Філософія/2. Історія філософії

К.філософських.н. Павлова Т.С.

Дніпропетровський національний університет, Україна

Правові підстави свободи та розвиток обє ктивного духу у філософії Г.В.Ф. Гегеля

Філософію Георга Гегеля можна без перебільшень назвати філософією свободи. У роботах раннього періоду і більш пізнього проблематика свободи залишається одною із провідних у його дослідженнях. Свобода розглядається філософом у контексті розвитку права, моралі, моральності, громадянського суспільства, держави. На думку Гегеля, все, що відбувалося в історії є прогрес в усвідомленні свободи. Процес розвитку права розглядається як процес збільшення ступеню свободи.

До найбільш поширених помилкових уявлень про свободу Гегель виділяє такі, що трактують свободу як дещо, що має місце лише при визначених, сприятливих умовах. Коли свобода розуміється як деяке положення індивіда у суспільстві або як правове встановлення. На його думку, звичайна людина вважає, що вона є наділеною свободою, якщо їй дозволено діяти у відповідності до свого свавілля, між тим саме в свавіллі міститься причина його несвободи. Гегель не поділяє точку зору на свободу, як на відсутність обмежень. Така свобода на думку Гегеля є абстрактною, формальною, вона має лише форму свободу, але не є свободою за своїм змістом. Якщо людина бажає розумного, то вона діє не як відокремлений індивід, а згідно з поняттям моральності взагалі. Гегель дотримується точки зору про те, що свобода є субстанціальною. Свобода є неусувна сутність духу. Гегель зазначає, що така свобода сама визначає себе до розвитку до ступеня предметності, до ступеня правової, моральної, релігійної, а також і наукової дійсності [3, 292]. У моральному вчинку людина затверджує значущість не самої себе, а суті. Здійснюючи дещо хибне, людина більше за все проявляє свою відокремленість. Особистий вибір особи відбувається під впливом обставин, а тому він не може вважатися дійсно вільним. У визначенні свободи необхідно керуватися розумом, оскільки він розглядається філософом, як всезагальний. Свобода особи розуміється Гегелем, як свобода діяти так, як вимушують до цього конкретні історичні і соціальні умови. Розумне – це дорога, по якій ходить кожний, на якій ніхто не виділяється. Коли великі художники завершують своє творіння, можна сказати, що таким воно і повинно бути; іншими словами, відокремленість художника зникла, і у творі не проявляється будь-яка манера… Але чим гірше художник, тим чіткіше ми бачимо його самого, його відокремленість і свавілля. Якщо у розгляді свавілля зупинитися на тому, що людина може бажати того чи іншого, то ця правда є його свобода; однак якщо твердо пам’ятати, що зміст наданий, то людина визначається їм і в цьому аспекті вже не наділена свободою [2, 81]. Справжня свобода за Гегелем проявляється не тільки в нескінченній можливості вибору, а разом із тим і у вільному визначенні відомого змісту. Свобода людини проявляється не тільки в можливості відмовитися від усіляких меж але ж вона проявляє себе і в можливості вільно такі межі встановлювати. Таким чином, самообмеження може виступати теж проявом свободи волі. Гегель у «Філософії права» зазначає, що свобода поступово виростає із природних схильностей особи. У нижчих проявах вона підпорядкована цим схильностям, які за своєю природою є суперечливими. Воля може підпорядкувати їх, обираючи лише ті,, що відповідають її сутності. В наслідок цього природні схильності перестають бути випадковими і суб’єктивними і піднімаються до значення власних визначень волі. У цьому процесі воля досягає свого справжнього розвитку. Таке розуміння свободи Гегелем є основним у розгляді всієї морально-правової проблематики. Влучно зазначає Е.Ю. Соловйов відносно свободи у філософії Гегеля. У своїй роботі «Категоричний імператив моральності і права» він зазначає, що вчення Гегеля є філософією свободи лише тематично, по способу вирішення теми воно являє собою філософію діалектичного усунення свободи морально-метафізичної – на користь історичної необхідності, персонально-етичної – на користь суспільства, правової – на користь держави [6, 381]. Вчення про право Гегель відносить до об’єктивного духу. Щодо свободи і права, то тут Гегель розглядає право, як таку ступінь розвитку духу, коли свобода вперше набуває форму реальності. Право у своєму діалектичному розвитку проходить шлях від абстрактної до конкретної форми. Право Гегель розуміє як свободу і як закон. П.І. Новгородцев зазначає, що суттєвою рисою Гегеля у вченні про свободу є намагання пов’язати її з поняттями закону і спілкування [4, 308].

Погляди Георга Гегеля на свободу і право є дуже органічно вбудованими у його загальну складну філософську систему. Право Гегель розглядає як свободу від свавілля. Свобода у праві знаходить свою реалізацію, оскільки людина може вільно собі щось дозволяти і так же вільно щось забороняти. І перше, і друге є проявами свободи.

Литература:

1. Brunswig A. Hegel. München, 1922. S. 297.

2. Гегель Г. Философия права. М., 1990.

3. Гегель Г.В.Ф. Философия духа.М.: ЕКСМО, 2007.

4. Новгородцев П.И. Кант и Гегель в их учениях о праве и государстве/Предисл.: Альбов А.П. – СПб.: Алетейя, 2000.

5. Сингер Питер. Гегель: краткое введение / Питер Сингер. – М.: АСТ:Астрель, 2007.

6. Соловьев Э.Ю. Категорический императив нравственности и права. М.: Прогресс-Традиция, 2005.