«Экономические
науки» 13
Курасова А.В.
Донецький національний університет економіки і торгівлі ім. М. І. Туган-Барановського
Управління системою освіти як фактор підвищення
конкурентоспроможності національної економіки
Освіта як сфера надзвичайно важливої соціально-економічної діяльності є стратегічним ресурсом розвитку суспільства, забезпечення зростання його технологічного рівня і конкурентоспроможності в умовах глобалізації сучасного світу.
Сталий розвиток – процес набагато більш комплексний і глобальний, аніж економічне зростання. Він охоплює найважливіші сфери людського суспільства і розглядається в єдності трьох складових його розвитку: економічного, соціального, екологічного. Визначальним фактором сталого розвитку останнє десятиліття виступає розвиток людських ресурсів, який включає освіту, професійну подготовку та використання людського потенціалу для соціального і економічного прогресу.
У сучасному світі роль освіти переосмислюється. З цієї точки зору необхідність трансформації системи освіти в Україні відповідно до потреб транзитивної (ринкової) економіки стає першочерговою ланкою подальшого розвитку країни, впливовим чинником конкурентоспроможності на світовому просторі.
Необхідно зазначити основні принципи, на основі яких має відбуватися трансформування системи освіти.
По-перше, це роль освітнього процесу в житті людини. Відповідно до вимог сучасного ринку праці освіта набуває статусу пожиттєвого процесу, працівник має вдосконалювати свої професійні якості, підвищувати освітній та кваліфікаційний рівні.
По-друге,
стрімка інтелектуалізація економіки визначила потребу в кваліфікованих кадрах,
здатних розробляти та працювати з інформаційними ресурсами, створені нові
наукоємні технології.[3].
З огляду на вищезазначене слід підкреслити позитивний вплив приєднання України до Болонського освітнього процесу, що спрямований на підготовку кадрів, здатних до самостійної освіти і розвитку, пошуку і використанню інформації.
Починаючи з 2001 р., система освіти України розвивається згідно з Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ ст., в якій визначається орієнтація на рівень освіти розвинених країн, що забезпечує конкурентоспроможність української освіти на європейському рівні.
В результаті реалізації її положень “українська освіта стане конкурентоспроможною в європейському і світовому освітньому просторі, людина – захищеною, мобільною на ринку праці і в контексті особистісного духовно-світоглядного вибору”. Oсвітній потенціал суспільства забезпечить впровадження нових інформаційних технологій, що дає змогу протягом наступних 10-15 років скоротити відставання у темпах розвитку, а с часом – суттєво наблизитися до рівня і способу організації життєдіяльності розвинених країн світу.
Державна підтримка реалізується також шляхом виділення бюджетних коштів на фінансування освіти. Так, у 2007 р., згідно з Законом “Про бюджет України на 2007 рік” видатки на освіту складають 14 715 тис. грн.[2]. Проте, на освіту не виділяється, як передбачено Законом України “Про освіту”, 10% національного доходу.[1].
Що стосується світової практики, функціонування освітних систем у багатьох країнах свідчить про відхід від ідеї централізованої організації системи освіти та професійної підготовки. Нова концепція передбачає посилення незалежності установ, секторів і механізмів таким чином, щоб підвищити їх гнучкість в адаптації до змін середовища. Частково дана концепція реалізується в Україні шляхом створення недержавних освітніх установ.
Крім вищезазначених факторів підвищення конкурентоспроможності України за рахунок освіти, слід зазначити наступні економічні ефекти, що виникають в разі вдосконалення управління системою освіти. У першу чергу, це економічна віддача від підготовки кваліфікованої робочої сили, на яку є попит на ринку праці.
Економічна віддача від освіти
найбільш прямо знаходить свій вияв у сфері підготовки кваліфікованої робочої
сили. Затрати на освіту знаходять свій прояв у підвищенні продуктивності праці
працівників, а отже — у зростанні доходу працівника, підприємства, суспільства
в цілому.
Поряд із прямими економічними
віддачами не менmш важливий для суспільства виступають екстерналії,
тобто зовнішні ефекти освіти. Непрямі вигоди можуть мати місце при освіченості
неактивної, незайнятої частини населення. Незайняте населення частіше
представлене жінками, дітьми та особами похилого віку. Освіта жінок може
проявитися значною економічною результативністю головним чином тому, що самою
природою їм надана провідна роль у виконанні важливої соціальної функції — вихованні дітей. Освічені
жінки вже потенційно можуть передати своїм дітям більше знань, сприяти їх
гармонійному розвитку, вони краще доглядатимуть за здоров'ям та збалансованим
харчуванням членів своєї родини, а, до речі, за даними західних досліджень, на
здоров'я дітей набагато більший вплив справляє освіта матері, ніж батька.
Освіта батьків завжди виступає фундаментом, початковим капіталом для
нагромадження інтелекту дітей.
Отже, для реального підвищення
конкурентоспроможності України за рахунок комплексного управління системи
освіти слід вжити наступних заходів:
1. Підвищити реальні видатки на
фінансування освітньої системи до 5-7% національного доходу, як це прийнято у
світовій практиці, та закріпити законодавчо розмір цих видатків.
2. Підвищити соціальний престиж і суспільний статус професії педагога, вчителя шляхом матеріального підтвердження важливого значення їх діяльності.
3. Забезпечити елітну роль вищих навчальних закладів, особливо університетів України, які мають власну історію, традиції шляхом формування фундаментальної наукової бази та підбор висококваліфікованих кадрів викладачів.
Література:
1.
Закон
України “Про вищу освіту” 19 жовтня 2006 р., К: Парламентське вид-во, 2006. –
64 с.
2.
Закон
України “Про державний бюджет на 2007 рік”
3. Управління міжнародною конкурентоспроможністю в умовах глобалізації економічного розвитку: Монографія: У 2 т. — Т. II / Д. Г. Лук'яненко, А. М. Поручник, Л. Л. Антонюк та ін.; За заг. ред. Д. Г. Лук'яненка, А. М. Поручника. — К.: КНЕУ, 2006. — 592 с.