Історія/3. Історія науки і техніки

К.і.н. Бородай І.С.

Інститут розведення і генетики тварин, Україна

Роль відділу тваринництва Харківського товариства сільського господарства та його голови, професора П.О. Пахомова, у становленні вітчизняної зоотехнії

У другій половині ХІХ – на початку ХХ століття посильний внесок у становлення основ зоотехнічної науки в Україні здійснили сільськогосподарські та спеціалізовані тваринницькі товариства, які набули значення активних проводарів передової культури та навичок громадської діяльності. У площині тваринництва їхня діяльність спрямовувалася, передусім, на обстеження галузі, пошук раціональних прийомів та зростання культури її ведення, організацію відповідних відділів при дослідних полях, станціях і музеях, придбання племінного матеріалу та сприяння збуту отриманої продукції, популяризацію досвіду розведення тварин у спеціальних виданнях, на виставках, конкурсах тощо.

Харківське товариство сільського господарства було засноване в 1880 р., його діяльність поширювалася на Харківську, Полтавську, Курську, Воронізьку та Катеринославську губернії. Відділ тваринництва у складі товариства вдалося відкрити лише в 1907 р. До нього увійшло більш ніж 80 членів, зокрема М.Ф. Іванов, А.В. Щепкін, В.К. Аркас, О.В. Глушков, Г.Г. Іванов, які представляли його Раду. Упродовж 1908-1916 років відділ очолював талановитий учений та освітянин, фундатор вітчизняної зоотехнічної науки, організатор племінного тваринництва, професор Павло Олександрович Пахомов (1865-1949). Принагідно відмітити, що для вченого досвід керування формуваннями такого типу вже був не новий. У 1891-1899 роках він був секретарем комітету скотарства Московського товариства сільського господарства, водночас читав курс тваринництва у Московській рільничій школі, відкритій при цьому ж товаристві [1].

У 1888 р. П.О. Пахомова призначають членом Ученого комітету Міністерства державних маєтностей та завідувачем Бюро зоотехнії. Для вивчення передового досвіду з питань організації племінної справи у тваринництві його неодноразово відряджають до Німеччини, Швейцарії, Данії, Італії та інших країн. Після повернення на батьківщину вчений плідно співпрацює з такими відомими фахівцями у галузі тваринництва, як П.М. Кулєшов, М.І. Придорогін, М.В. Верещагін, О.О. Армфельд та ін.

До України Павло Олександрович переїхав на початку ХХ ст. у зв’язку зі станом здоров’я. У 1904 р. він одержав призначення на посаду інспектора сільського господарства Харківської губернії і відразу ж розгорнув активну діяльність, спрямовану на розбудову галузі племінного тваринництва, становлення сільськогосподарської дослідної справи. Як основні важелі на цьому шляху розглядав організацію племінних книг та державних племінних заводів, парувальних пунктів та виставок. Зокрема, у Харкові він започаткував щорічні аукціонні виставки племінних тварин, на яких був головним експертом з їхньої оцінки. Водночас він обирався почесним членом експертних комісій найбільших тваринницьких виставок у Ростові, Москві, Ленінграді. Восени 1922 р. за постановою Ради Народних Комісарів П.О. Пахомов організував відділ українського тваринництва на першій Всесоюзній сільськогосподарській виставці у Москві. Він також ініціював організацію перших парувальних пунктів в Україні, що сприяло цілеспрямованому вдосконаленню місцевих малопродуктивних порід худоби [3].

Працюючи в державних органах України, зокрема в Держплані Ради Народних Комісарів (1922-1930), Павло Олександрович також опікувався організацією перших племінних господарств. Його безпосередній вплив позначився і на роботі державних кінних заводів, зокрема Біловодської групи, яка керувалася його конкретними вказівками [2].

Упродовж харківського періоду вчений не припиняє активної освітньої діяльності, при цьому виявляє себе як невтомний реформатор вищої сільськогосподарської освіти, розробник цілої низки учбових програм і планів. У 1922 р. його обирають професором кафедри спеціальної зоотехнії Харківського ветеринарного інституту, а в 1925 році – завідувачем цієї ж кафедри та створених при ній науково-навчальних закладів. На цій посаді він залишається до 1937 р., відколи виходить на пенсію. Водночас він викладає окремі розділи зі спеціальної зоотехнії в Харківському зоотехнічному інституті та Всеукраїнській вищій сільськогосподарській школі [1].

