Болотна Т., Зубрицька. О.

Лінгвістика та країнознавчий аспект у викладанні англійської мови

Поняття “країнознавство” та “лінгвокраїнознавство”

Інтенсивний розвиток міжнародних контактів та зв’язків в політиці, економіці, культурі та інших сферах орієнтують сучасну методику викладання іноземних мов на реальні умови комунікації. Прагнення до комунікативної компетенції передбачає не лише оволодіння відповідною іншомовною технікою (тобто, мовну компетенцію учнів), але й засвоєння колосальної немовної інформації, необхідної для адекватного навчання та взаєморозуміння , тому що останнє неможливо досягти, якщо співрозмовникі не володіють інформацією про навколишній світ.

Що ж вивчають країнознавство та лінгвокраїнознавство?

Проблема вивчення мови та культури одночасно виникла не випадково, тому це дозволяє успішно поєднувати елементи країнознавства з мовними явищами, які виступають не лише як засоби комунікації, але й як спосіб ознайомлення учнів з новою для них реальністю.

В процесі навчання іноземним мовам застосовують два підходи до вивчення культури: суспільствознавчий та філологічний. Перший підхід базується на дисципліні, традиційно пов’язаній з вивченням будь – якої іноземної мови. Країнознавство – це комплексна навчальна дисципліна, що включає в себе різноманітну інформацію про країну, мова якої вивчається. На відміну від фундаментальних наук, на які воно спирається, країнознавство містить різноманітну інформацію фрагментарного характеру та визначається як дисципліна в системі географічних наук, що займається комплексним вивченням матеріалів, країн, великих регионів.

Теорія “Лінгвокраїнознавства” зазначає, що цей напрямок поєднує в собі як навчання мові, так і дає певні знання про країну, мова якої вивчається. Оскільки основним об’єктом вивчення являється не країна, а фонові знання носіїв мови, їхня культура в загальному вигляді, то правильніше було б говорити про “культурознавство”. Однак термін ” лінгвокраїнозравство” широко застосовується в практиці викладання іноземних мов і, можливо, його варто залишити. Отже, потрібно чітко визначити відмінність між традиційним країнознавством та лінгвокраїнознавством. Якщо країнознавство – це суспільна дисципліна, якою б мовою вона не викладалась, то лінгвокраїнознавство – філологічна дисципліна, яка викладається не як окремий предмет, а на заняттях по практиці мови в процесі роботи над семантикою мовних одиниць.

При філологічному підході визначають такі завдання:

1) Виділення інформації культурознавчого характеру з мовних одиниць. В цьому випадку перше місце серед основних завдань навчання займає культура.

2) Метод використовується як домінуючий в методиці викладання української мови як іноземної.

3) Навчання, що базується на сприйнятті чи викладанні мовних одиниць на прикладі образу, який вже існує в свідомості носія мови та культури.

Отже, головна мета лінгвокраїнознавства – забезпечення комунікативної компетенції в актах міжнародної комунікації, перш за все через адекватне сприйняття мови співрозмовника та оригінальних текстів, розрахованих на носія мови. Лінгвокраїнознавство забезпечує вирішення ряду проблем, а саме - головної філологічної проблеми адекватного розуміння тексту, тому воно являється лінгвістичною основою не лише лінгводидактики, але й перекладу. Адже для того, щоб перекладати, потрібно, перш за все , повністю зрозуміти іншомовний текст з усіма нюансами значення, включаючи підтекст, аллюзії, натяк, а вже потім, з урахуванням адресата, підбирати відповідні еквіваленти при перекладі, незнання яких викликає труднощі в спілкуванні іноземною мовою, і, як результат, погіршує комунікативну компетенцію учнів.

