Экономические науки/9.Экономика промышленности.

Ст. викладач Ланова М.І.

Кіровоградський інститут комерції, Україна

Економічна суть фінансування, його механізм та види

Виробнича і фінансова діяльність підприємств починається з формування фінансових ресурсів. Вони повинні створювати передумови для стабільного процесу виробництва та його постійного зростання: тобто для збільшення прибутку підприємства та мінімізації витрат.

Метою теоретичного дослідження фінансування є визначення його особливостей для господарської діяльності в контексті організаційно-економічного механізму функціонування переробних підприємств АПК та переліку чинників, які визначають його умови і способи здійснення. Обґрунтування необхідності дослідження фінансової діяльності аграрних підприємств лежить в площині політики продовольчої безпеки, державного регулювання сільськогосподарської та переробної галузі й проблем фінансового менеджменту різних рівнів.

Проблемам механізму фінансування діяльності переробних підприємств АПК приділяють увагу ціла плеяда вчених. Це дослідження В. Г. Андрійчука, І. А. Бланка, М. Я. Дем’яненка, М. В. Зубця, М. Й. Маліка, В. Я. Мессель-Веселяка, П.Т. Саблука, О.О. Терещенка О.О., Г.Г.Кірейцева та ін.

Для здійснення державного управління важливо знати фактичний та потенційний стан переробних підприємств з метою надання державної підтримки, регулювання відтворювальних процесів, запровадження інновацій, створення рівних умов для учасників ринку тощо. На рівні підприємства фінансова діяльність необхідна для забезпечення стійкого фінансового стану, його всебічної оцінки з метою ефективного використання фінансових ресурсів та їх раціонального розміщення.

Механізм фінансування переробних підприємств АПК опирається на класичні економічні постулати: стан вивченості проблеми та її категоріального апарату, поточну і стратегічну мету при виборі цілей фінансування, співвідношення проблем фінансування з проблемами виробництва, впровадженням нових технологій, використання вітчизняного і зарубіжного досвіду, необхідна кількість фінансових ресурсів, визначення їх раціональних джерел тощо. Для цього необхідно мати уявлення про стан переробної галузі.

За офіційними даними Міністерства економічного розвитку і торгівлі України [1], в АПК України на початок 2012 р. налічується понад 2 тис. переробних підприємств, у тому числі 1680 підприємств загальнодержавної власності і 400 - комунальної. При цьому більше як 130 підприємств, підпорядкованих Держкомхарчпрому, не підлягають приватизації з огляду на їх загальнодержавне значення. Питома вага переробної і харчової промисловості в загальному обсязі промислового виробництва в Україні перевищує 16%, вона займає друге місце після машинобудування і металообробки. Продовольчий ринок формує запити загального роздрібного товарообороту і є одним з найбільших джерел надходжень до бюджету (понад 1,5 млрд грн).

Цей стан свідчить, що фінансові ресурси переробних підприємств формуються спонтанно, залежно від ринкової кон’юнктури і майже не аналізуються, не здійснюється і управління ними.

Таким чином, необхідне детальне вивчення економічної сутності фінансової діяльності переробних підприємств, її структури та складових, яка виходить і за рамки діяльності переробних підприємств.

Фінансові відносини підприємства виникають тоді, коли на грошовій основі відбувається формування власних ресурсів підприємства, його прибутків, залучення позичкових джерел фінансування господарської діяльності, розподіл прибутків, що утворюються а результаті цієї діяльності, їхнє використання на цілі розвитку підприємства.

Початкові фінансові ресурси, які формують статутний фонд, спрямовуються в основні та оборотні фонди. У процесі використання основних фондів формується такий вид фінансових ресурсів, як амортизаційні відрахування. Забезпечення формування оборотних фондів здійснюється за рахунок оборотних коштів.

Так, М.Я. Коробов зазначає, що фінансові ресурси підприємства – це власні і позичкові грошові фонди цільового призначення, які формуються у процесі розподілу і перерозподілу національного багатства, внутрішнього валового продукту і національного доходу та використовуються у статутних цілях підприємства [2, с.20].

Кірейцев Г.Г. [3, с. 15] сформулював наступне визначення фінансових ресурсів підприємства – „це грошові нагромадження і доходи, які є результатом розподілу й перерозподілу виручки та прибутку...”. З даного визначення випливає, що підприємство може використовувати лише внутрішні джерела для формування фінансових ресурсів. Проте більшість підприємств, особливо новостворених, в умовах здійснення значних капітальних вкладень потребують вливань коштів зі сторони.