Науковий доробок професора П.О. Пахомова змістовний і багатоплановий. Це більш ніж 60 наукових праць, серед яких є ряд монографій, зокрема «Краткие справочные сведения о скотоводстве некоторых русских хозяйств» (1903), «Выбор молочного скота и наиболее важные породы его», «Бестужевский скот, его происхождение и современное состояние» (1903), «Обследование хуторских хозяйств Харьковской губернии» (1909), «Местные породы сельскохозяйственных животных на Украине. Серый степной скот» (1923) [6, 7, 8].

Особливо важливого значення учений надавав поліпшенню вітчизняних порід худоби, зокрема, сірої української. У своєму монографічному дослідженні «Местные породы сельскохозяйственных животных на Украине. Серый степной скот» (1923) він наводить ґрунтовний аналіз формування цієї популяції, її ареалу та еволюції господарськи корисних якостей. Проведене ним обстеження засвідчило, що в губерніях України під натиском економічних, господарських та кормових умов сіра українська худоба із переважно робочої поступово перетворилася на молочно-робочу. На передній план він висуває завдання розвитку скороспілості цієї породи, її м’ясних і молочних якостей, впорядкування генеалогічної структури. На вирішення поставлених завдань спрямована програма розвитку породи, розроблена П.О. Пахомовим. Її основні положення передбачають: удосконалення технології пасовищного утримання худоби; обов’язкову реєстрацію кращих тварин, які залишилися від поміщицьких стад; раціональне комбінування і формування стад та їх розподіл по спеціально виділених радгоспах; регулярне проведення виставок цієї породи в районах поширення; організацію на місцях товариств з поліпшення породи; заснування державної племінної книги сірої степової худоби з обов’язковим включенням до неї вимог щодо молочної продуктивності тварин [8].

Важливим заходом поліпшення сірої української худоби та інших вітчизняних порід, особливо у випадках ослаблення конституції тварин, Павло Олексійович вважав їхнє схрещування з зарубіжними, більш продуктивними породами. Він узагальнив досвід поєднання сірої української худоби з породами кіаніна, романьйол, шароле, швіцькою, симентальською, шортгорнською, вільстермаршською та подоло-угорською.

Аналогічне дослідження провів з вивчення бестужівської породи, результати якого наведені в монографії «Бестужевский скот, его происхождение и современное состояние» (1903). Для подальшого вдосконалення племінних та продуктивних якостей цієї породи він рекомендував, по-перше, організовувати досліди з прилиття крові симентальської, вільстермаршської та шортгорнської порід, по-друге, здійснювати порівняльне вивчення ефективності зазначених поєднань, по-третє, регулярно проводити виставки-конкурси помісних тварин та забезпечувати господарства кращими з них [5].

У здобуття відділом тваринництва Харківського товариства сільського господарства статусу провідного культурно-просвітнього осередку у цій галузі значних зусиль доклав його дійсний член, професор кафедри тваринництва і зоогігієни Харківського ветеринарного інституту М.Ф. Іванов. Майбутній академік ВАСГНІЛ, розробник першої вітчизняної методики породотворення на той час займався розв’язанням проблеми підйому тваринництва в країні, становленням його племінних основ. Серед намічених ним заходів на перший план висувалося створення спеціалізованих учбових закладів; організація державних, суспільних та приватних розплідників племінних тварин та парувальних пунктів; породне районування худоби; організація контрольних союзів та сільськогосподарських товариств; регулярне проведення сільськогосподарських виставок. Особливого значення учений надавав заснуванню скотарських товариств та племінних книг, вбачаючи в них могутній засіб швидкого перетворення збиткового малопродуктивного тваринництва на висококультурне [2].

Активну участь у роботі відділу тваринництва також брав його секретар Г.Г. Іванов, зокрема у запровадженні практики контрольної відгодівлі худоби, вивчення стану грубововнового вівчарства. У 1913 р. товариством видаються його наукові праці «Краткий курс состояния грубошерстного овцеводства в Харьковской губернии» та «Отчет о контрольном кормлении скота за 1910-1911 гг.» [10].

Аналізуючи діяльність відділу тваринництва, слід відмітити, що його найзначнішим здобутком було заснування в 1909 р. першої в Україні племінної книги великої рогатої худоби, яка увійшла в історію зоотехнії як харківська і стала прообразом сучасних державних племінних книг, першим досвідом на шляху розвитку нового перспективного напряму [13].

Харківську племінну книгу було відкрито для таких порід великої рогатої худоби, як сіра українська, симентальська, червона колоністська та швіцька. До неї заносили як чистопородних, так і помісних тварин. Лише в 1913 р. П.О. Пахомов та його замісник П.М. Лемпицький записали до неї 595 племінних тварин, зокрема сірої степової – 242, швіцької – 118, симентальської – 235 [10].

