Экономические науки/ 3.Финансовые отношения.

К.е.н. Іляшенко А.Х.

Класичний приватний університет, Україна

Довгостроковий прогноз видатків зведеного бюджету України на 2010–2020 рр.

Світова фінансова криза і, відповідно, скорочення припливу капіталу, падіння цін на експортні, передусім, сировинні товари призведуть до уповільнення зростання економік, що розвиваються, включаючи й економіку України. Темпи зростання реального ВВП України за період з 2000 до 2007 рр. становили в середньому 7,4%, однак починаючи з кінця 2007 p. економічна ситуація почала характеризуватися підвищенням рівня інфляції, значною мірою зумовленого збільшенням номінальної заробітної плати та обсягів кредитування юридичних і фізичних осіб, а з вересня 2008 р. Україна вже відчула на собі наслідки світової фінансової кризи. Внаслідок одночасного падіння попиту з боку торговельних партнерів України, зниження експортних цін, обмеження доступу до міжнародних фінансових ринків, зменшення обсягів кредитування економіки в умовах фінансової кризи, послаблення довіри до національної валюти перспективи економічного зростання в Україні погіршилися. Реальний ВВП України у 2009 р. скоротився на 3,5%. Ураховуючи це, Виконавча рада МВФ 5 листопада 2008 р. ухвалила дворічну угоду щодо кредиту “стенд-бай” на суму 16,4 млрд дол. США з метою надання офіційним органам України допомоги у відновленні фінансової та економічної стабільності та зміцненні довіри. Економіка України, насамперед її банківська система, зазнають зараз великого навантаження. Падіння цін на сталь – основну статтю українського експорту – призвело до істотного погіршення перспектив рахунку поточних операцій. Цей шок змін умов торгівлі разом з існуючими чинниками уразливості – високою інфляцією, відносно низьким рівнем валютних резервів порівняно з обсягом короткострокового зовнішнього боргу, великою залежністю банків від зовнішнього фінансування у поєднанні зі скороченням ліквідності, викликаним міжнародною фінансовою кризою, призвів до істотного зниження обсягів припливу капіталу.

В умовах загрози економічної рецесії, зниження експорту, обмеження зовнішнього і внутрішнього фінансування та кредитування стабілізаційний кредит МВФ був спрямований на фінансування дворічної антикризової програми української влади, основним завданням якої було відновлення макроекономічної і фінансової стабільності, насамперед, у фінансовому секторі, а також зниження рівня інфляції. Українська влада підписала з МВФ Меморандум про економічну та фінансову політику, частину домовленостей якого, зокрема щодо валютного курсу, виконував Національний банк України, а іншу частину впроваджено антикризовим Законом України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” від 31.10.2008 р. № 639.

Положення антикризової програми передбачали проведення більш жорсткої грошово-кредитної і курсової політики в Україні (впровадження режиму гнучкого обмінного курсу з цілеспрямованими інтервенціями, обмеження приросту грошей в обороті тощо) при одночасній реалізації більш стриманої бюджетної політики, що, за прогнозами МВФ, мало дати можливість знизити інфляцію до рівня нижче від 10% до кінця 2010 р. Здійснення профілактичних заходів щодо рекапіталізації банків і посилення банківського нагляду було спрямоване на зміцнення фінансової системи України та послаблення потенційної нестачі кредитних ресурсів, яка може призвести до тривалішого зниження економічної активності в нашій державі [4].

Положення Закону України “Про першочергові заходи щодо запобігання негативним наслідкам фінансової кризи та про внесення змін до деяких законодавчих актів України” були спрямовані на гарантування економічної безпеки держави, мінімізацію можливих збитків для економіки і фінансової системи України від фінансової та економічної кризи, яка охопила більшу частину промислово розвинутих країн. На виконання зазначеного антикризовий Закон регламентував створення Стабілізаційного фонду, який формується у складі спеціального фонду державного бюджету з метою забезпечення економічної стабільності, енергетичної та продовольчої безпеки, послаблення залежності економіки від негативних наслідків фінансової кризи, захисту економіки від інфляційного тиску та утримання рівноваги на ринках стратегічно важливих видів продукції.

Джерелами формування фонду є надходження від приватизації державного майна, надходження від розміщення державних цінних паперів, а також кошти, отримані від повернення кредитів, наданих суб’єктам господарювання за рахунок ресурсів зазначеного фонду [1].