Значення та завдання лінгвістики

Дослідити засоби мови та мовлення, систематизувати їх та представити в формі , оптимальній для навчання іноземній мові – такі завдання ставить перед собою мовознавство. Тому можна вільно говорити про лінгвістичні основи країнознавчого аспекту у викладанні іноземної мови, які слід розуміти як частину загальних лінгвістичних основ її викладання в поєднанні з такими науками, як психологія, педагогіка та ін. Використовуючи їх як теоретичну основу навчання іноземній мові в цілому. Найбільший вклад в розробку лінгвістичних основ країнознавчого аспекту у викладанні іноземних мов, головним чином в рамках теорії лінгвокраїнознавства, внесли такі вчені як Верещагін Є. М., Костомаров В.Г., та їх послідовникі. Теоретична та практична цінність праць по лінгвокраїнознавству знайшла міжнародне визнання.

Отже, до завдань країнознавчо - орієнтованого мовознавства відносяться

виявлення, що здійснюються з позиції контрастивної лінгвістики, систематизації та інтерпретації іншомовного відображення явищ, специфічних для країни чи країн, мову яких вивчають. Однак можна назвати і деякі більш конкретні завдання країнознавчої лінгвістики:

1) семантичний аналіз суттєвих в комунікативному та освітньо – виховному співвідношенні національно – специфічних елементів окремих лексем;

2) зведення країнознавчо- значимих одиниць лексикону в лексико – фразеологічні поля відповідних ключових слів;

3) читання іншомовного лексикону країнознавчого характеру з урахуванням його загально – системної та національно – державної диференціації;

4) вивчення специфічно формальних засобів іноземної мови для позначення країнознавчо суттєвих явищ

5) аналіз національно – специфічної взаємодії мовних та невербальних засобів комунікації в певних мовних ситуаціях;

6) лінгвістичне обгрунтування країнознавчого аспекту навчальних матеріалів для викладання та вивчення іноземної мови, створення учбових словників країнознавчого спрямування.

Мовні одиниці з національно – культурною семантикою

Лінгвокраїнознавство вивчає мовні одиниці, які найяскравіше відображають культурні особливості народу – носія мови та місце його існування.

Необхідність соціального відбору та вивчення мовних одиниць , в яких найбільш яскраво виявляється своєрідність національної культури та які неможливо зрозуміти так, як їх розуміють носії мови, відчувається в усіх випадках спілкування з іноземцями, при читанні художньої літератури, публіцистики, перегляді кіно та відеофільмів, прослуховувані пісень та ін.

До складу лексичних одиниць, що характеризуються яскраво вираженою національно – культурною семантикою відносяться:

1) реалії – визначення предметів чи явищ, характерних для однієї культури та відсутніх в іншій

2) конотативна лексика, тобто слова, що співпадають в основному значенні, але відрізняються культурно – історичними асоціаціями

3) фонова лексика, яка означає предмети та явища, які мають аналоги в культурі, що вивчається, але відрізняються національними особливостями функціонування, форми, призначення предметів та ін.

Для лінгвокраїнознавства також великий інтерес представляють фразеологізми, в яких відображається національна своєрідність історії, культури, традиційного образу життя народу – носія мови.

Відбір одиниць з яскраво вираженою національно – культурною семантикою являється завданням тих розділів лексикології та фразеології, що виступають лінгвістичною основою лінгвокраїнознавства та можуть бути названі країнознавчо орієнтованою лінгвістикою.

Реалії в культурі та мові. Класифікація реалій

Одним з основних об’єктів лінгвокраїнознавства являються реалії країн, мова яких вивчається. Реалії – це реальні факти, які стосуються побуту, культури, історії країни, мова якої вивчається, її героїв, традицій, звичаїв. В філологічних дисциплінах реалії розуміють двояко:

1) реалія – предмет, поняття, явище, характерне для теорії культури, побуту, звичаїв народу, країни і не зустрічаються в інших культурах;

2) реалія – слово, що означає предмет, явище; також словосполучення ( як правило, фразеологізм, прислів’я чи приказка, що містить такі слова ).

В реаліях найбільш наглядно проявляється близкість між мовами та культурою: виникнення нових реалей в матеріальному та духовному житті суспільства призводить до виникнення реалій в мові, причому, час виникнення нових реалій можна точно встановити. Так, лексика чутливо реагує на всі зміни суспільного життя. Наприклад, в українській мові реалія “будинок відпочинку” з’явилась в 1921 році, “суботник” в 1919, “ударник” в 1929, “цілинник” в 1955.

