Зовнішньоекономічна політика України в умовах світової глобалізації

Сучасною економічною наукою глобалізація трактується як процес інтеграції світової економіки, взаємозв'язки і взаємодія економічних систем у масштабах держав і регіонів, переплетіння їх господарського життя [2]. Процес державотворення в Україні збігається з її поступовим входженням до світового співтовариства і пошуками місця в сучасному світі, розвиток якого все більше детермінують чинники глобалізації. Характерно, що в цей процес, втягнені країни з різним рівнем економічного, політичного і культурного розвитку. Глобалізація світогосподарських зв'язків носить об'єктивний характер і, з огляду перспектив розвитку кожної країни, питання про необхідність її виходу на зовнішні ринки залишається актуальним як у теоретичному, так і в практичному плані.

Реалії глобалізації, з якими зіштовхується будь-яка національна економіка, змушують кожну з них шукати своє «природне» місце в системі міжнародних відносин. Поки вибір напряму ефективного розвитку зовнішньоекономічних зв'язків обмежений двома альтернативами: будувати зовнішньоекономічні зв'язки на основі поетапного вбудовування національного відтворювального комплексу в інтернаціональні відтворювальні системи іноземних держав, а потім поетапно просуватися до кожної з них або самостійно створювати інтернаціоналізовані відтворювальні системи, розширюючи тим самим економічні границі держави й одержуючи можливість самостійного формування стратегії розвитку [2].

Для України, з урахуванням обмеженості ресурсів для розвитку власного фінансового режиму і гострої потреби в цьому, другий варіант кращий. Основа для його реалізації — транснаціоналізовані структури, яким повинні бути делеговані повноваження представляти національні інтереси в глобальному просторі.

Наша держава має всі можливості, що б використати глобалізацію на свою користь, але цьому заважають об'єктивних і суб'єктивні фактори, які гальмують процес інтеграції України до світового простору, а саме[3]:

• певна політична нестабільність, відсутність чіткої економічної політики, непослідовність у проведенні реформ;

• велика корумпованість владних структур різних рівнів;

• обмеженість внутрішнього ринку, пов'язана з вкрай низькою купівельною спроможністю населення;

• скорочення виробничого споживання за рахунок різкого падіння виробництва;

• значний відтік капіталу, обумовлений, з одного боку, кримінальним його характером, а з іншого - невірою більшої частини вітчизняних бізнесменів у сталість економічних перетворень, а також нелегких умов легального ведення бізнесу (високі податки, корупція, рекет, нестабільність законодавства тощо);

• відокремленість від участі у найперспективніших програмах виробництва нових виробів на міждержавній основі;

• недостатній розвиток фінансової, технічної, інформаційної та іншої інфраструктури.

Вітчизняну економіку важко адаптувати до тенденцій та закономірностей світового господарства, через: по-перше, недосконалу структуру експортно-імпортних потоків, оскільки в експорті переважає сировинна група товарів, а в імпорті - кінцева продукція споживчого призначення, що не є економічно виправданим; по-друге, невизначеність і непослідовність законодавства щодо регулювання зовнішньоекономічної

діяльності; по-третє, високі податки на експортну продукцію з огляду на кон'юнктуру світових ринків щодо окремих видів продукції.

Разом з тим, Україна як цілісна соціально-економічна система має потенційні можливості, достатні для активного входження в глобальну систему світового господарства:

• високий рівень кваліфікації кадрів поряд із низькою заробітною платою;

• наявність технологічно передових секторів, промисловості здатних до швидкого освоєння нових видів продукції;

• значний сировинний потенціал;

• наявність виробничої бази (будинки, інфраструктура тощо), яка на сьогодні практично простоює, або використовується недостатньо і без значних обсягів інвестування може бути швидко пристосована до нового виробничого процесу;

• вигідне географічне положення, розвинена мережа залізниць, водних і повітряних трас, трубопроводів, енергопостачання.

Для сучасної України існують шість генеральних векторів розвитку міжнародної економічної інтеграції [2]. Серед них: ЄС, СНД, ГУАМ (в минулому, ГУУАМ), ЄЕП, ЧЕС, СОТ. Крім зазначених генеральних, Україна має численні менш масштабні домовленості, які реалізовані на мезорівні, зокрема, про співробітництво між прикордонними регіонами, тобто за територіальним критерієм, або у різноманітних економічних галузях, тобто згідно з функціональним чинником. Однак зазначені шість векторів є головними, тими, що реально формують зовнішні зв'язки України на макроекономічному рівні. Від їх реалізації сьогодні повною мірою залежить можливість ефективного розвитку української економіки.

Відомо, що блискуча зовнішньоекономічна політика, як правило, не може реалізовуватися на тлі тьмяної внутрішньої економічної політики. Адже за претензіями держави, які мають формалізувати національну могутність на міжнародній арені, повинен стояти раціональний розрахунок

на основі всіх наявних ресурсів та усвідомлених актуальних суспільних потреб [1].

Головний чинник економічної інтеграції як в регіональному, так і на глобальному рівнях, яким є безпосередньо економіка і тісно пов'язані з нею соціальна сфера, в нашій країні досі слабкі [2]. Протягом періоду незалежності Україна мала періоди як спаду, так і зростання. Саме останній тренд прийнято використовувати у характеристиках сучасного становища вітчизняної економіки. Проте спостерігається тенденція погіршення статусу України у міжнародних відносинах. Крім того, спостерігаються негативні явища і у внутрішньому середовищі країни.

Виходячи з визначних глобалізацією факторів, міжнародна інтеграція України повинна бути заснована на змінах у внутрішньому фінансовому режимі для розвитку ефективних механізмів транс націоналізації вітчизняного бізнесу. На шляху реформування фінансового режиму для України об'єктивна необхідність переходу від постачальницько-збутової до інвестиційно-виробничої моделі організації зовнішньоекономічних зв'язків. Це має стати основою практичних заходів реалізації інтеграції країни в умовах глобалізації та визначає необхідність відходу від неліберального підходу до розгляду пріоритетних шляхів та засобів забезпечення економічного розвитку. Для успішної реалізації завдань зовнішньоекономічної, інтеграції України необхідне поступове впровадження на практиці національної інтеграційної програми, спрямованої на консолідацію ресурсів нації і вихід національних відтворювальних циклів на міжнародний рівень, у тому числі через поетапну реалізацію ефективної державної інформаційної політики.

Література:

1. Віднянський С.В., Мартинов А.Ю. Еволюція зовнішньої політики України (1991-2006рр.). // Український історичний журнал. -2006. -№4. –с.32-51.

2.Чувардинський О.Г. Зовнішня політика України в умовах світової економічної інтеграції й глобалізації. // Економіка та держава. -2006. -№2. –с.36-39.

3.Юхименко В. Україна в глобальних інтеграційних процесах. // Вісник КНТЕУ. -2007. -№3. –с.16-25.