П.А. Стецюк [4, с.111] характеризує фінансові ресурси як найбільш ліквідні активи, що забезпечують неперервність руху грошових потоків підприємства у процесі реалізації його планів та виконання зобов’язань. Тобто, можна зробити висновок, що фінансові ресурси в сучасних умовах є саме тією частиною оборотних активів, які найбільше впливають на платоспроможність переробних підприємств. Однак таке поняття фінансових ресурсів зводиться до того, що фінансові ресурси це активи, з цим важко погодитися, оскільки фінансові ресурси виступають джерелом створення активів.

Розглянувши різні погляди на суть фінансових ресурсів, ми можемо дати уточнене визначення фінансових ресурсів – це частина коштів, що були сформовані під час створення суб’єкта господарювання, надходять на підприємство за результатами операційно-фінансової діяльності для реалізації поставлених завдань та виконання зобов’язань.

Фінансові ресурси підприємства мають різні джерела формування. До основних джерел їх формування відносяться: cтатутний капітал (кошти за продаж акцій та пайові внески учасників); cтатутний фонд (основні фонди, оборотні кошти, нематеріальні активи); чистий прибуток підприємства; амортизація (зношення основних фондів та нематеріальних активів); фонди спеціального призначення;  резервний фонд; самофінансування; цивільне фінансування (кошти, отримані внаслідок безвідплатного фінансування); стійкі пасиви (постійна кредиторська заборгованість).

Як джерела фінансування можна розглядати фінансові ресурси підприємств, що формуються в результаті реструктуризації активів, під чим розуміють заходи, пов’язані зі зміною складу та структури окремих позицій активів. У рамках реструктуризації активів розглядають також амортизаційні відрахування і кошти, які одержує підприємство в результаті дезінвестицій. Щоправда, дискусійним є питання віднесення дезінвестицій до зовнішніх джерел фінансування.

Джерела фінансування поділяються на такі види: власний капітал; нерозподілений прибуток; позиковий капітал; державні субсидії.

Власний капітал включає статутний фонд і фонди власних коштів. Статутний фонд спершу формується як стартовий капітал, необхідний для створення підприємства. При цьому власники або учасники підприємства формують його з огляду на власні фінансові можливості і в розмірі, достатньому для виконання тієї діяльності, заради якої воно створюється.

Фонди власних коштів (амортизаційний фонд, ремонтний фонд, фонд розвитку виробництва, резервний фонд, страхові резерви тощо) можуть формуватися без зміни статутного фонду. По суті вони є відкладеним прибутком, що формується і використовується за рішенням органів управління підприємства. Винятком є резервний фонд, вимоги до формування якого визначено законодавством.

Нерозподілений прибуток як джерело фінансування відділяється від власного капіталу тільки тому, що ще не відомо, чи буде він приєднаний до нього. Рішення по прибутку приймається органом управління підприємства.

Позиковий капітал характеризується тим, що має бути повернутий в певні строки.

Державні субсидії теж можуть розглядатися як джерело фінансування проекту, якщо такі субсидії передбачено рішенням державних органів.

Бюджет фінансування покликаний показати, як джерела фінансування покривають капітальні й поточні витрати. Бюджет може бути уточнений після розрахунку балансу грошових потоків. Витрати на проект можуть покриватися за рахунок інвестицій, кредитів або інших боргових зобов’язань.

Інвестиції поділяються на капітальні (реальні), фінансові та реінвестиції. Під фінансовою інвестицією розуміють господарську операцію, яка передбачає придбання корпоративних прав, цінних паперів, деривативів та інших фінансових інструментів. Реінвестиція – це капітальна або фінансова інвестиція, здійснена за рахунок доходу (прибутку), одержаного від інвестиційних операцій.

Важливо підкреслити, що фінансові ресурси окремого підприємства і держави в цілому взаємопов'язані. І для розв'язання проблем формування і використання фінансових ресурсів необхідний виважений, чітко налагоджений, економічно обґрунтований фінансовий механізм їх створення і використання.

Литература:

1. Офіційний сайт Міністерства економічного розвитку і торгівлі України. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.me.gov.ua/control/uk/index

2. Коробов М. Я. Фінанси промислового підприємства: Підручник.— / М.Я.Коробов. – К.: Либідь, 1995—160 с.

3. Фінансовий менеджмент: Навчальний посібник / За ред. Проф. Г.Г. Кірейцева. – Київ: ЦУЛ, 2002. – 268 с.

4. Стецюк П.А. Стратегія і тактика управління фінансовими ресурсами сільськогосподарських підприємств: Монографія. / П.А. Стецюк. – К.: ННЦ ІАЕ, 2009. – 370 с.