Крилов Д.В.

Південнослов’янський інститут Київського славістичного університету

м. Миколаїв

ПРИРОДНО – ЗАПОВІДНІ ТЕРИТОРІЇ ЦЕ КОМПЛЕКС БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНОЇ ПРИРОДНОЇ СИСТЕМИ

Біосфера як сукупність екосистем, що являють собою  природні території з  властивими для них  організмами, які перебувають у постійному  взаємозв'язку «набуває  властивості стабільності  на високої надійності  функціонування  завдяки високому рівню  організованості, цілісності і  структурованості» (3,с.32). Ця умова  забезпечується ступенем  життєдіяльності  різноманітних живих організмів, що  взаємодіють між собою і є  потужною  об'єднуючою силою  біосфери. В цілому  екосистемам  властива  саморегуляція і вони  здатні  у певній мірі  протистояти  зовнішнім  впливам та   відновлюють, якщо порушення  екологічної  рівноваги не  знищило їх  компоненти. У методологічному плані  збереження та  відновлення  екосистем чи їх окремих компонентів досягається  у значній  мірі шляхом  заповідання територій, тобто вилучення  із  господарського використання цінних  у природному  відношенні  територіальних  комплексів, надаючи  перевагу їх  збереженню і  відтворенню. Форми  заповідних  територій є досить  різноманітні.

         Згідно Закону  України « Про природно – заповідний фонд України» до таких  відносяться природні заповідники, біосферні  заповідники, національні природні парки, регіональні  ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні  урочища, ботанічні сади,  дендрологічні парки, зоологічні парки, парки – пам’ятки садово – паркового мистецтва. У свою чергу, заказники  поділяються на  ландшафтні, лісові, ботанічні, загально зоологічні, орнітологічні, ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загально геологічні,  палеонтологічні і  карстово-спелеологічні.

         Пам’ятки природи поділяються на комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та  геологічні. Заповідні  території є  вузловими  елементами (ядрами) екомережі, які  з'єднуються  екологічними коридорами.

         Базовими  критеріями  формування  заповідних  територій є: ступінь природності  території   та її   різноманіття;  рівень   багатства  та  значення

різноманіття; рідкісність  різноманіття;  представленість  ендемічних,  реліктових  та  рідкісних видів;  репрезентативність  різноманіття;  типовість та повнота  різноманіття;  оптимальність розміру і  природність меж;  ступінь функціонального значення  різноманіття;  наявність рослин і тварин  специфічних для   традиційних  агроценозів.

         Завданнями природних  заповідників є  збереження природних  комплексів та об'єктів на їх території, відновлення  і запобігання  змін у природних  комплексах і їх  компонентів у результаті  антропогенного впливу, проведення наукових  досліджень  і спостережень за станом  навколишнього природного середовища  і розробка на їх основі  природоохоронних  рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння  у підготовці наукових кадрів і спеціалістів  у галузі охорони  навколишнього середовища.

         Завданням  біосферних  заповідників, які  створюються на базі природних заповідників, національних природних парків  і входять  у міжнародну систему біосферних  резерватів є  збереження  у природному стані  найбільш типових природних компонентів біосфери, здійснення фонового екологічного  моніторингу, вивчення  навколишнього  природного середовища, його змін під  дією  антропогенних факторів.

         На національні природні парки  покладаються такі завдання: збереження цінних природних комплексів, унікальних і  еталонних ділянок та об'єктів; збереження історико – культурних об'єктів; створення умов для  організованого туризму, відпочинку та інших  видів  рекреаційної  діяльності з дотриманням режиму охорони заповідних природних  комплексів і об'єктів, сприяння  екологічній  освітньо -  виховній роботі.

         Завданням  заказників є  збереження  окремого природного комплексу або навіть окремого його  компоненту. Причому, заказники загальнодержавного значення мають  завданням збереження природних  комплексів і їх   компонентів, що мають  національне значення, а саме: види, занесені до Червоної книги України, території, на яких  зберігаються  рослинні  угрупування, занесені до  Зеленої  книги   України,  території   водно -   болотних   угідь   міжнародного  значення, території, що  забезпечують охорону

генофонду у цінних  лікарських рослин, унікальні  печери тощо.

Заказниками місцевого значення є території, природні  комплекси  яких носять  регіональне або місцеве значення: види рослин і тварин, що  підлягають   особливій охороні. Залежно від  цільового призначення заказники  поділяються на типи, зміст яких  приведено нижче:

·        Ландшафтні - призначені для  збереження чи  відновлення  особливо  цінних природних  комплексів (природних  ландшафтів);

·        Лісові - призначені для збереження  чи відновлення  особливо  цінних типових та унікальних  для України  та окремих її  регіонів лісових  насаджень, що мають  природоохоронну, наукову або прикладну  цінність;

·        Ботанічні - призначені для збереження  і відновлення  чисельності цінних у науковому, господарському і культурному відношенні, а також  рідкісних і таких, що  перебувають  під загрозою зникнення  видів рослин і їх  угруповань;

·        Загально зоологічні - призначені для збереження  і відновлення чисельності цінних у науковому, господарському і культурному  відношенні, а також  рідкісних та таких, що  перебувають під загрозою  зникнення видів тварин (підвидів, популяцій);  

