Экономические науки/ 9. Экономика промышленности

Колодійчук А.В., аспірант

Інститут регіональних досліджень НАН України, м. Львів, Україна

КЛАСТЕРНИЙ ПІДХІД ДО АКТИВІЗУВАННЯ ІННОВАЦІЙНОГО РОЗВИТКУ ПРОМИСЛОВОСТІ

Одним з найбільш ефективних інструментів активізування інноваційного розвитку промисловості може стати кластерна організація державного регулювання, у якій концентрація державних ресурсів зосереджена на підтримці галузевих кластерів.

Дослідженням механізмів функціонування кластерів, їх ролі в національному господарстві займалося багато вчених-економістів, таких як: В. Базилевич, М. Енрайт, О. Кузьмін, А. Мальмберг, М. Портер, С. Розенфельд та ін. Однак дослідженню шляхів активізування інноваційного розвитку промисловості через кластерний підхід приділено недостатньо уваги і дана проблема потребує подальших досліджень.

Під кластером необхідно розуміти географічно сконцентроване об’єднання підприємств для досягнення синергетичного ефекту у вигляді підвищення конкурентоспроможності його учасників, шляхом широкого впровадження інноваційних технологій, із залученням органів місцевої влади і наукових установ. М. Портер визначає кластери як сконцентровані за географічною ознакою групи взаємозалежних компаній, спеціалізованих постачальників, постачальників послуг, фірм у відповідних галузях, а також пов’язаних з їх діяльністю організацій [3]. В свою чергу М. Войнаренко тлумачить кластери як торговельно-галузеві об’єднання підприємств, які тісно співробітничають із науковими установами та органами місцевої влади з метою підвищення конкурентоздатності власної продукції та економічного зростання регіону [1].

Вчені-економісти виділяють наступні ознаки кластера (концепція “4К”):

1) географічна концентрація підприємств однієї або суміжних галузей;

2) продукція, що ними пропонується на ринку, конкурентоспроможна;

3) конкуренція за споживача;

4) розвинута кооперація.

Властивості економічного кластера наступні: приватна власність, вільне ціноутворення, економічна самостійність учасників кластера, відповідальність учасників кластера.

Інтеграційна взаємодія учасників кластера дає змогу їм досягти нарощення власної конкурентоспроможності. Завдяки інтеграції відбувається економія витрат на НДДКР, вільний обмін інформацією та швидка дифузія інновацій серед учасників, впровадження гнучких управлінських стратегій.

Зарубіжний досвід демонструє посилений інтерес до кластерного підходу на макроекономічному та регіональному рівнях.

Кластерний підхід до активізування інноваційного розвитку промисловості – спосіб підвищення ефективності взаємодії органів державної влади, науково-дослідницьких організацій, державних та приватних промислових підприємств. Така взаємодія дозволяє виявити проблеми розвитку науки та виробничої сфери і стає сприятливою умовою для реалізації перспективних інвестиційних проектів, а також сприяє більш ефективному використанню цільових державних коштів.

Як показує світовий досвід, кластерний підхід – не лише засіб досягнення цілей економічної політики (позитивні структурні зрушення, зростання конкурентоспроможності тощо), це також потужний інструмент регіонального розвитку, показниками якого є зростання зайнятості, заробітної плати, відрахувань у бюджети різного рівня, зростання конкурентоспроможності регіональних товаровиробників. У зв’язку з цим заслуговує на увагу американський досвід, де учасники кластера локалізовані у межах одного регіону і використовують його природний, трудовий, інвестиційний та інноваційний потенціал. Такий підхід широко і успішно застосовується у харчовій промисловості, а її продукція орієнтована на експорт чи імпортозаміщення.

Для країн Європейського Союзу репрезентативними є три моделі організації кластерів: шотландська, італійська та скандинавська. У шотландській моделі організації кластерів присутнє ядро – велике підприємство, навколо якого групуються невеликі фірми. Для малого та середнього бізнесу характерною є італійська модель організації кластерів, в якій учасники кластера рівноправні. Скандинавська модель базується на кластерних взаємозв’язках великих транснаціональних корпорацій. Отже, кластери розрізняються від невеликих мереж малих, середніх підприємств у обмежених географічних зонах до скандинавських “мега-кластерів”.

Таким чином, регіональна промислово-інноваційна політика повинна охоплювати інфраструктуру підтримки інноваційних процесів (бізнес-інкубатори, технопарки), наукові установи в регіоні, передові за технологією виробництва в регіоні, які, як зазначає В. Гусєв, спроможні бути не лише полюсами економічного росту, але й центрами кластеризації суміжних виробництв у новому технологічному ланцюгу [2, с. 112].

Моделі реалізації кластерного механізму на регіональному рівні наступні [4]: 1) інтеграція кластерного підходу у регіональну стратегію соціально-економічного розвитку; 2) використання кластерного підходу в рамках розвитку окремих галузей регіону; 3) власна кластерна політика регіону.

Отже, впровадження кластерного підходу до інноваційного розвитку промисловості дозволяє покращити структуру промисловості, суттєво підвищити інноваційну активність промислових підприємств.

Література:

1. Войнаренко М.П. Механізми адаптації кластерних моделей до політико-економічних реалій України / М.П. Войнаренко // Світовий та вітчизняний досвід запровадження нових виробничих систем (кластерів) для забезпечення економічного розвитку територій // Матеріали конференції 1-2 листопада 2001 р. – К: Спілка економістів України, 2001.

2. Гусєв В. Кластерна модель інноваційної реструктуризації регіональної економічної системи / В. Гусєв, В. Горник // Управління сучасним містом. – 2004. – №10-12. – С.118-125.

3. Портер М. Конкуренция: Уч. пос. / М. Портер. – М.: Вільямс, 2001. – 495 с.

4. Эффективная промышленная политика – основной элемент регионального развития / Пленарное заседание Всероссийской конференции “Стратегия регионального развития России” (02.02.2007) // www.roelconsulting.ru.