Економічні науки/12. Економіка сільського господарства

К.е.н. Якубів В.М.

Прикарпатський національний університет ім. В. Стефаника

м. Івано-Франківськ

Інтеграція як спосіб вирішення економічних проблем функціонування агроформувань

Внутрігалузева інтеграція агроструктур є важливою передумовою виходу аграрного сектора на вищий рівень результативності. Це підтверджується низкою наукових досліджень учених-аграрників [1, 2, 3], які наголошують на тому, що ефективніше працюють підприємства з більшим ресурсним потенціалом.

Об’єднання господарств є одним з альтернативних напрямів нарощування їх розмірів на сучасному етапі. При цьому слід зазначити, що процес інтеграції досить складний в організаційному аспекті й може характеризуватись різними формами, методами, засобами і умовами здійснення.

Найбільшу економічну віддачу сільськогосподарські підприємства можуть отримати, якщо їх об’єднання відбуватиметься за таких умов:

1) інтеграція територіально близьких суб’єктів;

2) наявність чітко регламентованих домовленостей до початку згрупування щодо методики і форм інтеграції, розподілу витрат і доходів, а також управлінських функцій;

3) об’єднання одно- чи близькоспеціалізованих господарств;

4) розробки конкретної програми розвитку інтегрованих підприємств;

5) інтеграція з метою системного взаємодоповнення структурних елементів;

6) комплексної структуризації організаційно-виробничої бази асоціації.

Тобто основними передумовами інтеграції агроформувань є наявність техніко-виробничої та організаційно-управлінської необхідності та можливість об’єднання певних сільськогосподарських підприємств.

Враховуючи невизначеність та складнощі сучасного етапу розвитку аграрних відносин у регіоні, оптимальними, на нашу думку, слід вважати дві альтернативні форми інтеграції:

– об’єднання господарств шляхом зміни організаційно-правової форми та письмової обумовленості всіх інших аспектів;

– об’єднання підприємств на рівні кооперування щодо певних чи всіх сегментів господарювання без зміни юридичного статусу суб’єктів інтеграції.

Перша форма більш складна в організаційному плані і, якщо господарства зазнають невдачі, у важкому фінансовому стані можуть опинитись усі об’єднувані підприємства. Проте перевагою цієї форми є наявність чітко окреслених прав, обов’язків та відповідальності елементів інтеграції.

Друга форма не передбачає зміни установчих документів, а діє на основі усного договору між виробниками стосовно організації спільної роботи. Актуальне в даний час кооперування в напрямку використання матеріально-технічних засобів, допоміжних виробництв і т.д. Ця форма має суттєві переваги завдяки простоті організації та функціонування, але її основним недоліком є низький рівень забезпечення відповідальності.

Найважливішими засобами інтеграції, або ресурсними можливостями підприємств для об’єднання, можна вважати: бажання керівників та готовність до структурних змін, юридичну обізнаність в організаційних аспектах цього процесу, стійке фінансове становище агроформувань.

Тобто основні умови та засоби інтеграції передбачають, як правило, необхідність змін на організаційному рівні, що робить даний напрям виходу зі складної ситуації більш прийнятним у порівнянні з альтернативними.

Оцінюючи потенційні переваги та недоліки досліджуваного процесу, слід відзначити позитивний характер таких змін. Дійсно, основною вадою є те, що в разі виникнення проблем у господарській діяльності об’єднаних підприємств вони, допомагаючи одне одному, можуть опинитися перед загрозою банкрутства. Проте такому економічному ризику протиставлено цілу низку переваг, а саме:

1) формування більших за розміром підприємств, що сприяє (за результатами наукових досліджень) підвищенню ефективності господарювання;

2) часткове вирішення технічних проблем;

3) збільшення впливу на кон’юктуру ринку;

4) підвищення рівня відповідальності агроформувань за зобов’язаннями, що стимулює ріст інвестиційної привабливості.

Таким чином горизонтальна інтеграція на рівні близьких за спеціалізацією господарств у різних формах її організації – необхідний процес на даному етапі становлення аграрних відносин у регіоні. Вона є дешевим, а тому доступним і дійовим способом вирішення проблем агроформувань, зокрема технічного, збутового та інвестиційного характеру.

Література:

1. Лукінова І.І., Саблук П.Т. Про стратегію трансформації АПК і забезпечення продовольчої безпеки України // Економіка АПК. – 2000. – № 8. – С. 3 – 36.

2. Ситник В.П. Трансформація АПК України в ринкові умови. – К.: ІАЕ, 2002. – 518 с.

3. Андрійчук В.Г., Зубець М.В., Юрчишин В.В. Сучасна аграрна політика: проблемні аспекти. – К.: Аграрна наука, 2005. – 140 с.