Гринюк Оксана Степанівна

Національний педагогічний університет імені М.П.Драгоманова

Варіантні відносини між афіксальними віддієслівними

іменниками на позначення дії сучасної німецької мови

Між одиницями лексичної системи існує вид відношень, універсальних для системи мови в цілому та органічно зв’язаних різними видами системних відношень. Це відношення варіантності. Вони проявляються в тому, що одне і те ж слово, без зміни своєї форми (лексеми), може бути співвіднесене з декількома різними значеннями та, навпаки, одне і те ж значення (семема) може виражатися декількома різними словами. Ці два прояви варіантних відносин в лексиці отримали назву багатозначності (полісемії) та синонімії (полілексії) [1:101].

Варіантність мови – явище видозміни деякої рівневої ознаки мовних одиниць, що призводить до існування їхніх паралельних форм і є виявом мовної надмірності чи економії, тенденцією розвитку мови, наслідком її функціонально-стилістичного та територіального розшарування.

Виокремлюють варіанти: фонетичні (фонологічні) з різним звуковим складом; акцентуаційні, які різняться наголосом; морфологічні, пов’язані зі специфікою морфологічних показників того самого слова; орфоепічні, що визначаються диференцією вимови слова; семантичні, представлені різним значенням полісемантів; орфографічні, що різняться написанням без відображення у вимові; морфемні, зумовлені чергуванням аломорфів і варіантів морфеми; фразеологічні, що розрізняються лексичною повнотою складу фраземи (повний і компресивний) або за умови тотожності значень і структури варіюють один із складників звороту; синтаксичні, представлені різною модифікацією структурних і позиційних схем речення або структур семантично тотожного словосполучення.

Лексичні одиниці можуть мати декілька різновидів варіантів у залежності від того, на якому рівні у них наявні відхилення в зовнішньому оформленні:

- фонематичні (чи власне фонетичні) варіанти – це такі одиниці, які при спільному корені фонетично оформлені по-іншому; такі варіанти характеризуються несмислорозрізнювальним протиставленням фонем кореневої чи афіксальної морфеми;

- акцентологічні варіанти – це одиниці, які при спільному корені оформлені по-іншому з точки зору наголошеного складу; вони характеризуються несмислорозрізнювальним протиставленням місця наголосу в складі слова;

- морфологічні варіанти (або формально-граматичні) – це одиниці, які оформлені граматично по-іншому при спільному корені; вони характеризуються несмислорозрізнювальним протиставленням лексико-граматичних категорій чи формоутворюючих морфів, які виражають те ж граматичне значення;

- словотвірні (або деривативні) варіанти – одиниці, які при спільному корені оформлені по-іншому деривативно; вони характеризуються несмислорозрізнювальним протиставленням формантів, тобто афіксальних морфів [2:234].

У сучасній лінгвістиці термін варіант набув два чітко протилежних осмислення. З одного боку, він означає "різновид, видозміну форми якоїсь значимої мовної одиниці" і в цьому значенні сповна закономірно використовується при фізичному підході до фактів мови. З іншого боку, він означає "одну з можливих матеріальних маніфестацій будь-якої абстрактної мовної одиниці (незалежно від того, значима вона чи ні)" і в цьому значенні також абсолютно виправдано вживається при функціональному підході до фактів мови. Нажаль, потрібного розмежування між згаданими осмисленнями терміна варіант, як правило, не робиться. В результаті виникає вельми небажане змішування понять, що негативно позначається на визначенні сутності розглянутих явищ [2:232].

Під варіантністю розуміється співіснування паралельних способів вираження, які мають спільне лінгвістичне значення (фонологічне, граматичне, лексичне), не порушують тотожності слова та відрізняються незначними структурами, стилістичними відтінками чи сферою функціонування.

Однокореневі утворення з різними, але рівнозначними афіксами є за своєю природою такими ж варіантами, як і всі інші варіанти лексичних одиниць. Своєрідність словотвірних варіантів полягає у тому, що вони утворені на основі не варіантних, а різних за матеріальним вираженням афіксів, і що це самостійні за формою значимі одиниці рівнозначні, тобто омосемічні.

Однокореневі одиниці з різними афіксами – це, безумовно, різновид однієї і тієї ж одиниці, але по-іншому оформлені з точки зору використаних словотвірних засобів (їх структура при цьому не різна: вони є похідними одиницями з однотипним формантом одного категоріального значення, але з різним матеріальним його вираженням).