Зобов’язаннями уряду, що випливають з антикризового закону та підписаного Меморандуму із МВФ, було проведення більш поміркованої політики щодо підвищення заробітної плати у державному секторі та забезпечення поступового перенесення підвищення цін на імпортований газ на споживачів, що дасть змогу заощадити бюджетні кошти. Запроваджені на той час підвищення мінімальної заробітної плати, пенсій та соціальних виплат були вагомими кроками з реалізації Програми подолання бідності, однак в умовах фінансової та економічної кризи у 2009–2010 рр. було заплановано обмеження зростання мінімальної заробітної плати, пенсій і соціальних виплат не більше від індексу інфляції. Водночас наголошувалося на необхідності посилення адресності, ефективності та цільового характеру соціальної допомоги найбільш вразливим верствам населення. Отже, очікувані втрати надходжень до бюджету, зумовлені загальмуванням економіки України, необхідність зниження рівня інфляції та обмежені можливості щодо фінансування дефіциту державного бюджету потребували реалізації протягом двох наступних років більш стриманої державної політики у сфері видатків бюджету.

Бюджетна політика у сфері видатків у середньо- та довгостроковій перспективі повинна забезпечувати макроекономічну стабільність, збалансованість і стійкість бюджетної системи та проводитися, зважаючи на необхідність упорядкування та оптимізацїї державних витрат, з метою ефективного досягнення встановлених цілей соціально-економічного розвитку.

У Бюджетній декларації на 2009 р. зазначено, що формування бюджету на наступний рік здійснюється на принципах середньострокового бюджетного планування з чіткими фіскальними та видатковими орієнтирами задля досягнення довгострокових стратегічних цілей і перетворення бюджетної політики на дієвий інструмент соціально-економічного розвитку держави [3].

З метою підвищення результативності, ефективності та прозорості використання бюджетних коштів головні розпорядники повинні сконцентрувати бюджетні ресурси, перш за все, на виконанні пріоритетних державних (цільових) програм, сформованих на основі довгострокових пріоритетів державної політики, викладених у стратегічних і програмних документах Кабінету Міністрів України [5].

Економічна політика держави у довгостроковій перспективі спрямовуватиметься на забезпечення стабільного розвитку національної економіки шляхом створення сприятливих умов для залучення значних обсягів приватних інвестицій та оновлення і переорієнтації виробничих циклів підприємств на основі сучасних інноваційних розробок, що дасть змогу підвищити конкурентоспроможність вітчизняних товарів на світовому ринку.

Значна потреба в ресурсах для продовження проведення економічних реформ в умовах обмеженості бюджетних ресурсів вимагає зміни підходів до бюджетної підтримки економічної діяльності. На сучасному етапі розвитку економіки України необхідним є зміцнення інвестиційної складової бюджетів усіх рівнів. Бюджетне фінансування видатків, пов’язаних з економічною діяльністю, передбачає зміщення акцентів з прямого бюджетного фінансування до кредитування та від прямого кредитування до проведення політики здешевлення кредитів, що значно підвищує ефективність використання бюджетних коштів та створює необхідні умови для стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності.

На сучасному етапі розвитку державних фінансів дедалі більшого поширення набуває державно-приватна (публічно-приватна) співпраця, або партнерство, як оптимальний механізм залучення органами влади фінансових ресурсів і управлінських навичок бізнесу для надання громадських послуг населенню та розвитку інфраструктури без втрати власності та контролю за цими процесами. За визначенням Європейської комісії, публічно-приватне партнерство (далі – ППП) – це передача приватному сектору частини повноважень, відповідальності та ризиків щодо реалізації інвестиційних проектів, які зазвичай упроваджувалися чи фінансувалися державою. Практика формування публічно-приватних (державно-приватних) партнерств за досить короткий період часу поширилася у світі. Сьогодні кількість проектів ППП у світі зростає, а їхні середні розміри зменшуються. Використання схем державно-приватного партнерства в Україні лише започатковується. Основні форми публічно-приватного партнерства, що діють у нашій країні, – концесія, договори оренди, договори управління [4].

Слід також наголосити, що, згідно із середньостроковим бюджетним прогнозом уряду, планується проведення комплексного реформування системи управління державними фінансами, одним із основних завдань якого є впровадження стратегічного планування й удосконалення середньострокового макроекономічного та бюджетного прогнозування[1] .

