Дроботенко О.В., ст. гр. ДІ 07-1

Резник В.В., ст. гр. ДІ 07-1

Леонідов І.Л., к.е.н., доцент

Національна металургійна академія України

РЕГУЛЮВАННЯ ПРОМИСЛОВОЇ ВЛАСНОСТІ НА РИНКУ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПРОДУКТУ В УКРАЇНІ

Початок XXІ ст. ознаменувався становленням підґрунтя нової економіки, в якому інформація та знання стають головним засобом, предметом і результатом суспільного виробництва. Його основа – власність на інтелектуальний продукт породжує форму відповідного ринку, розвиток якого перетнув кордони національної економіки. Актуальність розвитку власності на інтелектуальний продукт в Україні підкреслюють тенденції світового ринку ліцензій на винаходи, які характеризуються перевищенням у 3-4 рази темпів поступу зростання традиційних ринків товарів і послуг та створенням відповідних обсягів багатства.

Одним із видів власності на інтелектуальний продукт, що виконує розподільну, заохочувальну та організуючу функції є промислова власність. Ринкова капіталізація такого виду власності здійснюється через патентування, проведення патентно-кон’юнктурних досліджень у наукових установах, організаціях та підприємствах дослідно-виробничої бази НАН України, супровід впровадження результатів наукових розробок, трансфер технологій і використання об’єктів права інтелектуальної власності, організацію виставкових і рекламних заходів тощо. Ринковий розвиток цього виду інтелектуального продукту потребує відповідної правової бази.

Найбільш дієвою у регулюванні промислової власності є саме держава. Вона покликана переорієнтувати вектор творчих інтересів державних науковців, винахідників, творців на створення конкурентоспроможної продукції, запровадження механізму, примноження видів національного багатства . Суперечність державного розвитку промислової власності постає між загальною правовою основою промислової власності та її економічним інтересам суб’єктів господарювання («приймаюча сторона»).

Державна система правоохорони власності на інтелектуальний продукт нині переходить в завершальний етап формування. З одного боку, держава створила правову основу охорони власності на інтелектуальний продукт, яка регулюється 37 законами і більш ніж сотнею підзаконних актів, які поширюють свою дію на, принаймні, 16 самостійних об’єктів авторського права у галузях науки, літератури і мистецтва, 3 види об’єктів суміжних прав, 9 видів промислової власності та на сферу захисту від недобросовісної конкуренції.

Однак відбувається розпорошення знань за нелегальними каналами з порушенням законодавства. При цьому сторона, «що розпорошує», може і не бути володарем права інтелектуальної власності, а лише мати необхідну інформацію про неї. Таким чином, вона одержує чисту вигоду (з урахуванням витрат на пошук інформації). Для приймаючої сторони володіння промисловою власністю нелегальним способом дешевше, ніж офіційне придбання і реєстрація.

Допомогти розв’язанню суперечності могла б національна програма, підпорядкована не швидкоплинним інтересам тих чи інших політичних та комерційних сил, а стратегічним національним інтересам. Фінансування такої програми доцільно здійснювати за рахунок коштів від зборів за дії, пов’язані з охороною власності на інтелектуальний продукт, розміри яких визначає Кабінет міністрів України. Такий порядок використання коштів від зборів відповідає світовій практиці та рекомендаціям Всесвітньої організації інтелектуальної власності, а також Європейського патентного відомства, Міжнародної торгової палати, Світової бізнесової організації щодо принципів використання реєстраційних зборів з інтелектуальної власності.

Стимулюванню притоку заявників сприятиме отримання державним підприємством «Український інститут промислової власності» від Всесвітньої організації інтелектуальної власності статусу міжнародного пошукового органу та центру попередньої експертизи міжнародних заявок на винаходи, створення Державної електронної патентної бібліотеки, розширення інфраструктури та виробничих площ державної системи правової охорони власності на інтелектуальний продукт. Впровадження електронного документообігу забезпечить можливість кваліфікованої роботи з базами даних, постійне проведення відповідних тренінгів для експертів, навчання в режимі он-лайн та ін.

Ефективному впровадженню національної програми сприятиме заохочення приватних фірм через використання різних форм власності, комерційну реалізацію науково-технічних досягнень, раціональне співвідношення фундаментальних і прикладних досліджень, інтеграцію університетської та корпоративної наук, використання наукових знань в економічній діяльності, інституційні перетворення, які передбачають створення інноваційної інфраструктури.