розуму”, де автор пропонує виділити 8 типів інтелекту.

Отже, викладачеві треба мати на увазі, що інтелект – це не зафіксована

статична реальність, яку ми успадковуємо. Він знаходиться під впливом багатьох факторів, такий як оточуюче середовище, культура, спілкування. Це гнучка система, яку треба розвивати та поліпшувати.

Мета цієї статті – визначити зміст навчання іноземної мови, націленого на формування і розвиток здібностей студентів з дотриманням принципів єдності навчання і виховання та широкого використання активних форм і методів навчання.

Практичний підхід до вирішення цієї проблеми ми знаходимо у роботах Д.Лазира “Вісім шляхів знання” та “Вісім шляхів викладання”, у яких він пропонує конкретні види завдань, що стимулюють розвиток різних сторін інтелекту.

Так, для розвитку вербально-лінгвістичного інтелекту пропонується використовувати такі завдання, як написати новий епізод розповіді, дібрати та прочитати вірші з різних історичних епох, дібрати слова, які відносяться до однієї теми. Для розвитку просторового інтелекту пропонується складати таблиці (“Найбільш та найменш розповсюджені види спорту”, “Прихильники того чи іншого виду спорта у групі”); намалювати карту Лондону після вивчення відповідної теми; розташувати меблі на плані квартири та описати його; уявити, що комп’ютер – жива істота та пояснити, як він працює; скласти денотатну карту до теми.

Внутрішньоособистісний аспект інтелекту можуть розвивати такі завдання, як: написання короткого віршика “Хто я?”, “Що я збираюсь робити і чому?”; оцінити свої слабкі і сильні сторони у вивченні іноземної мови; написати твір “Які помилки минулого я не хочу повторювати”; ведення “щоденника почуттів”; заповнення анкет, які направлені на вивчення різних сторін своєї особистості; уявити себе героєм літературного твору та сказати, що б ви зробили не так, як він.

Розвитку міжособистісних навичок спілкування сприяють завдання: проаналізувати ідею художнього твору у складі малої групи; рольові ігри; написання оповідання групою студентів; проведення інтерв’ю та опитувань; побудова ситуативних навчальних діалогів; використання методики проектів.

Введенню кінестетичного аспекту на заняттях будуть сприяти завдання, такі як: “покажіть мімікою та жестами настрої, емоції, ходу людини”, “розіграйте оповідання за ролями”, “покажіть різні види рухів”, “спробуйте показати значення слова”, а також використання рольових ігор, які потребують рухів, наприклад, “Екскурсія”, “У крамниці” тощо.

На семінарі з методики викладання іноземних мов серед студентів-п’ятикурсників було проведено спеціальне тестування, метою якого було з’ясування, з якою стороною інтелекту вони більш за все схильні пов’язувати завдання при вивченні англійської мови. Пропонувалися 48 завдань, які можуть бути використані з учнями ( 6 завдань для кожного типу інтелекту). Як і очікувалося, більшість студентів схильні використовувати завдання, пов’язані з вербально-лінгвістичним та логіко-математичним типом інтелекту, деякі студенти віддають перевагу завданням, пов’язаним з міжособистісним типом інтелекту (використання групової роботи, дискусій). Досить несподівано виявилось, що студенти схильні мало використовувати завдання, націлені на розвиток просторового інтелекту (використання карт, діаграм, графіків) і майже зовсім не використовують завдання, пов’язані з кінестетичним та музичним інтелектом. Це свідчить не стільки про небажання використовувати такі напрями, скільки про недостатні знання таких методів організації навчального процесу.

Пошук нових цікавих методів – це безперервний процес, який потребує від викладача натхнення, ентузіазму та високого рівня підготовки. Такі методи сприяють розвитку особистості та роблять навчальний процес успішним.