Психологія та соціологія/9. Психологія розвитку
Кан. психол. наук Рудюк Н.Г.
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича, Україна
ЩАСЛИВА СТАРІСТЬ
Довкола нас старіють люди. Це наші
близькі, рідні, знайомі й незнайомі. Старенькі практично є у кожній родині. Для
когось це мама чи тато, для іншого це бабуся чи дідусь, а комусь це може бути
чоловік або дружина. Люди старіють постійно, завжди й усюди. А ми є
спостерігачами й учасниками цього безперервного процесу.
Існує безліч суперечностей довкола
поняття старість. Воно належить до “вічних” проблем. Зокрема, це стосується
того, що початок старості не є вираженим явищем, яке легко фіксується; старіння
– процес тривалий, поступовий і розпочинається не одразу; він не має чітких
меж, що відділяють середній вік від старості. Процес старіння відбувається у
кожного по-різному: у одних раніше, у інших пізніше; одні сприймають його
спокійно, а інші не можуть з ним погодитися.
На думку А.Толстих, старість – самий
парадоксальний та суперечливий період людського життя [1, с.3].
С. де Бовуар вважає, що старість – це
в першу чергу біологічний феномен, який супроводжується серйозними
психологічними змінами [2, с.35].
В.Б. Шапар у сучасному тлумачному
словнику зазначає, що старість – це заключний період життя, умовний початок
якого пов’язаний з відходом від особистої участі в продуктивному житті
суспільства [3, с.504].
Не дивлячись на розгляд проблеми
старості в медичному, психічному та соціальному аспектах, науковцям не вдалося
дати однозначного її визначення.
Найчастіше про старість відгукуються як про виключно
негативний стереотип. Про благополучні форми старіння можна почути вкрай рідко.
Однак, приклад позитивного ставлення до життя в старості можна показати в
самоописах старіння відомих визначних особистостей. Так, Чуковський в своєму
щоденнику писав: “Никогда я не знал, что так
радостно быть стариком, что ни день – мои мысли добрей и светлей”.
Вислів “щаслива старість” скоріше всього можна зустріти в художній літературі, ніж в геронтології. Це поняття в значній мірі невизначене і викликає до себе суперечливе ставлення. Адже важко уявити собі, що старість може бути щасливим періодом в житті. Але якщо звернутися до стареньких людей, то виявляється, що поняття “щаслива старість” не є абстрактним, воно наповнене певним змістом, яке відповідає їхньому уявленню про щастя.
Вченими було виявлено, що людей похилого віку,
психічно здорових, які проживають в домах-інтернатах або знаходяться вдома,
тобто в колі сім’ї, можна виділити в групу осіб, які позитивно оцінюють своє
старече існування і які не сприймають свою старість.
Для людей, які задоволені своєю старістю, характерна
тенденція до перегляду минулих установок, цілей, переконань, а також
з’являються прагнення бути корисним і потрібним для інших людей. Іноді у стареньких
може з’явитися позитивне ставлення до тварин, прагнення нагодувати чи прийняти
бездомних. Були й такі випадки, коли одна жінка похилого віку постійно говорила
собі: “Я стара людина і повинна встигнути зробити багато добра”.
Оточуюче життя, сьогоднішній стан здоров’я, фізичні недуги, побут сприймаються такими якими вони є.
Подібне ставлення до самого себе і оточуючих є для людини похилого віку новою
життєвою установкою.
Також у людей даного вікового періоду можна виявити
стійку мисленнєву роботу, яка відображає прагнення переосмислити свій минулий
життєвий досвід, минулу діяльність з позиції старої людини.
Установки, які були в минулому, визнання, посада та
звання втрачають свою привабливість і здаються малозначущими. Люди похилого
віку задумуються над питаннями змісту життя, і знання смислу власного
існування, пізнання себе. Саме такий варіант психічного старіння несе повне
узгодження з самим собою, з внутрішнім світом, з природнім осадом подій і
узгодження з неминучістю завершення власного життя. Звична для людини
орієнтація на оточення з віком переходить в орієнтацію на самого себе. Люди
похилого віку виявляють більш низьку потребу бути в центрі уваги, вони менше
драматизують свої переживання, ніж люди інших вікових категорій.
Також вченими було встановлено, що люди похилого віку
часто кажуть “так” незалежно від змісту запитання. Це лежить в основі
конформізму стариків. Людина похилого віку, яка має свою точку зору ухиляється
від спору і формально погоджується із своїм співрозмовником. В деякій мірі ці
нові риси характеру відображають схильність до самоізоляції і свідчать про
підбір адекватного способу реагування на оточення.
Спокійне ставлення до власної старості, до того, що
вона веде за собою все це складає комплекс, який називається “старческая
мудрость”. Відносно цього Гіляровський сказав, що мудрість людей похилого віку
виникає виключно за рахунок їх обережності в судженнях, консерватизму,
ригідності.
Важливим моментом в благополучній оцінці свого життя в
старості є самозадоволення. Задоволення в старості собою – це особливо важливий
показник. Він свідчить про відсутність змін в своєму “Я”.
Література:
1. Толстых А. Возрасты жизни. – М., 1988.
2. Психология старости / Под ред. Д.Я.Райглородского.
– Самара, 2004.
3.
Шапар В.Б. Сучасний тлумачний
психологічний словник. – Х., 2005.