Экономические науки/15. Государственное регулирование экономики

 

К.е.н., доц. Мацола М. М., к.е.н., доц. Мацола С. М., Січ О. Й.

Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника, Україна

Формування середнього класу – пріоритетний напрям

соціально-економічного розвитку України

 

Задля забезпечення стабільного збалансованого розвитку України одним з ключових завдань постає підвищення добробуту її громадян, що дозволить сформувати в країні середній клас, який є основою утвердження демократичних цінностей та забезпечення високих стандартів життя. У високорозвинених країнах світу середній клас складає більшу частину населення (60-70%). Це, також найбільший економічний прошарок, що вчасно сплачує податки і є значною споживчою групою та центром стабільності у суспільстві і державі.

Попри відсутності єдиних поглядів до поняття «середній клас», практично у всіх воно асоціюється з достатнім рівнем доходів для задоволення широкого кола матеріальних та духовних потреб, а також наявністю певних знань, кваліфікацією та освітою. З економічної точки зору особам, яких відносять до середнього класу, повинно бути достатньо доходів, щоб повністю задовольнити свої потреби у товарах першої необхідності і мати можливість купувати товари тривалого користування та заощаджувати. Також, важливою ознакою є самоідентифікація особи щодо належності до певного класу, громадська активність та задоволеність своїм суспільним становищем [1, с. 1-4].

У розвинутих країнах до середнього класу належать, в першу чергу, люди з високим рівнем кваліфікації, рівень доходів яких є не меншим 3-4 тис. доларів на місяць, що відповідає нижчому рівню доходів осіб середнього класу (максимальний рівень місячних доходів осіб середнього класу може складати близько 20 тис. доларів). Згідно з європейською системою заробітних плат – це держслужбовці, вчителі, лікарі, науковці, фермери, агрономи, зоотехніки, механізатори у сільському господарстві, майстри, техніки, інженери, керівники, кваліфіковані працівники галузей промисловості, будівництва, транспорту, працівники сфери торгівлі і фінансів. Вони складають  головну творчу силу суспільства, є носієм інтелектуального капіталу держави [4, с. 150-155].

В Україні формування середнього класу має свої особливості. Так, люди з високим рівнем кваліфікації мають недостатній рівень доходів для повноцінного життя навіть за українськими стандартами, але з іншого боку їх неможливо однозначно віднести до осіб, які проживають за межею бідності. Таким чином, має місце певна розірваність між високою кваліфікацією та можливістю отримати гідний дохід. Кваліфікована та фахова праця не оплачується належним чином. В Україні частка тих, хто офіційно отримує доходи достатні для включення їх до осіб середнього класу незначна, однак, рівень купівельної спроможності частини населення свідчить про інше. Так, Україна знаходиться в числі лідерів у світі за обсягом купівлі дорогих автомобілів, причому часто їх покупцями є особи, які офіційно мають далеко не високий рівень доходів, тобто значна частина людей за доходами перебувають в числі бідних, а за витратами належать до середнього класу або й до класу «багатих». Така ситуація, перш за все, пов’язана з тінізацією економіки і, передусім, заробітної плати.

Згідно даних Центра Разумкова близько половини громадян самоідентифікують себе особами, що належать до середнього класу, хоча така величина є явно нереальною. Про дивний склад самоідентифікованого середнього класу свідчать такі дані: 24,1% з них не мають власного житла, лише 22,4% задоволені своїм добробутом, 38,1% задоволені роботою. Абсолютна більшість (95%) не може задовольнити свої  матеріальні потреби. У них, або навіть не вистачає на їжу (21%), або вистачає лише на їжу та дрібниці зі споживчого кошику(48%). За сукупністю майнових та психологічних ознак осіб середнього класу не більше 10-12%. Їхні доходи становлять від 2500 до 5000 грн. (такий рівень доходів визначає осіб середнього класу в Україні). Цікаво, що лише 26,3% осіб середнього класу в Україні мають вищу освіту, а кожний 10-ий (9,6%) не має навіть закінченої середньої. Лише 15,9% осіб середнього класу є кваліфіковані працівники, 15% – пенсіонери, 11% – непрацюючі. Якщо ж вважати середній клас не лише економічною категорією, а й основним рушієм демократичних перетворень в країні, що передбачає його залучення до громадської діяльності, тоді до середнього класу в Україні можна зарахувати лише 3% громадян [6, с. 2-4].

Одним із шляхів вирішення існуючих проблем є підвищення рівня податків на предмети розкоші, а на продукти харчування та недорогі побутові речі – зменшення, що сприятиме перерозподілу доходів, бо в Україні найменш забезпечені люди зазнають чи не найбільшого податкового тиску. Необхідно перейти до збільшення заробітної плати, яка б стимулювала сукупний попит та ріст виробництва. Заробітна плата повинна завжди індексуватися, щоб хоча б частково нейтралізувати негативний вплив інфляції.

Джерелом перерозподілу доходів та збільшення надходження до бюджетів могла б стати прогресивна шкала оподаткування. Для формування економічно незалежного класу та вирішення проблеми зайнятості населення потрібно залучати широке коло людей до підприємництва. Малі та середні підприємства забезпечують гнучкість та стійкість в умовах несприятливої економічної кон’юнктури в державі і, водночас, виконують важливу соціальну роль, надаючи робочі місця та забезпечуючи джерело доходу для значної частини населення. Держава повинна надавати пільгові кредити для започаткування бізнесу, зменшити податковий тягар для підприємців, створити бізнес-центри та консультаційні центри, сприяти розвитку інститутів спільного інвестування [1, с. 4].

Створення передової держави, яка опирається на стабільне суспільство та має потужну економіку з розгалуженою системою соціального захисту, обов’язково передбачає формування середнього класу. Таким чином,  пріоритетними напрямками державної соціально-економічної політики спрямованої на збільшення середнього класу та підвищення добробуту в Україні повинні стати:

1)     зменшення розриву між доходами дуже багатих та дуже бідних;

2)     широка підтримка малого та середнього бізнесу;

3)     створення умов для забезпечення молодого покоління робочими місцями;

4)     проведення детінізації економіки (перш за все облік доходів і витрат, виведення з тіні заробітної плати);

5)     посилення контролю та відповідальності за витрачанням бюджетних коштів.

 

Література

1.                Васильєв Є.Є. Проблемні питання  творення середнього класу трансформаційному суспільстві України / Є.Є. Васильєв // Часопис Академії адвокатури України. –  2011. – №12.

2.                Кисільова Т. Середній клас – основа соціальної стабільності держави / Т. Кисільова // Праця і зарплата. – 2006. – №8. – С.6.

3.                Купрій Н. Дискурс концепцій середнього класу в сучасній науці / Н. Купрій // Вісник національної академії держуправління при Президентові України. – 2005. – № 1. – С. 422-426.

4.                Лібанова Е.М. Соціальна стратифікація українського суспільства: спроба статистичного визначення та вимірювання / Е.М. Лібанова // Український соціум. – 2003. – № 1(2).– C. 146-164.

5.                Бідність в Україні та пропозиції профспілок щодо її подолання. Федерація профспілок України. – [Електронний ресурс] Режим доступу: http://www.fnpk.org.ua/index_web_files/Analitika_2011.htm.

6.                Центр Разумкова. Середній клас – передумова демократичної перспективи України. – Національна безпека і оборона. – 2008. – №7. – С.2-4.