Экономический науки/13.Региональная экономика

Глотова Дарья

Донецкий национальный университет экономики и торговки имени Михаила Туган-Барановского

Формування доходів місцевих бюджетів з точки зору фінансової децентралізації

Актуальність проблеми формування доходів місцевих бюджетів і використання їхніх коштів зростає у зв’язку зі змінами, які стосуються місцевого самоврядування та в найближчому майбутньому можуть бути внесені до Конституції України. Треба наголосити, що в сучасній Україні назріла необхідність справжньої, а не декларативної фінансової децентралізації для повнішого та ефективнішого задоволення потреб населення в кожному регіоні. Без бюджетної самостійності місцевих бюджетів з її численними складовими побудова й розвиток ефективної та дійової бюджетної системи України може зволікатися на невизначений час.

У науковій літературі проблема місцевих бюджетів обговорюється останнім часом доволі активно. У наукових працях В.Д. Базилевича, О.Д. Василика, О.П. Кириленко та інших значна увага приділена процесам формування коштів місцевих бюджетів та напрямкам використання цих коштів. У наукових періодичних виданнях автори зосереджують увагу на питаннях підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів України, розподілу бюджетних ресурсів між рівнями влади. Багато статей присвячено проблемам міжбюджетних відносин.

Метою нашої статті є вивчення напрямів формування доходів місцевих бюджетів з огляду на поняття фінансової децентралізації та самостійності місцевих бюджетів.

Фінансова децентралізація – це процес розподілу функцій, фінансових ресурсів і відповідальності за їх використання між центральними і локальними рівнями управління. Вона потрібна для максимального наближення послуг до населення, удосконалення систем управління, підвищення ефективності розв’язання завдань, переданих на локальний рівень. Фінансова децентралізація відобразила нагальну потребу у фінансовій самостійності органів місцевого самоврядування[2].

У сучасних демократичних суспільствах багаторівневі бюджетні системи завжди виступають результатом пошуку компромісу між самостійністю регіонів і необхідністю міжрегіонального вирівнювання умов життя, що дістає відображення в розподілі державних функцій між центральними та місцевими органами влади і прав стосовно управління податками й надходження конкретних податків до відповідних бюджетів[4].

Згідно з Бюджетним кодексом України бюджетна система України складається з державного бюджету та місцевих бюджетів. Застосовуючи комплексний підхід, місцеві бюджети як об’єктивне економічне явище можна визначити як сукупність розподільчих відносин, пов’язаних з розподілом і перерозподілом ВВП з метою формування та використання централізованих фондів грошових коштів органів місцевого самоврядування для забезпечення виконання власних і делегованих повноважень.

Як відомо, кожний бюджет складається з доходів та видатків. Визначальними для місцевих бюджетів є власні доходи. Залежно від способу отримання вони поділяються на:

ü податкові доходи (місцеві збори і податки);

ü доходи від надання послуг органам місцевого самоврядування (прибирання територій, вивезення сміття тощо);

ü доходи від комунального майна (орендна плата, частина прибутку комунальних підприємств, кошти від приватизації комунального майна).

Місцеві податки та збори є головним атрибутом місцевого самоврядування в розвинених країнах. Наприклад, у США за рахунок місцевих податків забезпечується 65% доходів місцевих бюджетів, у Франції – 60%, ФРН – 45%, Великобританії – 36%[4].

В Україні до прийняття Бюджетного кодексу бюджети територіальних громад не мали стабільних джерел доходів. Використання в регіонах України індивідуальних нормативів відрахувань від загальнодержавних податків призводило до того, що в кожному з них залишалась різна частина зібраних податків. Відсутність чіткого взаємозв’язку між обсягами податків, які збираються, й доходами місцевих бюджетів позбавляла місцеві органи влади стимулів до збільшення державних доходів, що загострювало проблему нестачі коштів на загальнодержавному рівні[3].

Із прийняттям Бюджетного кодексу у складі тих доходів, що не враховуються при визначення трансфертів, найвагомішими стали місцеві податки і збори, власні надходження бюджетних установ, плата за землю. Ці доходи не пов’язані з результатами господарської діяльності підприємств і не вирізняються високою еластичністю.

Сьогоднішній стан місцевих бюджетів України характеризується низькою часткою дохідних джерел, які не враховуються при розрахунку обсягів трансфертів і якими місцеві органи влади можуть розпоряджатися самостійно, виходячи з пріоритетів розвитку адміністративно-територіальної одиниці.

На частку таких доходів припадає від 53,66% у 2004 році до 51,44% у 2006 році. Питома вага цієї групи у структурі доходів місцевих бюджетів свідчить про високий рівень перерозподілу доходів у рамках бюджетної системи України.

У групі доходів, які враховуються при розрахунку трансфертів, найбільша питома вага належить податку з доходів фізичних осіб у 2004 році становила 48,37%, а у 2006 році – 47,2% і єдиний податок у 2004 році – 3,35% та у 2006 році – 2,62%.

Оскільки згідно з Бюджетним кодексом України до доходів бюджетів міст районного значення, сіл, селищ чи їх об’єднань зараховується 25% від загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується, згідно з ЗУ «Про податок з доходів фізичних осіб» на цій території, отже головна частина навантаження з перерозподілу прибуткового податку припадає саме на ці бюджети[1].

Аби посилити значення та роль місцевих бюджетів в Україні, необхідні, на нашу думку, зміни у законодавстві. Існує нагальна потреба у реформуванні місцевих податків, щоб вони стали найвагомішим дохідним джерелом у місцевих бюджетах, яким вони є у розвинених країнах. Треба внести такі зміни до законодавства, згідно з якими до місцевих податків були б віднесені плата за землю, прибутковий податок зі встановленням надбавки у межах закону до вже чинної ставки. Також треба надати право місцевим органам влади встановлювати у визначених законом межах надбавки до загальнодержавних податків, власні податки та збори, визначати їх ставки.

Лише шляхом зміцнення фінансової бази органів місцевого самоврядування і надання їм досить широких повноважень можна досягти реальної бюджетної самостійності та фінансової децентралізації.

Література

1. Варивода Н.О. Необхідність децентралізації бюджетної системи // Формування ринкових відносин в Україні. – 2007. - №4. – С.39-40

2. Дроздовська О.С. Теоретичні засади фінансової децентралізації // Фінанси України. – 2002. - №8. – С.20

3. Економічна демократія та розвиток місцевого самоврядування в Україні: Зб.наук.ст. / За ред.. Жаліла Я.А. – К.:НІСД. – 2003. – С.26.

4. Жемеренко Є.В. Використання коштів місцевих бюджетів України // Фінанси України. - 2005. –№8 - С .12-18