І. Н. Дудар, д. т. н., проф.; В. Л. Гарнага, аспірант

Вінницький національний технічний університет

ВИЗНАЧЕННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ ЕФЕКТИВНОСТІ ВПРОВАДЖЕННЯ ХІМІКО-ТЕРМОСИЛОВОГО ВПЛИВУ В ТЕХНОЛОГІЇ ВИРОБНИЦТВА БЕТОННИХ ВИРОБІВ

Розвиток будівництва вимагає від працівників будівельних галузей використання нових технологій та форм, які допоможуть покращити якість робіт та скоротити їх строк. Проте, досягти цього можна лише за умови застосування на всіх етапах будівництва всебічного розрахунку.

Показники економічної ефективності інноваційних проектів враховують витрати та результати, пов'язані з їх реалізацією як комерційного характеру, так і ті, що виходять за межі прямих фінансових інтересів учасників створення і реалізації проекту, у тому числі ефект галузей національної економіки, елемент соціального ефекту та інші складові ефективності, зумовлені поза ринковою діяльністю суб'єктів впровадження науково-технічних розробок [1].

На рівні фірм, які займаються виробництвом бетонних виробів та використовують науково-технічні розробки, до складу їх економічних результатів включаються: виробничі результати – виручка від реалізації виготовленої нової продукції або продукції, виготовленої за новою технологією за вилученням коштів, витрачених на власні потреби.

Для задоволення комерційних інтересів кожного учасника проекту важливе значення має оцінка фінансових результатів його реалізації або комерційна ефективність [1].

При визначенні економічної ефективності впровадження хіміко-термосилової технології (ХТСВ) виробництва бетонних виробів необхідно перевіряти ефект від підвищення марки бетону, щільності, довговічності, водо-непроникливості та ін. з додатковими витратами, пов’язаними з новою технологією. Це, в першу чергу, витрати на хімічні добавки, виготовлення прес-форм та іншого обладнання, потрібного при впровадженні нової технології.

Економічний ефект можна визначити за формулою [2]:

Е_річ=П_річ[(С_с-С_н)-Е_н(К_с-К_н)], (1)

де П_річ – річний об’єм виробництва бетонних виробів із пресованого бетону з хімічними добавками, м³/рік;

С_с, С_н – собівартість одиниці продукції до і після впровадження, грн./м³;

К_с, К_н – питомі капітальні витрати до і після впровадження, грн./м³;

Е_н – нормативний коефіцієнт порівняльної ефективності.

При термосиловій технології виготовлення бетонів загальні економічні витрати дорівнюють сумі витрат на цемент, заповнювач, виготовлення прес-форм та витрат на електроенергію:

Q_ТСВ=Q_ц+Q_зап+Q_п.ф.+Q_ел (2)

Для того щоб економічний ефект від впровадження хіміко-термосилового способу виробництва бетонних виробів був кращим за термосиловий необхідно щоб виконувалась умова Q_ТСВ> Q_ХТСВ.

Загальні економічні витрати при хіміко-термосиловому способі виготовлення бетонних виробів дорівнюють:

Q_ХТСВ=Q_ц+Q_зап+Q_п.ф.+Q_ел+Q_д, (3)

де Q_ц – вартість цементу;

Q_зап – вартість заповнювача;

Q_п.ф – вартість прес-форм;

Q_ел – вартість електроенергії, яка витрачається на прогрівання бетонних виробів;

Q_д – вартість хімічної добавки.

Для економії цементу без погіршення властивостей бетону та для покращення пластичності бетонної суміші та покращення її укладання застосовують добавки-пластифікатори. Так, пластифікатор С-3 зменшує потребу в цементі на 25% [3]. Отже, вартість цементу дорівнює:

Q_ц=k_ек.ц.·Q_ц, (4)

де k_ек.ц. – економія цементу при введенні хімічної добавки.

Вартість заповнювача дорівнює сумі вартості дрібного та крупного заповнювача:

Q_зап=Q_п+Q_щ, (5)

Вартість прес-форм включає в себе [2] вартість металу на посилення форм Ц_м, вартість комплектуючих деталей, насосів та трубопроводів, враховуючи нарахування на заробітну плату, цехові загальнозаводські та інші витрати. Крім того слід включити різницю в сумі амортизаційних відрахувань на форми ΔА^ф та їх поточний ремонт ΔА^ф.р, що складають:

ΔА^ф=А^ф_пр-А^ф₀ та ΔА^ф.р=А^фр_пр.-А^фр₀.

Вартість прес-форм визначається таким чином:

Q_п.ф=(Ц_м+Ц_ком+Ц_н.тр)·ΣК_і+ ΔА^ф+ ΔА^ф.р. (6)

Загальна економічна ефективність виробництва залежить від скорочення часу теплової обробки і збільшенні оборотності форм. Скорочення тривалості режимів тверднення виробів можливе за рахунок застосування сучасних, більш ефективних режимів прогріву, сполучених з механічними впливами. Час прогріву при ХТСВ в порівнянні з ТСВ змінюється від 2,5 год. до 1,5 год. Тож можна зробити висновок, що витрати електроенергії зменшаться:

Q_ел=t_прогр.·Р_т·п, (7)

де t_прогр. – час прогріву бетонних виробів, год.;

Р_т – потужність тенів, кВт;

п – кількість тенів, шт.

Витрати на добавку можна розрахувати за формулою [1]:

Q_д=С_дД+ Q ^дод_д, (8)

де С_д – вартість хімічної добавки на 1 м³ бетону з врахуванням необхідних транспортних витрат;

Д – питома витрата хімічної добавки;

Q ^дод_д – питомі витрати, пов’язані з додатковою обробкою хімічної добавки, її зберіганням, дозуванням і т. д.

Отже, порівнявши всі показники, можна зробити висновок, що використання термо-силового способу виробництва бетонних виробів є економічно доцільним.

ЛІТЕРАТУРА

1. В. В. Швець, І. Н. Дудар. Вібротермосилова технологія залізобетонних виробів і конструкцій. Монографія. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2007. – 87 с.

2. Н. Дудар. Термосилова технологія бетону. Монографія. – Вінниця: УНІВЕРСУМ-Вінниця, 2001. – 146 с.

3. Дворкин Л. И., Дворкин О. Л. Основы бетоноведения. – С-П.: СБ, 2006. – 692 с.