Проблеми та перспективи розвитку системи управління діяльністю підприємств

Сучасний етап розвитку економіки характеризується необхідністю дослідження системи управління суб’єктами господарювання, причин, що обумовлюють внутрішні зміни, та самого характеру цих змін. Особливу увагу слід приділити організаційно-правовим формам функціонування підприємства, стратегічним підходам діяльності та управління підприємством, а також персоналу, який забезпечує злагоджену роботу підприємства та виконання поставлених завдань.

Існування підприємств різних організаційно-правових форм не заперечує той факт, що система управління кожним із них націлена на досягнення бажаного результату. Діяльність кожного суб’єкта господарювання здійснюється в умовах невизначеності та ризику і залежить від впливу як внутрішнього, так і зовнішнього середовища. Зміни у зовнішньому середовищі носять непередбачуваний або недостатньо прогнозований характер. Така ситуація змушує підприємства приймати рішення, які могли б зменшити негативний вплив на результати діяльності підприємства факторів зовнішнього впливу [1].

Підприємство це відкрита система, яка невпинно саморозвивається і самонавчається; зважаючи на це, кожний керівник для досягнення конкретної цілі повинен зважати на певні фактори, а саме: універсальну систему управління, яка забезпечує оптимальну діяльність підприємства на всіх етапах його розвитку; колективну стратегію та виробниче самоврядування; якісну систему підготовки та перепідготовки кадрів. Щоб управління було ефективним воно повинно ґрунтуватися на системному підході, який передбачає: композиції, тобто узгодження спільної і приватної мети; пропорційності, що визначає високу якість товару на всіх стадіях виробничого процесу (внутрішня пропорційність повинна поєднуватись із зовнішньою пропорційністю, тобто відповідним рівнем розвитку елементів зовнішнього середовища; зважання на «вузьке місце», де особлива увага приділяється найбільш слабкому елементу системи; онтогенезу, що враховує послідовність стадій життєвого циклу підприємства (товару); інтеграції, що спрямовують систему на високий рівень організації і що дають змогу одержати синергетичний ефект; інформованості, що виділяє інформаційне забезпечення як головну вимогу конкурентоспроможності; стійкості, що висуває вимоги до побудови системи (статичний стан) і до дії її функціонування (динамічний стан) [3]. Необхідність звернення до системного підходу спричинена: ускладненням внутрішньої структури об’єктів управління, розширенням і розгалуженням зв’язків, швидким і безперервним зростанням обсягу інформації, нестабільністю навколишнього середовища, посиленням конкурентної боротьби.

Відомо, що головним вектором менеджменту всіх рівнів підприємницького середовища є визначення мотиваційних пріоритетів для подальшого удосконалення управління підприємством. Процес створення системи мотивування в управлінні підприємствами неможливий без адаптивного вибору напрямів мотивування на різних етапах розробки та реалізації стратегії, а також без передбачення ступеня мотиваційних впливів на всіх рівнях менеджменту, які повинні забезпечити підвищення ефективності стратегічного управління підприємством [2].

На сьогоднішній день склалася досить специфічна тенденція у мотивуванні працівників. Якщо намагатися усіма силами підвищити продуктивність праці, не звертаючи уваги на потреби та бажання людини то результат буде недоцільним. Але водночас якщо всю увагу приділяти людині, то результат буде незадовільним. Саме в цьому полягає складність розробки та формування системи мотивування персоналу в процесі управління. Виділимо основні елементи ефективної системи мотивування, що має враховувати керівник при створенні на своєму підприємстві системи мотивування працівників і які мають бути доступні кожному працівнику, а саме: комплексність, справедливість, придатність, дієвість, відкритість, прозорість, реальність, різноплановість, автономність, стабільність [2].

Єдиним способом розвитку економічних систем є інноваційний. Різноманітні інновації не дають змоги суперникам виявити стратегію підприємства, зберігаючи і підвищуючи його конкурентоспроможність. Інноваційний процес завжди спрямований на втілення завершених наукових досліджень і розробок та інших науково-технічних досягнень у практичну діяльність. Він забезпечує вдосконалення структури підприємства відповідно до реалізації його цілей, чіткість і злагодженість взаємозв’язків підсистем, ефективність системи управління. Це неможливо без формування необхідного механізму управління підприємством на засадах інноваційного підходу для здійснення процесу створення, втілення та розповсюдження технічної, організаційної, інформаційної новизни, яка не тільки задовольняє потреби розвитку суспільства, а й стимулює його розвиток у потрібному напрямі. Інноваційний механізм управління підприємством в сучасних умовах це є цілісна система основних елементів, які регулюють процес управління його інноваційною діяльністю [4].

Отже, для підвищення ефективності діяльності підприємств через систему управління потрібно використати всі можливі важелі, які позитивно впливатимуть на розвиток підприємства.

Література:

1. Бондаренко О. В. Проблеми змін і розвитку системи управління діяльністю підприємств // Економіка & Держава. – 2007. - №8. – С.39.

2. Попова О. Особливості управління системою мотивування в процесі стратегічного управління підприємством // Економіст. – 2006. - №12. – С. 52 -54.

3. Єфімова О. Системний підхід – основа управління діяльністю підприємств // Персонал. – 2007. - №2. – С. 67 – 71.

4. Ціпуринда М. Теоретичні аспекти формування інноваційного механізму управління // Вісник КНЕУ. – 2007. - №1. – С. 87-93.