Історія/1. Вітчизняна історія

к.і.н. Шпак Д.О.

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

(м. Миколаїв, Україна)

Покоління 1956 року сформувалося головним чином

під впливом угорського повстання.

Альмарік А. О.

Суспільні настрої Півдня Української РСР у ході подій Угорської революції 1956 року та їх вплив на розвиток опозиційного руху в Україні.

Серйозним випробуванням для політичної «відлиги» в Радянському Союзі другої половини 50-х рр. ХХ ст. стали національно-визвольні за своїм характером, антисталінські за своїм спрямуванням виступи 1956 р. у Польщі та Угорщині, під час яких партійно-державне керівництво СРСР, незважаючи на проголошений ним курс на лібералізацію, ще раз довело своє небажання розлучитися з роллю «світового жандарма».

Вторгнення військ Радянського Союзу на територію Угорщини викликало негативну реакцію у світі. Неоднозначно сприймалися угорські події і на Півдні України. Незважаючи на численні повідомлення засобів масової інформації про повну й безумовну підтримку введення військ з боку трудових колективів, окремих громадян, в архівах вищого політичного керівництва та колишніх спецслужб СРСР зберігаються свідчення, в яких йдеться про зовсім протилежне. Події жовтня – листопада 1956 р. в Угорщині викликали у переважної частини населення Української РСР занепокоєння та невпевненість у завтрашньому дні. Стривоженість українського суспільства перш за все відобразилась у сфері торгівлі. Про панічні настрої серед населення, які виражалися у скуповуванні товарів першої необхідності, регулярно інформували вищі партійні органи обласні комітети КПУ. Як свідчать документи вищого політичного керівництва УРСР, ліквідувати зростання попиту на деякі продукти першої необхідності вдалося лише наприкінці листопада 1956 р. шляхом насичення торгівельної мережі дефіцитними товарами та проведення роз’яснювальної роботи в багатьох містах та районах республіки [1].

За спостереженнями спецслужб, прояви антирадянської діяльності, найбільше помічено в колективах учених, серед професорсько-викладацького складу, середовищі творчої інтелігенції. Аналізуючи настрої серед населення Української РСР, органи КДБ прийшли до висновку, що в переважній більшості антирадянські прояви виражалися:

· у закликах до зміни державного устрою в СРСР, наклепах на марксистсько-ленінську теорію, внутрішню та зовнішню політику КПРС (проявів такого характеру було зафіксовано з серпня 1955 р. до січня 1956 р. – 6, із січня до жовтня 1956 р. – 24, а за останні 2 місяці 1956 р. їх налічувалось – 16);

· у намірах проведення партійної дискусії з питань внутрішньої та зовнішньої політики, наклепницьких висловлюваннях на радянську дійсність та умови життя трудящих у СРСР (за спостереженнями радянських спецслужб подібного роду судження та думки (у серпні-грудні 1955 р. їх було 12, у січні – вересні 1956 р. – 70, а в жовтні-листопаді 1956 р. їх зареєстровано 50). Найчастіше були помічені викладачі соціально-економічних дисциплін, наукові працівники суспільних наук, літератори, журналісти;

· використанні розгорнутої ідеологічної кампанії проти культу особи для критики діяльності правлячої партії, образах на адресу керівників партії та уряду (зафіксовано за період з березня до листопада 1956 р. – 98 висловлювань) [2, с. 184].

Найбільша кількість антирадянських проявів із боку різних верств населення України, на думку аналітиків, стосувалась подій в Угорщині. Протягом жовтня – листопада 1956 р. органи КДБ зафіксували 141 випадок публічних виступів, розмов на побутовому рівні, присвячених Угорській революції [3, с. 291].

Відмінні від офіціозу думки і погляди жителів України на події у сусідній країні працівники ІV Управління КДБ систематизували таким чином:

· реагування, які виправдовують дії реакційних сил в Угорщині, та засуджують збройну інтервенцію СРСР;

· реагування, які демонструють солідарність із «заколотниками» та «закликають до відкритих контрреволюційних виступів проти радянської влади, а також висловлюють сподівання, що події у Польщі та Угорщині знайдуть відгук серед народів СРСР і викличуть зміни в політичному устрої нашої країни»;

· поширення панічних настроїв серед населення про неминучість, у найближчий час, початку військових дій між СРСР та країнами капіталістичного табору.