Необхідним є аналіз функціонування підвідомчих бюджетних установ з метою визначення можливих змін їх статусу на підприємства чи інші форми господарювання на умовах госпрозрахунку з виділенням для них бюджетних коштів під державне замовлення на конкурсних засадах. Важливим є також скорочення непершочергових витрат, а саме витрат на придбання та утримання автомобільного транспорту, мобільних телефонів, меблів, іншого обладнання та устаткування, будівництво та капітальний ремонт.

З метою підвищення відповідальності за цільове та ефективне використання бюджетних коштів необхідним є удосконалення системи вимірювання та постійного моніторингу результативності виконання бюджетних програм для прийняття відповідних управлінських рішень. Система вимірювання результативності виконання бюджетних програм передбачає розроблення базового переліку результативних показників за відповідними ознаками, що характеризують певну діяльність, галузь тощо. Річний та квартальний звіти про виконання паспортів бюджетних програм є підставою для визначення фактичних результативних показників та аналізу ефективності виконання кожної бюджетної програми, що мають ураховуватися при прийнятті рішення про включення бюджетної програми до проекту державного бюджету на наступні бюджетні періоди [2].

Довгостроковий прогноз видаткової частини зведеного бюджету України на 2010–2020 рр. розраховано за методологією, що ґрунтується на прогнозуванні співвідношення питомої ваги обсягу та структури видатків зведеного бюджету у ВВП, ураховуючи визначені пріоритети соціально-економічного розвитку держави (табл. 1, 2).

Таблиця 1

Прогноз видатків зведеного бюджету України

на 2010–2020 рр., % ВВП

Показник	Роки
	2010	2011	2012	2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019	2020
Доходи зведеного бюджету	30,41	30,43	30,45	30,55	30,80	30,85	30,87	30,89	30,91	30,93	30,95
Дефіцит (профіцит)	3,99	3,30	2,95	2,70	2,30	1,90	1,85	1,75	1,50	1,20	0,80
Видатки зведеного бюджету	34,40	33,73	33,40	33,25	33,10	32,75	32,72	32,64	32,41	32,13	31,75
Обслуговування державного боргу	2,35	2,25	2,20	2,15	2,05	1,85	1,74	1,55	1,25	0,95	0,75
Програмні видатки, всього	32,05	31,48	31,20	31,10	31,05	30,90	30,98	31,09	31,16	31,18	31,00
у тому числі на:
загальнодержавні функції	2,96	2,95	2,94	2,94	2,95	2,95	2,96	2,96	2,97	2,98	2,98
оборону	1,41	1,41	1,42	1,43	1,44	1,44	1,45	1,46	1,46	1,47	1,48
громадський порядок, безпеку та судову владу	2,63	2,61	2,62	2,62	2,63	2,63	2,64	2,64	2,65	2,65	2,66
економічну діяльність	6,73	6,16	5,81	5,63	5,48	5,23	5,17	5,15	5,13	5,05	4,77
охорону навколишнього природного середовища	0,29	0,29	0,29	0,30	0,30	0,30	0,31	0,31	0,31	0,32	0,32
житлово-комунальне господарство	0,86	0,84	0,83	0,83	0,82	0,82	0,82	0,81	0,81	0,80	0,80
охорону здоров’я	3,43	3,45	3,48	3,51	3,55	3,59	3,64	3,70	3,73	3,77	3,79
духовний та фізичний розвиток	0,86	0,86	0,87	0,87	0,88	0,89	0,90	0,91	0,91	0,92	0,93
освіту	5,93	5,94	5,95	5,97	5,99	6,02	6,04	6,08	6,11	6,13	6,16
соціальний захист та соціальне забезпечення	6,95	6,97	6,99	7,00	7,01	7,03	7,05	7,07	7,08	7,09	7,11

Питома вага бюджетних видатків на соціальний захист та соціальне забезпечення у ВВП у довгостроковій перспективі збільшуватиметься, зважаючи на те, що соціальні виплати є захищеними та їх обсяги щорічно збільшуються, виходячи з відповідного зростання розміру прожиткового мінімуму, мінімальної заробітної плати, пенсій, стипендій тощо.