В перекладознавстві та лінгвокраїнознавстві реалія представляє собою особливу одиницю. З одного боку, реалія відображає державний, економічний, географічний та культурний устрій країни, що придає їй більш вагоме значення. Але з іншого боку, реалія – це слово, яке називає о’бєкти, характерні для життя одного народу та абсолютно чужі іншому, що дуже ускладнює переклад, і перекладач змушений докладно описувати чи пропонувати свої неологізми, наприклад: “надземка” - elevated railroad; “букмекер” - book maker – людина, яка приймає застави від глядачів на скачках, “родстер” - roadster – двомісна машина з відкритим верхом. Іноді такі еквіваленти можуть стати стійкими виразами: Lord Privy Seal – лорд – охоронець печатки. До реалій можна також віднести скороченні абревіатури: NAM suit – костюм класичного покрою ( NAM – National Association of Manufacturers –Національна асоціація промисловців).

В стилістичному плані реалії відносяться до національної літературної мови і цим відрізняються від наукових термінів, локалізмів, жаргонізмів і т.п.

В мовознавчих науках класифікація реалій-слів базується на лінгвістичному принципі. Провідні лінгвісти виділяють кілька груп класифікацій: 1) реалії — імена власні 2) в залежноссті від місцевого історичного колориту 3) загальнонаціональні реалії. Нижче наводиться приклад однієї з найбільших груп «реалії - імена власні», а саме географічні, етнографічні і суспільно-політичні реалії.

Географічні реалії:

1. Назви об’єктів фізичної географії: canyon—каньон ( глибока ущелина).

2. Назви рослин: honey-dew — медвяная роса.

3. Назви тварин: grizzly — грізлі (північноамериканський сірий ведмідь).

Етнографічні реалії:

1. Побут.

а) їжа: hamburger — гамбургер (булочка з рубленым біфштексом).

б) одяг: parka — одяг ескімосів.

в) житло: wigwam — вігвам (помешкання північноамериканських індійців).

г) побутові заклади: saloon — питний заклад.

2. Мистецтво та культура.

а) музика: blues — блюз: 1) героїчна пісня негрів; 2) форма джазової музики; 3) парний бальний танок.

б) музичні інструменти: banjo—банджо, струнний щипковий музичний інструмент, яий використовується в джазі.

в) мистецтво та предмети мистецтва: pop-art, non-arm —напрям в сучасному авангардистському мистецтві.

3. Етнічні об’єкти.

а) етноніми: Apache—апач, індієць племені апачей.

б) назва осіб за місцем проживання: Michiganer — мічиганець, житель штату Мічиган.

4. Міри та гроші.

а) одиниці мір: foot—фут (30,4 см), bushel—бушель (ок. 35,2 л).

б) грошові одиниці: а penny—цент, a dime — дсятицентовик.

Суспільно-політичні реалії:

1. Адміністративно-територіальний устрій:

а) адміністративно-територіальні одиниці: state—штат.

б) населенні пункти: hick town — провінційне містечко.

в) частини населенного пункту: uptown — житлова частина міста; dоwn town — ділова частина міста.

2. Органи та представники влади:

а) органи влади: city hall — муніціпалітет.

б) представники влади: sheriff — шериф; marshal — судовий виконавець.

3. Суспільно-політичне життя:

а) суспільства: John Birgh Society — суспільство Джона Бирга—ультраправа реакційна організація.

б) титули, звертання, ступені: Bаchelor — бакалавр, mister —містер (вживається тільки разом із прізвищем).

в) установи: the Senate — сенат.

Таким чином, різноманітність національних особливостей, які втілені в реаліях, являється основою та об’єктом лінгвокраїнознавства, за допомогою якого ми вивчаємо і намагаємось зрозуміти внутрішній устрій, економічний та культурний рівень, історію країни, мова якої вивчається, її героїв, традиції та звичаї. Саме через реалії ми вивчаємо певні риси, особливості характеру, притаманні саме цій країні, яка існує в певну історичну епоху, тому що лексика реагує на всі зміни суспільного життя, і це відображено в словниковому запасі країни.