Незадоволення зовнішньою політикою Радянського Союзу проявлялось серед жителів Південної України. 26 жовтня 1956 р. у Миколаєві поблизу корабельно-будівельного інституту було знайдено листівку такого змісту: «Радянські громадяни! Зверніть увагу на агресивну політику радянського уряду на території Угорщини. На пролиту радянськими військами... братську кров громадян Угорщини, які спробували звільнитися від комуністичного гніту... Протестуйте проти кривавої розправи наших військ в Угорщині» [4].

25 листопада 1956 р. невідомий на території Одеського тролейбусно-трамвайного управління та місцевої туберкульозної лікарні написав: «Геть червоний імперіалізм!». Начальник радіовузла м. Балти Одеської області в цей же день протягом 10-ти хвилин транслював передачу забороненої радіокомпанії «Бі-Бі-Сі», присвячену подіям в Угорщині [5, с. 293].

Відкриті виступи української інтелігенції на захист рідної мови на тлі ускладнення міжнародної ситуації у зв’язку з подіями у Польщі та Угорщини, спонукав ЦК КПУ звернути увагу на існуючі проблеми в національно-культурній сфері. Вище політичне керівництво республіки рекомендувало партійним, радянським установам, органам суду, прокуратури проводити свою діяльність на мові, залежно від національного складу населення. Міністерствам та відомствам, у віданні яких перебували середні та вищі навчальні заклади, було дано вказівку покращити ситуацію із забезпеченням підручників та посібників на українській мові. Мовний фактор мали враховувати і місцеві органи народної освіти, які в разі наявності дітей бажаючих навчатися українською мовою, повинні були відкривати відповідні школи або паралельні українські класи в російських школах [6].

Розглядаючи суспільно-політичну діяльність південноукраїнських представників громадської опозиції режимові, варто зазначити, що вони заклали фундамент для подальшого визначення українців як самобутньої нації, та початку відродження національної культури. Наявність певної кількості представників правозахисного руху дозволила проводити їх ідеї у маси українського населення окремих регіонів.

Невдовзі «з метою активізації роботи верств інтелігенції» ЦК КПУ прийняв постанову про видання ряду україномовних видань. Серед них: «Український історичний журнал», «Український філологічний журнал», «Театр і кіно», «Український економічний журнал», «Українська радянська музика» [7]. Під впливом угорських подій ЦК КПУ активізував роботу місцевих партійних та радянських органів з виконання планів житлового будівництва, та інших соціальних програм для населення [8].

Разом із тим, антикомуністичне повстання в Угорщині, зростання невдоволення в самому СРСР спонукали вище політичне керівництво країни вдатися до поступового згортання процесу десталінізації радянського суспільства, до прийняття рішень, що перетинали шлях до плюралізму думок і поглядів. Політичним підсумком 1956 р., що розпочався ХХ з’їздом, став лист ЦК КПРС від 19 грудня 1956 р. «Про посилення політичної роботи партійних організацій у масах і припинення вилазок антирадянських ворожих елементів», підготовлений спеціальною комісією під головуванням Л. Брежнєва. Схвалені в грудні 1956 р. документи дозволили партійним організаціям, правоохоронним органам подолати породжену ХХ з’їздом розгубленість, націлити їх на рішучу боротьбу з нонконформістськими силами.

Як свідчать архівні документи у період з 1 жовтня до 14 листопада 1956 р. в Україні було заарештовано 52 особи (Станіславській області – 12 осіб; Львівській – 2; Миколаївській – 1; Ворошиловградській – 1; Кримській – 1, Тернопільській – 4; Дрогобицькій – 7; Закарпатській – 14; Волинській – 5; Запорізькій – 3; Харківській – 2). Найчастіше формулювання злочину було таким: «Поширення наклепів на керівників КПРС». За подібними звинувачуваннями були заарештовані Л. Золик – робітник будівельного управління № 6 м. Сімферополя, О. Іванов – робітник селища Гаспра Ялтинського району, В. Шмєльов – клепальник Сімферопольської артілі (Кримська область), бухгалтер Г. Глущенко (Миколаївська область), слюсар М. Васильченко (Запорізька область), водій морського порту О. Пронь [9, с. 271-273]. 30 січня 1958 р., коли було винесено судовий вирок миколаївцю В. Макаренку, який на початку осені 1957 р. виготовив листівку, в якій критикував дії КПРС та уряду і схвально відгукувався про революцію в Угорщині [10, с. 185]. В кінці липня 1957 р. В. Макаренко на полі колгоспу в Ново-Васильєвському районі Запорізької області знайшов 2 антирадянські листівки та читав їх у голос в гуртожитку радгоспу. Розповсюдження листівок на території Миколаївської області набуло взимку 1957 р. масового характеру. Так, лише на території Арбузинського, Братського та Єланецького районів було розповсюджено близько 1 200 листівок антирадянського змісту!