Між фонетичними та морфологічними варіантами з одного боку, та словотвірними – з іншого наявна суттєва різниця. Вона полягає в тому, що фонетичні та морфологічні варіанти переважно випадкові, індивідуальні, не закономірні; модифікація окремих кореневих фонем або формоутворюючих морфів, хоча і може мати відповідне лінгвістичне тлумачення, не розповсюджується на визначений деякими ознаками чи умовами клас елементів (такі фонетичні варіанти: кентавр/центавр, ноль/нуль і т.д.). Словотвірні ж варіанти базуються на закономірних, систематичних мовних властивостях; субституція словотвірного форманта при одному корені зумовлена системними можливостями даної мови та охоплює не тільки даний конкретний випадок, а цілий розряд властивих мові елементів.

В силу цього фонетичні та морфологічні варіанти явно пов’язані з нормою (один різновид визнаний нормативним, а інші вважаються відхиленням від норми). У випадку ж словотвірних варіантів важко сказати, яке саме з даних утворень більше відповідає нормі, тому що сама їх поява зумовлена існуючою в мові об’єктивною потенціальною можливістю. Завдяки цьому, а також їх структурному протиставленню (в них явно відчувається наявність різних за формою цілісних одиниць – словотвірних морфів), вони, на відміну від елементів, які протиставляються на фонетичному та морфологічному рівнях (у яких на перший план виступає саме їх варіантність), підходять під категорію омосемічних елементів (тому їх відносять до синонімів).

Відсутність додаткової інформації у словотвірних варіантах зумовлена тим, що вони утворюються:

1) від одного і того ж кореня за допомогою системних варіантів суфіксів, генетична спільність яких доведена всім історичним поступом німецької мови, зокрема її лексико-семантичної системи: Deuterei – Deutelei, Spötterei – Spöttelei;

2) за допомогою системних, але не продуктивних афіксів, смисловий зміст яких залишається незмінним через низьку словотвірну валентність, яка обмежує появу нових понятійних категорій у смислових структурах цих суфіксів: Base – Basis, Dose – Dosis;

3) від одного і того ж кореня за допомогою одного і того ж афікса: Schonung – Verschonung, Forderung – Anforderung.

У структурному плані словотвірні варіанти мають майже повну зовнішню схожість з мінімальним розрізненням однієї/двох фонем: (Wandlung – Wandelung) чи однієї морфеми (Gier – Gierde) і однорідну твірну основу. Словотвірні морфеми не відіграють суттєвої ролі в модифікації смислового значення. У семантичному аспекті словотвірні варіанти повністю тотожні за всіма компонентами лексичного значення і тому не мають ніяких семантичних відтінків. Завдяки тотожності лексичного значення словотвірні варіанти мають однакову лексичну сполучуваність, вживаються в одних і тих самих словосполученнях: akkumulierte Dose – akkumulierte Dosis. Розбіжності між ними маючи виключно стилістичний характер, не руйнують єдності слова в його варіантах і є поверхневими. Варіантність належить до словозмінної, а не словотвірної категорії, тому що це лише формальне вираження одних і тих самих лексичних значень у межах однієї лексеми. З варіантністю пов’язане утворення не нових слів, а утворення нових форм слова, які не змінюють суті лексичного значення: Kommas – Kommata.

Таким чином, семантико-стилістична і функціональна диференціація розширює можливості різноманітних зв’язків словотвірних варіантів, які порушують семантичну тотожність, та зумовлює перехід від словотвірних варіантів до словотвірних синонімів. Отже, факт існування таких однокореневих паралелей обов’язково спричиняє їх взаємодію, боротьбу за сферу функціонування, що і зумовлює зміну їх статусу в системі німецької мови [3:167].

Література

1. Кузнєцова Э.В. Лексикология русского языка. – М.: Высшая школа, 1989. – 216с.

2. Бережан С.Г. Семантическая эквивалентность лексических единиц. – Кишинев, Штиинца. - 1973. – 372с.

3. Артемчук Г.І., Іщенко Н.Г. Парадигматичні зв’язки в системі однокореневих утворень (на матеріалі словотворчих варіантів і словотворчих синонімів сучасної німецької мови)//Науковий вісник Кафедри ЮНЕСКО КДЛУ. Філологія, Педагогіка, Психологія. – 2000. – Вип.1. – С.165 – 170.