Психология и социология/ 13. Современные технологии социологических опросов

Александров Д.В.

Інститут соціології НАН України, Київ

Інтерес як «субстрат» суспільних відносин

Сучасна світова соціологія прагне до цілісного вивчення соціальних суб’єктів, враховуючи систему їх відносин, орієнтацій, референцій. Акцент в цій стратегії робиться на дослідженні сутнісних підстав людського буття, що вводить у поле зору соціологів такий феномен як інтерес (від лат. interesse – бути важливим, існувати поміж, серед). Важливою умовою об'єктивності розуміння людських інтересів стає відображення субстанціональності інтересу, яких би різноманітних проявів він не набував. Поширене ототожнення людських інтересів з феноменом скерованості уваги (психологічна інтерпретація), чи вигодою, прагненням до блага (економічна інтерпретація) розкриває лише певні грані змісту інтересу як самобутнього соціального явища та залишає поза увагою не менш важливу особливість інтересу бути атрибутом соціального статусу та об’єктивно визначати межі соціальних практик, «формат» соціальної взаємодії.

Долаючи методологічну обмеженість ототожнення інтересу із змістом тих уявлень, що визнаються соціальними суб'єктами як значущі, важливі (зокрема, ототожнення інтересу з певними його проявами, а також прирівнювання інтересу до сфери психічної або економічної дійсності), коротко звернемося до історії становлення інтересу як інструменту соціологічного пізнання.

До середини XVI ст. категорія «інтерес» використовувалася перш за все для пояснення зони людського досвіду, позначаючи виборчу скерованість суб’єкту у соціальному просторі. Ситуація змінилася починаючи з епохи Просвітництва, Французької революції і радикальних суспільних перетворень XVIII – XIX ст., коли на тлумачення інтересів все більш почали впливати методологічні напрацювання політекономії, психології та соціальної психології. Як наслідок, концепт інтересу, «відірвавшись» від області досвіду почав претендувати на загальне, універсальне значення. Згідно Р.Козеллеку, це стало можливим внаслідок принципово невизначеного змісту розповсюдженого поняття, відкритого взаємовиключним інтерпретаціям. Слід також зазначити, що в концепті інтересу відбулася деформація нормальної семіотичної структури, побудованої на «лінгвістичній тріаді», що розрізняє «термін», «поняття» і «мовну ситуацію». Це призвело до того, що зміст інтересу став виключно контекстуальним [1].

Не поглиблюючись у питання становлення та розвитку інтересу як наукової категорії, зазначимо, що в сучасній соціології вироблені наступні напрями розуміння людських інтересів: праксеологічне (інтерес аналізується як інтенційна активність), онтологічне (інтерес розуміється як об'єктивна реалія), гносеологічне (інтерес – суб'єктивна преференція, раціональний вибір), аксіологічне (інтерес – ціннісна диспозиція) тлумачення інтересу.

Зазначені інтерпретації інтересу диференціюються на автогенетичні, що трактують інтерес як автохтонний феномен, і гетерогенетичні, що розглядають інтерес як вторинний продукт у сфері свідомості. Отже, виразно виявляються дві тенденції трактування інтересу: з одного боку інтерес інтерпретується як продукт зовнішньої детермінації, природа якої розуміється як психологічна, соціальна або трансцендентна (залежно від загальної спрямованості соціологічної концепції), при цьому феномен інтересу, як правило, не акцентується і практично не виступає предметом спеціального розгляду. Другий вектор соціологічної традиції пов'язаний з інтерпретацією інтересу як фінального автохтонного феномену, атрибутивної характеристики соціального статусу, або універсалії культури, що визначає сутність соціального буття і формує його. Проте в історії соціологічної думки вироблене більш плідне, на нашу думку, тлумачення інтересу як певної єдності суб'єктивного та об'єктивного компонентів, що виразно пояснює детермінаційні, структуруючи та владоутворюючи особливості інтересу у соціологічному контексті (А.Здравомислов [2], А.Ханіпов [3], П.Бурдьє [4]).

Долаючи характерний елементаризм в розумінні інтересу як одного або декількох з його компонентів (раціонального, ціннісного, емоційно-вольового), розкриємо причини «розчинення» інтересу в таких соціальних явищах як соціальна спільнота, соціальний розвиток, влада, шляхом звернення до конструкту, який, на нашу думку, обумовлює появу та визначає розмаїття інтересів.

