Секція «Економічні науки», 16

Купець Ольга Анатоліївна

Озаріна Оксана Вікторівна

Донецький національний універсітет економіки і торгівлі імені Михаїла Тугана-Барановського

Особливості інфляції в странах світу та методи її подолання

Інфляція – переповнення каналів товарообігу грошовою масою, більшою за їх потреби, яке викликає обезцінування грошової одиниці та відповідно зростання цін на товари та послуги. Термін інфляція вперше став уживатися в Північній Америці в період громадянської війни 1861-1865 років і позначив процес розбухання паперово-грошового обігу. Проблема інфляції є одною з найгостріших за сучасного розвитку економіки в багатьох країнах світу.

По економічних умовах і факторам інфляції країни світу можна класифікувати в такий спосіб [1].

До першої групи відносяться країни, що розвиваються, Латинської, Північної Америки - Аргентина (на квітень 1990 р. зафіксовано зростання цін в 200 разів, тобто темп росту інфляції - 200 %), Бразилія (високий рівень інфляції пояснюється надзвичайним ростом інвестицій у важку промисловість, який не приносить швидкої віддачі), Перу (середньорічний рівень інфляції в 2006 році досягнув 233.7%), Аргентина (395,1%), Болівія (318.4%), де відзначаються відсутність економічної рівноваги, хронічний дефіцит державного бюджету. Недавній рекорд рівня гіперінфляції належить Нікарагуа: за період громадянської війни середньорічний приріст цін досягнув 33000%. Для цих країн характерна гіперінфляція, викликана головним чином фінансуванням бюджетного дефіциту й пов'язаної з ним надлишковою емісією грошей, у результаті чого відбувається щорічне знецінення грошей на кілька тисяч відсотків у рік. Підходи до вироблення й здійснення антиінфляційних мір у цих країнах обумовлюються особливостями їхнього економічного розвитку. Найпоширенішим методом є антиінфляційна політика, що розробляється на основі результатів прогнозування й здійснюється за допомогою антиінфляційних програм (проведення радикальних грошових реформ, державне регулювання цін, заробітної платні, а також зовнішньої торгівлі, ввозу й вивозу капіталу та валютного курсу). Однак, ці міри не в змозі сповільнити ріст цін і зарплати, якщо вона не супроводжувалася обмежуючою грошовою політикою. Сьогодні цей підхід не знаходить підтримки у розвинених країнах).

До другої групи входять Колумбія, Еквадор, Венесуела (119,3%), Бірма, Іран, Єгипет, Сирія, Чилі, Мексика (170,4%), Туреччина (143,2%). У них також спостерігається відсутність економічної рівноваги, у фінансовій політиці чітко простежується упор на дефіцитне фінансування й кредитну експансію. Інфляція в цих країнах тримається в "галопуючих межах" (середньорічний приріст цін - 20-40%); проводиться індексація, що нерідко носить частковий характер. Відзначається високий рівень безробіття. Серед факторів гіперінфляції в цих країнах, як і в країнах першої групи, висуваються, проблема фінансування на базі хронічного дефіциту державного бюджету та диспропорціональність між більше прискореним ростом цін на промислову в порівнянні із цінами на сільськогосподарську продукцію.

Країни третьої групи – Індія (113%), Індонезія (119,3%), Пакистан (107,8%), Нігерія, Філіппіни (109,7%), Таїланд (108,1%) - характеризуються обмеженою економічною рівновагою й значними надходженням іноземної валюти від експорту. Інфляція тримається в межах 5-20%, застосовується часткова індексація доходів. Велике безробіття, у тому числі й приховане. Для боротьби з інфляцією останнім часом все більш використовують метод інфляційного таргетування, тобто цільового керування інфляцією, коли визначаються цільовий орієнтир інфляції й шляхи його досягнення у вигляді середньострокової монетарної стратегії.

Країни четвертої групи - Германія (102,7%), Японія (110,5%), США (103,7%), Сінгапур, Малайзія (104,9%), Південна Корея, ОАЭ, Катар (102,6%), Саудівська Аравія, Камерун (104,6%) - мають достатній ступінь економічної рівноваги. Інфляція тут тримається в "повзучих формах" (1-5%), уведений суворий контроль за ростом цін. Економіка функціонує в умовах розвиненого ринку. Важливу роль як антиінфляційний ефект грають експорт і приплив іноземної валюти. Безробіття зберігається на помірному рівні. Використовують в основному ринкову стратегію подолання інфляції. Прихильники цього підходу пропонують стримувати зростання цін і заробітної плати самим ринкам. Підкреслюється посилення ринкових чинностей за рахунок скасування регулювання галузей промисловості, подолання обмежень конкуренції у вигляді неправильних антимонопольних законів, спрямованих проти конкуренції.

До п'ятої групи відносять колишні соціалістичні країни - Китай, Росія (113--114% у 2006 році), Україна (головними причинами підвищення рівня інфляції в Україні є неврожай, збільшення номінальних доходів і політична невизначеність. Інфляція в Україні в 2006 році склала 2,2%, а з початку 2007 року її значення досягло 8,6%.), Польща, В'єтнам і ін.) Ситуація в цих країнах, включаючи й положення з інфляцією, органічно пов'язана з переходом від командно-адміністративної системи до ринкової економіки. В країнах цієї групи нещодавно була запропонована політика податкового регулювання доходів, як спосіб використання ринкових механізмів для досягнення цілей макроекономіки [2]. Заснована на фіскальних мірах «батога й пряника» і передбачає обкладання податками тих суб'єктів, ціни й зарплати яких ростуть швидко, і субсидії для тих, у кого ці показники збільшуються повільно. Проте, навіть його прихильники підкреслюють, що ця політика може застосовуватися на додаток, але не в якому випадку не замість дисциплінуючим ринковим механізмам і твердій фіскальній і кредитно-грошовій політиці, необхідним для боротьби з інфляцією.

1. Пол Э. Самюэльсон / Виллиам Нордхаус – Экономика // Москва, 2003. стор. 517-525.

2. Пономаренко С. Фінансовій сектор и издержки инфляции в странах с переходной экономикой // Институт экономики переходного периода. Научные труды. – 2004 - №83 – стор 23-27.