Секретар Одеського обкому КПУ М. Максименко інформував 9 лютого 1957 р. О. Кириченка про виявлення в Одесі розклеєних листівок з текстом: «Ми проти розправ з революціонерами Угорщини», «Вивести наші війська з Угорщини!», «Не з’являйтесь на вибори 3 вересня!» [11]. Співчуття угорським повстанцям коштувало свободи інспектору портового нагляду м. Херсона Б. Міцкевичу [12].

Отже, антикомуністичні виступи у Польщі та Угорщині 1956 року, світовий процес деколонізації (який припадає саме на 1950-1960-ті рр.), прийняття Загальної Декларації прав людини 1948 року, стали своєрідним зовнішнім каталізатором, що призвів до активізації опозиційного руху на всіх теренах радянської України. Якщо зважити на ті обставини в яких опозиційний рух розвивався, соціально-політичні особливості Півдня України, майже повну відсутність інформації про прояви громадської опозиції в спеціальних працях радянської доби, фізичну неможливість для дослідників в Україні звертатися до цієї тематики ще в недавні часи, то у деяких науковців та широкого загалу виникають сумніви щодо того, чи існував насправді рух опору радянському режимові на Півдні України. Архівні документи свідчать, що антирадянські ідеї, а в подальшому й ідеї шестидесятників, правозахисників, знайшли своє місце й серед населення Півдня радянської України. Південь України, який політично, етнічно є найскладнішим регіоном серед етноісторичних областей країни, вніс власні яскраві фарби до палітри українського опозиційного руху.

Література:

1. Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО). – Оп.24. – Спр.4250. – Арк. 406.

2. Бажан О. Г. Політичні репресії на півдні України в часи «хрущовської відлиги» / Олег Григорович Бажан // Лукомор’я: археологія, етнологія, історія Північно-західного Причорномор’я. – Одеса : Видавничий дім «Паллада», 2009. – Випуск 3. – С. 181–191.

3. Бажан О. Г. Політичні репресії в Україні під час Угорської революції 1956 р. Зовнішньополітичні акції СРСР у 50-80-ті рр. та їх вплив на розвиток опозиційного руху в Україні / Олег Григорович Бажан // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. Зб. статей. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2007. – Випуск. 34 – С. 289–298.

4. ЦДАГО. – Оп.24. – Спр.4250. – Арк. 364.

5. Бажан О. Г. Політичні репресії в Україні під час Угорської революції 1956 р. Зовнішньополітичні акції СРСР у 50-80-ті рр. та їх вплив на розвиток опозиційного руху в Україні / Олег Григорович Бажан // Історія України: Маловідомі імена, події, факти. Зб. статей. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2007. – Випуск. 34 – С. 289–298.

6. ЦДАГО. – Оп.24. – Спр.4250. – Арк. 314.

7. ЦДАГО. – Оп.24. – Спр.4250. – Арк. 113.

8. ЦДАГО. – Оп.24. – Спр.4265. – Арк. 164-165.

9. Надзорные производства Прокуратуры СССР по делам об антисоветской агитации и пропаганде. Март 1953-1991. Аннотированный каталог. – М. : Россия ХХ век, Материк, 1999. – 944 с.

10. Бажан О. Г. Політичні репресії на півдні України в часи «хрущовської відлиги» / Олег Григорович Бажан // Лукомор’я: археологія, етнологія, історія Північно-західного Причорномор’я. – Одеса : Видавничий дім «Паллада», 2009. – Випуск 3. – С. 181–191.

11. ЦДАГО. – Оп.24. – Спр.4265. – Арк. 164-165.

12. ЦДАГО. – Оп.24. – Спр.4537. – Арк. 48-49.