·        Орнітологічні - призначені для збереження  і відновлення цінних у науковому, господарському і культурному  відношенні, а також  рідкісних та таких, що  перебувають під загрозою  зникнення  видів птахів (підвидів, популяцій), створення сприятливих умов для птахів під час  гніздування, линяння  за  зимівлі, міграцій;

·        Ентомологічні - призначені для збереження  і відновлення цінних у науковому, господарському і культурному  відношенні, а також  рідкісних та таких, що  перебувають під загрозою  зникнення  видів  комах;

·        Іхтіологічні - призначені для збереження  і відновлення цінних у науковому, господарському і культурному  відношенні, а також  рідкісних та таких, що перебувають під загрозою  зникнення  видів  риб (підвидів, популяцій) в місцях їх  нересту, нагулу  та зимівлі;

·        Гідрологічні - призначені для збереження і відновлення цінних  водних об'єктів і природних комплексів ( болотних, озерних, річкових, морських);

·        Загально геологічні - призначені для збереження цінних об'єктів  і комплексів  неживої природи (геологічних  відслонень, виходів кристалічних  порід, родовищ мінералів і інших корисних  копалин, примітних форм  рельєфу  і пов'язаних  з ним елементів ландшафту);

·        Палеонтологічні - призначені для збереження  місць  знахідок і скупчень  решток або  скам’янілих зразків  викопної флори та фауни, що мають  особливе наукове значення;

·        Карстово – спелеологічні - призначені для збереження цінних у науковому  та  рекреаційному  відношенні печер, поверхневих карстово-спелеологічних утворень печерних видів флори і фауни.

         Пам’ятки природи – це окремі унікальні природні  утворення, що мають  особливе  природоохоронне, наукове, естетичне і  пізнавальне  значення з метою збереження їх у природному стані. За своїми ознаками вони поділяються

на такі загальновідомі типи:

·        Комплексні - Ділянки мальовничих місцевостей, еталонні ділянки недоторканої природи, локальні території на яких серед антропогенно зміненого ландшафту збереглись рештки природних екосистем, природні ландшафти з унікальними формами рельєфу (гори, групи скель, ущелини, каньйони, групи печер, льодовикові цирки і долини, моренно-валунні гряди, гігантські полої тощо);

·        Ботанічні - Місця зростання цінних, реліктових, ендемічних, рідкісних і зникаючих видів рослин, лісові масиви та ділянки лісу, особливо цінні за своїми характеристиками (породним складом, продуктивністю, генетичними якостями тощо), а також зразки видатних досягнень лісогосподарської науки і практики, окремі гаї, дерева-довгожителі та їх біогрупи, дерева, що мають історико-меморіальне значення, дерева оригінальних форм, окремі екземпляри екзотів і реліктів, а також природні об'єкти штучного походження - стародавні алеї, парки, бульвари;

·        Зоологічні - Оголошуються в місцях мешкання цінних, реліктових, ендемічних, рідкісних і зникаючих видів тварин, в місцях гніздування птахів, колоніальних поселень тварин тощо;

·        Гідрологічні - Природні об'єкти, що відіграють важливу роль у підтримці гідрологічного режиму певних територій та мають водоохоронне значення: витоки річок, водно-болотні комплекси, ділянки заплав невеликих річок, ділянки морського узбережжя, окремі водні об'єкти - озера, ставки, водоспади, природні гідромінеральні комплекси - термальні І мінеральні водяні джерела, родовища лікувальних грязей;

·        Геологічні - Геологічні відслонення, що мають особливу наукову цінність: опорні розрізи, стратотипи, виходи рідкісних мінералів, гірських порід І корисних копалин, геолого-географічні полігони, у тому числі класичні ділянки з особливо виразними слідами сейсмічних явищ, а також оголення розривних і складчастих порушень залягання гірських порід, останці, прояви карсту, печери, гроти, окремі мальовничі скелі, льодовикові валуни, визначні гори, еталонні ділянки родовищ корисних копалин, місцезнаходження рідкісних чи особливо цінних палеонтологічних об'єктів, а також геологічні об'єкти штучного походження, наприклад, старі кар'єри тощо.  

         Завданням, які покладаються на заповідні урочища, що представляють території місцевого значення є збереження ділянок лісу, болотних, степових та інших відокремлених цілісних ландшафтів, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані.

         Дендрологічні парки і ботанічні сади - це природоохоронні установи, у завдання яких входить створення спеціальних колекцій рослин, збереження біорізноманіття, ведення наукової, навчальної та освітньої роботи.

         Завданням парків - пам'яток садово - паркового мистецтва, які являють собою найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва є їх охорона і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

 

Література:

1.     Управління землекористуванням. Підручник / В.В.Горлачук, О.М. Гаркуша, В.Г. В’юн і ін. За ред. В.В.Горлачука. –Миколаїв, Видавництво «Іліон», 2006, - 376с.

2.     Горлачук В.В. Еколого - економічні проблеми раціонального землекористування західної України. Львів, Фенікс, 1996, - с.7

3.     Злобін Ю.А.Основи екології. К.:- Видавництво  «Лібра», ТОВ, 1998, 248 с.