Спираючись на соціолінгвістичну інтерпретацію категорії «інтерес», зокрема на наявність у неї денотативного та комунікативного змістів, принциповою ознакою інтересу слід вважати наявність певної «різниці», «рубіжного стану», який в соціально-психологічному, соціально-економічному, соціально-правовому контекстах отримує специфічні смислові відтінки. Наприклад, у психологічному контексті інтерес розуміється як спрямованість свідомості, у економічному – як користь, вигода, у екзистенційному тлумаченні – як межі соціальної практики.

Інтерес знаходить свій «субстрат» у вигляді перехідного стану, проміжної ланки (від лат. inter-esse – бути поміж, серед), що у конкретному соціальному середовищі розкривається як виборча (пов'язане із значущістю, цінністю предмета) й активно-діяльнісна (вимагає впорядковування діяльності соціального суб’єкту), опосередкована конкретними можливостями спонука активності.

З установкою на інтерпретацію інтересу як нон-фінальної процесуальності, зазначимо, що у акті інтересу соціальний суб'єкт об'єктивує (за допомогою усвідомлення потреби), легітимує (на основі здійснення раціонального вибору) і санкціонує як мету суб'єктивне прагнення, що конституюється в даному процесі як мета діяльності, що об'єктивно реалізується, виступаючи, з одного боку, результатом рефлексії над потребою, з іншої – образом майбутнього продукту діяльності.

Оскільки у інтересі відбувається синтез «я хочу» і операціонального «я можу», що є актуальним як у разі концентрації зусиль на досягненні мети, так і в ситуації переорієнтації на альтернативні цінності, вважаємо коректною інтерпретацію інтересу як сполучної ланки діяльнісного акту, що транслює імпульс потреби в імпульс до соціальної дії.

Під інтересом з соціологічної точки зору правомірно розуміти ціннісно-раціональну позицію соціального суб'єкта у просторово-часовому, діяльнісному та соціокультурному контексті, що виявляється як проекція потреб суб'єкта крізь призму фактичних можливостей їх задоволення в межах, визначених станом суспільного розвитку і місцем у ньому конкретного суб'єкта. Процесуально інтерес формується когнітивним тезаурусом соціального суб'єкта, що артикулює об'єктивну за змістом інформацію в світлі її суб'єктивного сенсу, що детермінує ступінь і спрямованість активності, визначаючи суб'єктивну орієнтацію індивідів на ті або інші соціальні цінності.

Таким чином, інтересу притаманна єдність інваріантного і варіантного в динаміці соціологічного пізнання. Завдяки цій змістовній специфіці концепт інтересу застосовують у поясненні: 1) початку «переходу» від потреби до її задоволення, тобто відмінності між метою і засобами її досягнення (прагматико-утилітаристське, ціннісно-мотиваційне тлумачення); 2) позначення меж «зони повсякденності» суб'єкта на відміну від віддалених потенційних зон активності, засобу розподілу на «Ми» і «Вони» (екзистенційне тлумачення); 3) «рубежу», «меж» конкретної соціальної спільноти в доступі й контролю соціальних благ, ресурсів, капіталу стосовно інших соціальних спільнот (класове, статусно-інституціональне тлумачення); 4) усвідомлення різниці між доходом і витратами (інтерес як вигода в економічному трактуванні); 5) в позначенні проміжного моменту, умовної межі між очевидним і неймовірним, звичним і невідомим (пізнавально-інноваційне трактування). Оскільки інтерес ілюструє орієнтири вибору «важливого» для суб'єкта, вказує на «зону активності», межі соціальної практики, пояснює свого роду «різницю» між потребою та можливістю її задоволення, метою та засобами її досягнення, прибутком і витратою, він позначає сукупність практичних зв'язків суб'єкта із соціальним оточенням, які вочевиднюються в процесі усвідомлення суб'єктом своїх інтенцій.

Література:

1. Козеллек Р. Минуле майбутнє. Про семантику історичного часу / Пер. з нім. – К.: Дух і літера, 2005. – 380 с.

2. Здравомыслов А.Г. Проблема интереса в социологической теории. – Л.: Издательство ЛГУ, 1964. – 74 с.

3. Ханипов А.Т. Интерес как форма общественных отношений. – Новосибирск: Наука, 1987. – 255 с.

4. Bourdieu P. Is a Disinterested Act Possible? / Bourdieu P. Practical Reason: On the Theory of Action, Stanford University Press, 1998, 153 p.