Таблиця 2

Прогноз видатків зведеного бюджету України

на 2010–2020 р., млн грн

Показник	Роки
	2010	2011	2012	2013	2014	2015	2016	2017	2018	2019	2020
Видатки зведеного бюджету, всього	404,2	467,2	547,1	629,1	721,2	825,6	947,1	1076,6	1213,7	1364,7	1533,8
Обслуговування державного боргу	27,6	31,2	36,0	40,7	44,7	46,6	50,4	51,1	46,8	40,3	36,2
Програмні видатки, всього	376,6	436,0	511,1	588,4	676,5	778,9	896,7	1025,5	1166,8	1324,3	1497,6
у тому числі на:
загальнодержавні функції	34,8	40,9	48,2	55,6	64,3	74,4	85,7	97,6	111,2	126,6	144,0
оборону	16,6	19,5	23,3	27,1	31,4	36,3	42,0	48,2	54,7	62,4	71,5
громадський порядок, безпеку та судову владу	30,9	36,1	42,9	49,6	57,3	66,3	76,4	87,1	99,2	112,6	128,5
економічну діяльність	79,1	85,3	95,2	106,5	119,4	131,8	149,6	169,9	192,1	214,5	230,4
охорону навколишнього природного середовища	3,4	4,0	4,8	5,7	6,5	7,6	9,0	10,2	11,6	13,6	15,5
житлово-комунальне господарство	10,1	11,6	13,6	15,7	17,9	20,7	23,7	26,7	30,3	34,0	38,6
охорону здоров’я	40,3	47,8	57,0	66,4	77,4	90,5	105,4	122,0	139,7	160,1	183,1
духовний та фізичний розвиток	10,1	11,9	14,3	16,5	19,2	22,4	26,1	30,0	34,1	39,1	44,9
освіту	69,7	82,3	97,5	113,0	130,5	151,8	174,8	200,5	228,8	260,4	297,6
соціальний захист та соціальне забезпечення	81,7	96,5	114,5	132,4	152,7	177,2	204,1	233,2	265,1	301,1	343,5

Діяльність у сфері охорони здоров’я спрямовуватиметься на забезпечення доступної кваліфікованої медичної допомоги кожному громадянину України, запровадження ефективних механізмів фінансування та управління галуззю. З огляду на актуальність зростання цінності людського капіталу в суспільстві роль освіти при визначенні пріоритетів бюджетної політики також підвищуватиметься. Зважаючи на зазначене, прогнозується зростання питомої ваги бюджетних видатків на освіту та охорону здоров’я у ВВП. Бюджетні видатки у сфері державного управління мають тенденцію до зменшення у середньостроковому періоді внаслідок необхідності запровадження системи аналізу ефективності діяльності органів державного управління з метою перегляду їх структури та обсягів фінансування, зменшення їх кількості та скорочення штатів, що в майбутньому дасть змогу істотно підвищити реальну заробітну плату державним службовцям.

Державна політика у сфері оборони та правопорядку спрямовуватиметься на гармонійне поєднання реформування Збройних Сил України, інших військових формувань та правоохоронних органів з одночасним вирішенням відповідних соціальних проблем, здійснення комплексу заходів щодо переведення Збройних Сил на комплектування за контрактом (професійну армію), що потребуватиме зростання бюджетного фінансування зазначених видатків у довгостроковій перспективі.

Частка видатків бюджету на економічну діяльність та житлово-комунальне господарство у ВВП у довгостроковій перспективі скорочуватиметься. Неефективна державна підтримка окремих галузей економіки, зокрема, житлово-комунального господарства, повинна бути зведена до мінімуму шляхом заміщення прямого бюджетного фінансування кредитуванням та проведенням політики здешевлення кредитів, що значно підвищує ефективність використання бюджетних коштів.

Отже, слід зазначити, що встановлення довгострокових цілей і завдань бюджетної політики та на цій основі визначення обсягів та структури бюджетних видатків на перспективу є необхідною умовою підвищення якості процесу бюджетного прогнозування та планування, посилення впливу бюджетної політики на соціально-економічний розвиток держави та регіонів.

Література.

1. Бюджетний кодекс України К., 2011.

2. Глазьев С.Ю. Теория долгосрочного технико-экономического развития. – М. : ВлаДар, 2003. – 270 с.

3. Державне управління: плани і проекти економічного розвитку: О. С. Власюк, Т. В. Дерюгіна, І. В. Запатріна та ін. / За заг. ред. О. Ю. Кучеренка, І. В. Запатріної. – К.: ВІП, 2006. – 623 с.

4. Закон України "Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України" від 23.03.2000 № 1602-ІІІ / ЛІГАБізнесІнформ.

5. Затонацька Т.Г. Сучасні підходи до оцінки економічного розвитку регіонів України за допомогою виробничих функцій / Т.Г. Затонацька, А.В. Ставицъкий // Фінанси України. - 2006. - № 12(133).