Северін В.С.

Інститут економіко-правових досліджень НАН України

ЗАРУБІЖНИЙ ДОСВІД ПІДВИЩЕННЯ КУЛЬТУРНО-ОСВІТНЬОГО РІВНЯ НАСЕЛЕННЯ

Головна ціль освіти – всебічний розвиток особистості. В той же час, оцінка педагогічної діяльності орієнтована, здебільшого, на виявлення рівня засвоєного учнями знання, вміння, певного набору навичок. Можна стверджувати, що в цьому полягає формально-об’єктивний підхід до оцінки діяльності закладів освіти. Проте, не менше важливою є робота з формування особистості, яка здатна творчо використовувати здобутий багаж знань та готова до подальшого процесу засвоєння знань і вмінь на протязі всього життя. В цьому зв’язку багато авторів зауважують на необхідності перегляду уявлень про результати навчання та зміні критеріїв їх оцінки, а також наголошують на необхідності опрацювання нових підходів до управління галуззю освіти. В тому числі на основі залучення закордонного досвіду в цій сфері та кращих доробок вітчизняних спеціалістів.

Розвитку і модернізації системи освіти в Російській Федерації приділяється значна увага. Прийнято ряд законодавчих актів в цій сфері, зокрема Федеральну програму розвитку освіти, яка є організаційною основою державної політики Російської Федерації в галузі освіти. Даний документ формулює основні напрямки реалізації державою конституційного права особи на освіту через запровадження Федеральної цільової програми розвитку освіти на 2006-2010 рр. та є основою формування бюджету держави в галузі освіти. Основні цілі та завдання Програми розвиваються відповідними регіональними програмами, які враховують національно-культурні, соціально-економічні, екологічні, культурні, демографічні та інші особливості конкретного регіону і спрямовані на вирішення питань, віднесених законодавством Російської Федерації. Проведення реформування освітньої галузі в Російській Федерації супроводжується усвідомленням необхідності відмови від стереотипу, що соціальна сфера і безпосередньо освіта є виключною «вотчиною» держави, а для динамічного свого розвитку потребує залучення громадського контролю, а іноді й приватних інвестицій [1].

Щодо можливості залучення іншого закордонного досвіту, то методично цінними є результати наукової дискусії, яка розглядає надання освітніх послуг як поставку суспільного блага. Так, досліджуючи канадський досвід можна зробити висновок, що відбувається відхід від позиції, за якої держава (уряд) розглядається в якості оптимального управляючого-монополіста у сфері поставки суспільних благ, які офіційно називаються державними послугами. В даний час спостерігається зниження ролі федерального, регіонального (провінцій) та місцевого рівнів уряду як постачальників державних послуг. Уряди всіх рівнів шукали можливість скоротити масштаби своєї діяльності в області суспільних ресурсів та інвестицій в цій сфері, оставляючи цю функцію приватному сектору або іншим рівням уряду. На рівні окремо взятої школи формується Консультативний батьківський комітет (КБК). До його функцій входе забезпечення участі батьків в роботі школи. КБК є важливим інструментом демократичної участі у державній освіті. За невеликим виключенням, КБК зазвичай допомагають у справі реалізації деяких світських параметрів освіти, сприяють діяльності шкіл і представляють членам місцевого співтовариства можливість приймати участь в громадській діяльності, а не в управлінні діяльністю школи [2].

Для подальшого розвитку і удосконалення системи освіти в Україні, безперечно цінним є європейський досвід. Рушійною силою модернізації систем освіти в європейських країнах виступає Болонський процес як відповідь на процеси європейської інтеграції, що супроводжуються активізацією міграційного обміну в рамках створення єдиного ринку праці. В епоху глобалізації простежується природне прагнення до максимальної сумісності систем вищої освіти. Це дасть змогу всім учасникам процесу повною мірою скористатися перевагами культурного різноманіття, невпинно підвищувати якість освіти, полегшити мобільність студентів та забезпечити міждержавне визнання кваліфікацій. В основі Болонського процесу лежать ті ж цінності, що й в основі ширших процесів європейської інтеграції. Сьогодні країни Європи характеризуються певними загальними рисами, водночас культурне різноманіття вони приймають як факт і вважають це перевагою. Наявні такі суттєві переваги: запровадження загальноєвропейських освітніх стандартів; збільшення мобільності студентів і викладачів; безперешкодні можливості запозичення прогресивних зарубіжних освітніх досягнень; розширення ринку праці. На сучасному етапі для країн Європейського Союзу (ЄС) найважливішу роль у забезпеченні сталого економічного зростання відіграють чинники розвитку інтелектуального потенціалу та чинники, які характеризують розвиток сектора високих технологій. У той же час для країн, що знаходяться на індустріальній стадії розвитку, які не досягли рівня насичення базових потреб, важливу роль у забезпеченні сталого економічного зростання відіграють чинники формування інноваційного сектору [3].

Таким чином, можна зробити висновок, що досвід перебігу реформування освітньої галузі в Росії є цінним для України з погляду того, що наші освітні системи є близькими, мають спільне минуле та спільні проблеми щодо відповідності культурно-освітнього комплексу вимогам побудови інноваційно-орієнтованої економіки. Досвід країн з розвиненою демократією, зокрема, Канади є цікавим в плані технологій залучення батьківської громадськості до функціонування шкільної освіти. І, безперечно, цінним для українського суспільства є європейський досвід адаптації освітньої галузі до вимог інноваційного розвитку економіки.

Література:

1. Об утверждении федеральной программы развития образования: Федеральный закон РФ от 10 апреля 2000 г. № 51-ФЗ

2. Кочка О. Высшее образование в Канаде [Электронный ресурс]: – Режим доступа: http://www.canadaschoolcamp

3. Болонский процесс: проблемы и перспективы / под ред. М.М. Лебедевой. – Москва: Оргсервис-2000, 2006. – 219 с.