Психология и социология/9. Психология развития

Яворська-Вєтрова І.В., к.психол.н.

Інститут психології ім. Г.С. Костюка АПН України

Розвиток особистості школяра як суб'єкта учбової

діяльності в онтогенетичному просторі

Онтогенетичний розвиток індивіда є фактично становленням його суб'єктності у широкому розумінні цього поняття: і як суб'єкта діяльності, і як суб'єкта власної психічної активності, і як суб'єкта життєдіяльності взагалі. Формування підростаючої особистості можна розглядати як процес досягнення свідомого, цілеспрямованого, рефлексивного рівня психічної діяльності, а здатність дотримуватися логіки саморозвитку вважають проявом суб'єктності [3]. Можна стверджувати, що суб'єктність особистості формується і проявляється в активній свідомій самодіяльності, яка є внутрішньо мотивованою.

Основоположні ідеї у концепції суб'єктності у психології розвинені у роботах С.Л. Рубінштейна. Він розглядав суб'єкта як діяча, що реалізує власну активність не тільки у зовнішній, але і у внутрішній діяльності, включаючи свідомість і самосвідомість. Суб'єкт діяльності опосередковує зв'язки особистості і діяльності. Категорія суб'єкта визначається через сукупність ставлень, до складу яких С.Л. Рубінштейн увів – як рівноправні з пізнанням і дією – споглядання і етичне ставлення. Учений сформулював положення про єдність прояву і розвитку суб'єкта, про його діяльність як зміну об'єкта і одночасно власну зміну. За С.Л. Рубінштейном, суб'єкт і у своєму пізнанні, і у своїй дії, і у своєму ставленні до іншого суб'єкта долає його відокремленість, виявляє (пізнанням), перетворює (дією), посилює (своїм ставленням до нього) сутність іншої людини, сутність суб'єкта або об'єкта [1].

Розвиток особистості як суб'єкта діяльності, на думку О.М. Леонтьєва, полягає у розвитку і примноженні об'єктивних ставленнь, видів діяльності, у які індивід вступає, і має два етапи. На першому – формування особистості проходить стихійно, без спрямованої ролі самосвідомості, і лише у підлітковому віці, на другому етапі, відбувається «народження особистості, що усвідомлює себе»[2].

Індивід як суб'єкт діяльності характеризується здатністю до цілепокладання, визначення засобів та шляхів досягнення мети, прийняття рішення та мобілізації зусиль для його виконання, контролю та оцінки досягнутих результатів. Тобто це означає, що він повинен оволодіти діяльністю, її основними структурними компонентами. Але оволодіння діяльністю – це ще не є ознакою досягнення рівня суб'єкта саморозвитку й самотворення.

У процес становлення суб'єкта психічної активності включаються механізми вільного волевиявлення і «зобов'язанності» (долженствования) (Татенко В.О.). Зміна їх характеризується черговістю на різних етапах вікового та індивідуального розвитку. Але в окремих випадках, які, на жаль, не поодинокі навіть в умовах трансформації навчально-виховного процесу і освітньої системи загалом, механізм вільного волевиявлення залишається практично зовсім не потребованим. Це може порушувати нормальний конструктивний хід розвитку особистості, спричинити перешкоди на шляху її самоактуалізації та самореалізації.

Важливим фактором для введення в дію всіх механізмів становлення суб'єктності підростаючої особистості є активізація діалогічної структури свідомості через включення дитини у систему соціальних відносин «Я – інші» (значущі дорослі, ровесники). Така система відносин виступає тим «дзеркалом», у якому дитина, бачачи інших, починає бачити себе, усвідомлювати свої дії, а зовнішній діалог поступово інтеріоризується у внутрішню духовну діяльність по самореалізації особистості.

