Шульга В.І.

Європейський університет, Україна

ринок праці сільського населення Черкащини

Сільське господарство України на сучасному етапі ринкових перетворень перебуває на етапі докорінних змін трудових, соціальних, економічних та інших відносин. Незважаючи на здійснення на урядовому рівні низки важливих організаційно-економічних і правових заходів, пов'язаних із переходом до приватної власності на землю, формуванням господарських структур ринкового типу, й досягнення на цій основі певних позитивних зрушень у суспільному житті селян, аграрна галузь в Україні вже тривалий час перебуває у критичному стані.

Фінансово-економічна криза, що супроводжується руйнацією продуктивних сил села, у поєднай ні з негативними тенденціями його соціально-економічного розвитку (масова міграція населення, зниження його зайнятості, зростання безробіття та заборгованості із заробітної плати тощо), поставили під загрозу не лише добробут, а й узагалі виживання селян.

Так, станом на 1 січня 2007 р. в Черкаській області, за даними Державного комітету статистики, проживає 594,7 тис. осіб, або 44,8% усього населення регіону. При цьому динаміка чисельності населення, у тому числі сільського, за останні роки від'ємна, а демографічна ситуація у країні характеризується вітчизняними вченими як кризова (рис. 1) [1]. Прогресуюче зменшення чисельності сільських мешканців також призводить до занепаду сільської місцевості, збитковості й закриття закладів соціальної сфери, порушень транспортного сполучення і, як наслідок, — до масового виїзду селян репродуктивного віку.

Розглядаючи економічно активне сільське населення Черкащини, слід зазначити, що за віковою структурою воно поділяється на осіб працездатного віку, яких на 1 січня 2007 року нараховується 240,7 тис. осіб або 37,6% всього економічно активного населення регіону, і старше працездатного віку — 37,6 осіб, або 5,8% [1]. Як бачимо, збільшення економічної активності сільського населення відбулося за рахунок зростання кількості селян пенсійного віку, яких низький рівень пенсій спонукає працювати в особистих селянських господарствах для отримання додаткових доходів. В особистих селянських господарствах нині працює 82,0% з-поміж зайнятих в аграрному секторі економіки.

За даними Черкаського обласного комітету статистики, у 2006 р. чисельність зайнятих у сільській місцевості зросла проти 2005 р. на 6,5 тис. осіб. Рівень зайнятості сільського населення за цей період підвищився з 57,9 до 60,0% (рис. 3), чисельність безробітних скоротилася на 1,7 тис. осіб, а рівень безробіття серед економічно активного населення віком 15-70 років знизився з 6,8 до 6,1% [1]. Зростання обсягів зайнятості відбувалося за рахунок збільшення кількості працюючих у секторі самостійної зайнятості на фоні скорочення найманих працівників. Частка найманих працівників порівняно з 2005р. скоротилася у сільській  місцевості на 6,3 в.п. Серед зайнятого населення віком 15-70 років питома вага осіб, які самостійно забезпечували себе роботою, у 2006р. становила 19,0% проти 18,2%  у 2005р.

Розвиток самостійної зайнятості відбувався в основному за рахунок активізації трудових відносин у неформальному секторі економіки України [2]. Кількість зайнятих у цьому  секторі економіки у 2006р. складала 22,3% загальної кількості зайнятого населення віком 15-70 років (у 2005р. – 21,5%). Неформальний сектор економіки у 2006р., як і в 2005р., був єдиним місцем прикладання праці  для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міській місцевості зайнятість у цьому секторі не набула суттєвого розповсюдження завдяки більш сприятливій кон'юнктурі на ринку праці та наявності попиту на робочу силу в офіційному секторі.

Внаслідок поширення зайнятості в особистих селянських господарствах, сільськогосподарське виробництво залишається переважаючим видом діяльності неформального сектору економіки (71,6% зайнятих у цьому секторі, або 69,8% усіх зайнятих у зазначеному виді діяльності).

Сьогодні, внаслідок різних причин, у тому числі через недосконалість законодавства, селянам вигідно бути «безробітними». Сільські мешканці здають землю в оренду, а в центрі зайнятості реєструються як безробітні. При цьому отримують допомогу з безробіття, соціальні виплати на дітей, субсидії на комунальні послуги. Складається ситуація, коли працюючі сім'ї, які не одержують соціальних виплат, мають значно менші грошові доходи, ніж ті, хто стоїть на обліку в центрі зайнятості. Тому в багатьох працездатних селян зусилля спрямовуються не на поліпшення ефективності праці, а на «вибивання» державних соціальних виплат і допомог.

Із постійного сільського населення Черкащини віком 15-70 років понад третина припадає на економічно неактивне населення. У 2005 р. економічно неактивне сільське населення становило 167 тис. осіб., а у 2006 році – 157,4 тис. осіб. Із зазначеної чисельності 47,4% становили пенсіонери за віком, за інвалідністю та на пільгових умовах, 21,4% - учні та студенти, 14,6% - особи, зайняті в домогосподарствах, 3% - особи, які зневірилися [1]. Низький рівень пенсійного забезпечення осіб старшого віку в сільській місцевості спонукає їх працювати, у тому числі в особистих селянських господарствах, для отримання додаткових засобів існування.

Нині статус самозайнятих селян — власників майнових паїв та особистих підсобних господарств залишається законодавчо не врегульованим, що ускладнює для таких громадян відносини із центром зайнятості та призводить до безпідставної виплати допомоги з безробіття. За попередніми розрахунками, виплати з безробіття громадянам, які мешкають у сільській місцевості і мають у приватній власності або користуванні земельну ділянку, по Україні становитимуть цього року до 527 млн. грн.

Безумовно, це потребує створення робочих місць не лише в сільськогосподарському виробництві, але і на підприємствах із ремонту техніки, переробки сільськогосподарської продукції, в цехах промислових підприємств, у мисливстві та рибництві, обслуговуючих культурно-побутових службах, майстернях з виготовлення предметів народного мистецтва тощо. Необхідні фінансові і матеріальні витрати на влаштування й закріплення працездатної частини сільського населення. Тому державна міграційна політика має ґрунтуватися на балансовій потребі в робочій силі, відповідати вимогам основного виробництва й обслуговуючої сфери, так необхідної сільської інфраструктури й бути достатньо гнучкою для вчасного реагування на зміну суспільно-політичних обставин у галузі та державі.

Отже, ринок праці сільського населення має проблеми у функціонуванні, серед яких слід назвати зменшення кількості сільського населення, його старіння, зростання економічно неактивного населення та збільшення осіб старше працездатного віку, які продовжують працювати. При цьому відбувається зростання зайнятості у неформальному секторі за рахунок збільшення самозайнятості селян на власних земельних ділянках без державної реєстрації як суб’єктів підприємницької діяльності. Водночас більша частина селян стоять на обліку в державній службі зайнятості як безробітні та користуються відповідними пільгами.

Список використаних джерел:

1. Економічна активність населення Черкащини у 2006 році: Стат. Збірник / Головне управління статистики в Черкаській області. – Черкаси, 2007. – 91 с.

2. Статистично аналітичний огляд стану ринку праці у 2006 році. - www.ukrstat.gov.ua

3. Гнибіденко І. Перспективи формування ринку праці на селі // Україна: аспекти праці. - №8. – 2006. – С.3-8.