Основна перевага харківської племінної книги полягала в тому, що оцінка тварин, які до неї заносилися, здійснювалася комісією у складі чотирьох чоловік, кожен із яких мав спеціальну підготовку. Зокрема, до комісії обов’язково включали ветеринарного лікаря та представника від господарів. За рядом показників у тварин застосовували оцінку балами (3, 2, 1 і 0). Слід відзначити, що у практиці США і Канади такий принцип оцінки зберігається до цього часу [9].

У наступні роки відкрито філіали харківської племінної книги при відділах тваринництва Київського товариства сільського господарства та промисловості, Умансько-Липовецького товариства сільського господарства, а також при постійній комісії з тваринництва Полтавського товариства сільського господарства. У 1912 р. за сприяння відділу тваринництва Харківського товариства сільського господарства було відкрито орловську племінну книгу, яка зберегла з невеликими змінами статут харківської племінної книги і розглядалася як її філіал [10].

Відділом тваринництва також приділялася належна увага проведенню контрольних годівель худоби. Лише в 1913 р. у 14 господарствах 4 контроль-асистентами проведено контрольну годівлю свиней та корів. Зокрема, цього ж року під контролем знаходилося 376 корів, при цьому у 6 господарствах він накладався на цілий рік, в інших тривав від 45 до 359 днів [12].

Таким чином, відділом тваринництва Харківського товариства сільського господарства та його головою, професором П.О. Пахомовим, здійснено істотний внесок у становлення племінної справи в тваринництві та розробку його наукових основ. Як найзначніший здобуток на цьому терені, нами розглядається започаткування першої в Україні племінної книги великої рогатої худоби, що увійшла в історію як харківська і стала прообразом інших племінних книг. Зусиллями відділу тваринництва також було запроваджено у практику племінного тваринництва України регулярне проведення виставок та аукціонів худоби, організацію перших племінних господарств та парувальних пунктів.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Архів Харківської державної зооветеринарної академії. – Ф. Р.-1773. – Оп. 7. – Спр. 357.

2. Бородай, І. С. Діяльність академіка М.Ф. Іванова у контексті розвитку зоотехнічної науки / І. С. Бородай // Naukova przestrzen Europy – 2009: mater. V miedz. nauk.-prakt. konf., 7-15 kwietnia 2009 r. – Vol. 10: Historia. Filozofia. Politologija. – Przemysl: Nauka і studia, 2009. – S. 36-42.

3. Буркат, В. П. Історичні аспекти розвитку теорії селекції у скотарстві України / В. П. Буркат, І. С. Бородай. – К.: Аграрна наука, 2006. – 584 с.

4. Корольов, А. Г. Життєвий і творчий шлях професора П.О. Пахомова / А.Г. Корольов [Електронний ресурс] // Історія науки і біографістика: зб. наук. пр. – 2008. – Вип. 1. – Режим доступу: http:/www.nbuv.gov.ua/E-Journal/JNB/2008-1/08waips.html. – Заголовок з екрана.

5. Пахомов, П. А. Бестужевский скот, его происхождение и современное состояние / П. А. Пахомов. – С.-Птб.: Изд. М-ва земледелия и гос. имуществ, 1903. – 20 с.

6. Пахомов, П. А. Выбор молочного скота и наиболее важные породы его / П. А. Пахомов. – М.: Изд-во Моск. о-ва сел. хоз-ва, 1905. – 29 с.

7. Пахомов, П. А. Краткие справочные сведения о скотоводстве некоторых русских хозяйств / П. А. Пахомов. – С.-Птб.: Изд. М-ва земледелия и гос. имуществ, 1903. – 409 с.

8. Пахомов, П. А. Местные породы сельскохозяйственных животных на Украине. Серый степной скот / П. А. Пахомов. – Х, 1923. – 27 с.

9. Рубан, Ю. Д. Пахомов Павло Олександрович (1865-1949) / Ю. Д. Рубан // Вчені-селекціонери у тваринництві. – К.: Аграрна наука, 1997. – С. 149-152.

10. Труды Харьковского Общества сельского хозяйства. – Вып. 7. Деятельность общества за 1911-1912 гг. – Х., 1913. – 96 с.

11. Труды Харьковского Общества сельского хозяйства. – Вып. 9: Деятельность общества за 1913 г. – Х., 1914. – 184 с.

12. Труды Харьковского общества сельского хозяйства. – Вып. 12: Деятельность общества за 1914 г. – Х., 1916. – 61 с.

13. Харьковская племенная книга крупного рогатого скота (Устав, инструкция, формы журналов племенной книги и скотоводственных записей). – Х., 1911. – 87 с.