Таким чином, взаємодія «суб'єкт – суб'єкт» (система відносин «Я – інші») повинна доповнюватися взаємодією «суб'єкт – об'єкт» (система відносин «Я – Я»), у якій об'єктом виступає власна психічна діяльність. Можливість і множинність вибору – думки, точки зору, лінії поведінки, тощо – сприяє розвитку рефлексивності.

Стосовно дитини молодшого шкільного віку можна говорити про становлення її у першу чергу як суб'єкта учбової діяльності, яка традиційно вважається провідною у цьому віковому періоді, як за своєю питомою вагою у процесі життєдіяльності дитини, так і за значенням для формування особистості.

У такому контексті, на нашу думку, безперечно актуальним і важливим аспектом дослідження є проблема ставлення молодшого школяра до себе як до суб'єкта учбової діяльності та факторів, що впливають на процес його становлення.

Проблема ставлення до себе у психолого-педагогічній літературі часто співпадає з проблемою розвитку самосвідомості, самопізнання, або вважається її похідною, окремим аспектом. Дослідниками вивчалися, зокрема, емоційно-ціннісне ставлення до себе (Тищенко С.П.), самоставлення (Пантілєєв С.Р., Мушегова Н.І.), самооцінка та самоконтроль (Захарова А.В., Анкудінова Н.Є., Ліпкіна А.І.), процес формування «образу Я» (Кон І.С., Крилов О.М., Слободянюк І.А.), «Я – концепції» (Бернс Р.), «образу себе» (Блага К., Шебек М.), «поняття про самого себе» (Кулас Х.)

У молодшому шкільному віці, на наше переконання, дослідження ставлення до себе обов'язково повинно бути пов'язане з учбовою діяльністю. Адже учбова діяльність, яка мотивується соціальними побуджувачами і оцінюється оточуючими, призводить до змін у ставленні молодшого школяра до себе, змін у його самосвідомості, «системі Я» (Слуцький В.М.). У той же час експериментально доведено, що образ самого себе виконує регулюючу функцію щодо становлення стійкої мотивованої поведінки та діяльності (Савонько О.І., Магун В.С.), зокрема, учбової діяльності.

Виходячи з визначення учбової діяльності, даного Д.Б. Ельконіним, про те, що «це діяльність по самозміні.., її продуктом є ті зміни, що відбулися в ході її виконання в самому суб'єкті» [4; с. 45], можна сказати, що учіння – важливий фактор перетвореня дитини в «джерело», суб'єкт власної діяльності та розвитку. Учбова діяльність сприяє виявленню та розкриттю суб'єктного досвіду учня, реалізації його потенціалу як свідомої, цілеспрямованої, відповідальної та самостійної особистості.

У структурі ставлення до себе як до суб'єкта учбової діяльності можна виділити такі компоненти, як:

- когнітивний (знання про себе як про суб'єкта діяльності, змістовно-функціональна та часова організація уявлень про себе);

- емоційно-ціннісний (переживання з приводу свого функціонування як суб'єкта, емоційно забарвлена оцінка себе);

- діяльнісно-регуляційний (як система потенцій особистості та умінь їх реалізувати, тобто оволодіння діяльністю повною мірою).

Як показало проведене дослідження, компоненти структури ставлення до себе як до суб'єкта учбової діяльності у молодшому шкільному віці розвиваються гетерехронно, і одним із факторів, що впливають на цей процес, є успішність навчання.

ЛІТЕРАТУРА

1. Абульханова-Славская К.А., Брушлинский А.В. Философско-психологическая концепция С.Л. Рубинштейна. - М.: Наука, 1989. - 248 с.

2. Леонтьев А.Н. Деятельность. Сознание. Личность. - М.: Прогресс, 1975. - 304 с.

3. Татенко В.О. Проблема саморозвитку психіки: суб'єктно-генетичний підхід // Інформаційний бюлетень АПН України. - К., 1994. - Вип.1 (6). - С. 4-5.

4. Эльконин Д.Б. Избранные психологические труды. - М.: Педагогика, 1989. - 560 с.