Экономические науки/ 14. Экономическая теория

К.н.держ.упр., доцент Головій В.М.

Харківський інститут фінансів Українського державного

університету фінансів і міжнародної торгівлі

Вплив економічних законів на утворення інституціонального простору

Інституційна структура світового господарства на всіх її рівнях, так само, як і окремого національного господарства має безпосереднє значення для формування організаційних форм ведення економічної діяльності та темпів економічного зростання в країні.

На сучасному глобальному етапі розвитку національних господарств, обмін благами в яких відбувається із широким застосуванням інформаційних технологій, нагальним постає питання про створення нових регуляторних норм, які є адекватними теперішнім економічним викликам. Внаслідок зростання кількості економічних агентів на глобальних ринках, відкритості національних економік до зовнішньої конкуренції та посилення інтеграційних процесів, більшість створених державою формальних інституційних норм, які захищають національні інтереси, стать неефективними, і поступово заміщуються менш формальними або неформальними.

З точки зору системного підходу та концепцій саморуху розвиток національної економіки є глибокою якісною зміною її складу, зв’язків і функціонування. Суть економічного розвитку виявляється і у прогресивних змінах найважливіших макроекономічних пропорцій на основі високих технологій, диверсифікації виробництва та експорту, послаблення залежності від одного постачальника критичного імпорту, проведення глибоких ринкових перетворень, покращення умов життя широких верств суспільства, скорочення соціальних контрастів тощо. Як наслідок, економіка країни, врешті-решт, забезпечує розширене відтворення на національній основі [1, с. 29].

Економічні закони відображають сталий, постійно повторюваний, необхідний зв’язок, взаємообумовленість і взаємозалежність соціально-економічних явищ, тобто сутність процесів економічного життя.

Економічні закони – це об'єктивні, стійкі причинно-наслідкові зв'язки між процесами та явищами, що проявляють себе під час функціонування економіки.

Те, що мова йде про причинно-наслідкові зв'язки, означає, що під функціонуванням економіки будь-яке економічне явище має свою причину. Зростання чи падіння прибутків підприємства, або збільшення чи зменшення кількості безробітних у країні – все має свої причини, тобто якісь процеси чи події відбулись раніше та спричинили вказані наслідки. Але навіть якщо зв'язок між причиною та наслідком визначено правильно, це ще не означає дії економічного закону в даному разі. Зв'язок між певною подією та певним наслідком повинен бути сталим, тобто таким, що постійно і неодмінно повторюється в усіх аналогічних випадках.

Використання економічних законів відбувається на трьох рівнях: політично-економічному, безпосередньо управлінському і практичному.

Політично-економічний рівень використання економічних законів означає створення на основі теоретичного знання про механізм їх дії науково обґрунтованої концепції практичного розвитку економіки. Кожен уряд для успішного виконання своїх функцій по регулюванню економіки повинен уявляти собі найближчі та стратегічні цілі її розвитку та шляхи їх досягнення, що неможливо без теоретично обґрунтованої загальної концепції економічного розвитку.

Безпосередньо управлінський рівень використання економічних законів є компетенцією органів державної влади, які на основі законів економічної теорії та загальної концепції розвитку економіки визначають методи, форми і способи господарювання, розробляють державні закони, правові положення та інші економічні документи, які мають директивний характер, визначають і затверджують економічні показники.

Практичний рівень – це використання економічних законів у практиці господарювання. Це рівень функціонування основної ланки народного господарства – фірм, підприємств, усіх організацій, певною мірою пов'язаних з виробництвом. Керівники підприємств у своїй господарській діяльності спираються на знання як об'єктивних економічних законів (сформульованих в економічній теорії), так і суб'єктивних економічних законів (юридично оформлених урядом законів, що пропонують правила поведінки підприємців у господарській практиці).

Економічні закони суспільства мають часовий лаг. Загальні економічні закони притаманні всім економічним системам. До загальних економічних законів відносяться закони розвитку продуктивних сил, економічних відносин, закони економії часу, закони власності, закони відтворення та інші.

Економічні закони носять об’єктивний характер, тобто вони не підлеглі волі та свідомості людини і не є її породженням, а діють за певними умовами часу, як і фактори та процеси, між якими вони відображають зв’язки. Економічні закони заборонити неможливо. Людині, суб’єктам господарювання у суспільстві взагалі залишається єдине – вивчати дію економічних законів і на основі цього приймати господарські, соціально-економічні рішення у відповідності до дії законів. Ефективний результат суб’єктам господарювання забезпечений, якщо вони здійснюють соціально-економічну діяльність у відповідності до вимог економічних законів.

Зараз в Україні склалася своєрідна модель перехідної економіки, якій притаманні: збільшений розрив між формальними і неформальними інститутами; слабка держава; невпорядковане розподіл власності та влади в процесі приватизації та подальшого переділу власності, високий рівень її концентрації; поглиблення соціальної диференціації; істотне зростання злочинності; посилення бюрократії; необмежене зростання корупції; формальне дотримання демократичних норм при фактичному свавілля влади. В цілому такі негативні властивості, пов'язані між собою певною логікою, утворюють інституційну пастку, деякий механізм, вбудований в інституційну структуру ринкової економіки, який заважає її позитивному розвитку [2, с. 910].

Економічні інститути безпосередньо впливають на економічне зростання, оскільки вони формують систему мотивацій ключових економічних акторів у суспільстві: сприяють інвестуванню у людський та інтелектуальний капітал, інновації, організацію виробничого процесу тощо.

В економічній системі формуються певні тенденції та закономірності діяльності: прийняття рішень, інформаційна й мотиваційна системи. Перша являє собою сукупність інституціонально-правових правил розподілу повноважень у галузі прийняття рішень. Неабияке значення тут має порядок власності, який визначає характер відносин між суб’єктами господарювання. Залежно від конкретних форм власності вони можуть бути поділені як за характером підпорядкованості, так і за характером економічного стимулювання та авторитету [3].

Інституційні реформи не можуть існувати самі по собі, бути однаковими на всі випадки життя. якщо остаточно визначимося з моделлю післякризового розвитку, моделлю ХХІ століття, моделлю, що враховує всі економічні та інші закони здатні вплинути на всі аспекти розвитку суспільства, тоді саме під цю модель слід провести інституційні реформи і, таким чином, забезпечити створення відповідного інституціонального простору.

Література:

1. Структурні зміни та економічний розвиток України : монографія / за ред. д-ра екон. наук Л.В. Шинкарук ; НАН України ; Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2011. – 696 с.

2. Институциональная архитектоника и динамика экономических преобразований / Под ред. д-ра экон. наук А.А. Гриценко. – Х.: Форт, 2008. – 928 с.

3. Бєляєв О. О., Диба М. І., Кириленко В. І., Комяков О. М. Система економічних законів і категорій: Навч. посібник. – К.: КНЕУ, 2005. – 173 с.