уніфікація та відмінності стандартів бухгалтерського обліку та фактори, які їм сприяють

Баранік О.О.,

старший викладач кафедри бухгалтерського обліку, СНАУ

У зв’язку з входженням України в світовий економічний простір, іноземним партнерам необхідна об’єктивна інформація про діяльність українських підприємств, їх результати і напрямки розвитку, з метою залучення іноземних інвестицій, надання кредитів, створення спільних підприємств тощо.

Інформація про діяльність підприємств повинна відповідати тим вимогам, які склались на світовому ринку. У зв’язку з цим ще 22 травня 1992 року був прийнятий Указ Президента України «Про перехід України на загальноприйняту в міжнародній практиці систему обліку і статистики».

У той же час, в міжнародній практиці є безліч відмінностей в системі обліку. Для сприяння прискорення уніфікації стандартів бухгалтерського обліку існує ряд факторів, зокрема:

Ø діяльність різноманітних міжнародних інституцій, таких як Організація Об’єднаних Націй, Організація Економічного Співробітництва і Розвитку, Європейська Комісія та Міжнародна Рада Стандартів Обліку. Щодо останньої, то вона була утворена у 1973 році комітетами обліку дев’яти країн. З того часу членство у цій організації збільшилося майже в дев’ять разів, і нею було запроваджено біля 30 міжнародних стандартів, до яких в різних країнах ставляться по різному, оскільки рада не спонукає до обов’язкового їх дотримання;

Ø глобалізація ринків капіталу. Оскільки великі компанії заробляють гроші навіть на найбільш дешевих ринках, їх акціонери та клієнти бажають мати уявлення про всю діяльність компанії і тому зацікавлені в уніфікації стандартів обліку;

Ø взаємодія національних економік на міжнародному рівні;

Ø зростаюче прагнення до утворення політичних союзів. Проте, незважаючи на таку спільність, і облікові стандарти, і реальний бухгалтерський облік їх дотримання, у світовій практиці дуже відрізняються.

Відмінностей у формах звітів навряд чи вдасться уникнути в найближчому майбутньому, оскільки вони теж спричинені дією факторів:

· законодавством країни застосування. Системи законодавств країн, загалом, можна розділити на дві групи: системи римського права та системи прецедентного права. Причому, кожна із систем допускає різний ступінь урядового втручання. Римське право ґрунтується на доволі інтенсивному урядовому регулюванні, в той час як прецедентне право його обмежує;

· корпоративною власністю. В деяких країнах компанії все ще перебувають у власності рад директорів, в той час як у інших керівництво підприємством здійснюється не власниками, а найманим менеджментом. В останньому випадку суттєво зростає потреба у фінансовій звітності та зовнішньому аудиті. Відповідно, і кількісні, і якісні вимоги до звітності відрізнятимуться і звіти ставатимуть тим більш прозорими, чим більш віддаленими є власники від керівництва компаніями;

· системою оподаткування. Більшість податкових систем вимагають ідентичності показників фінансових та податкових звітів, а отже, форма звіту, визначається, у таких випадках, податковим обліком. Відповідно компанії готують два різних звіти: перший - для акціонерів, а другий - для податкових органів.

· політичними та історичними реаліями. Так, країни Британської Співдружності дотримуються англійських облікових стандартів, прийнятих ще до Акту про підприємництво 1981 року.

Французька система звітності суттєво змінилася під впливом німецької окупації, оскільки обліковий стандарт, в більшій частині відображає концепцію німецького професора Євґена Шмаленбаха.

У Японській системі звітності превалює американська облікова практика.

Впливи усіх цих факторів спричинили існування великої кількості різних систем звітності. Незважаючи на спроби уніфікувати звітність, стандарти країн-учасниць ЄС все ще суттєво відрізняються.

Так, акціонерні товариства у США, Франції, Німеччині та Японії готують звіт про фінансові результати та баланс, а от приватні підприємства, на відміну від британських, змушені узгоджувати власну звітність із набагато більшою кількістю вимог. Більшість акціонерних товариств подають також звіт про рух грошових коштів, хоча його форма не всюди є однаковою.

Звіти європейських країн є де в чому подібними, оскільки, так чи інакше, враховують рекомендації директив ЄС. Проте навіть у них є відмінності, адже Четверта Директива «Про уніфікацію форм звітності і правил їх аудиту» допускає дві різні форми подання балансу та чотири форми звіту про фінансові результати. Дотримуються цих рекомендацій в різних країнах по-різному.

Зокрема, компанії у США готують звіт про фінансові результати, баланс та звіт про рух грошових коштів. Крім того акціонерні компанії публікують додаткові звіти, що є більш детальними, ніж у Великій Британії.

Фінансовий облік у Франції багато в чому залежить від плану звітності, який готується державним комітетом і має силу закону. Завдяки тому, що план є регламентованим, французькі звіти легко зрозуміти та проаналізувати. Французька звітність максимально пристосована до процедури сплати податків, часто фіскальні потреби стають на заваді відображення звітністю точного стану справ.

Німецький бухгалтерський облік відомий своєю уніфікованістю і ґрунтується на правилах, що склалися історично й узагальнені в господарському кодексі. Німецька звітність також спрямована на обслуговування податкових потреб, а одним із найбільш важливих законодавчих актів є принцип, що обумовлює взаємопов’язаність звітної та податкової процедур.

Податкове законодавство Японії також чинить значний вплив на звітну процедуру, оскільки його вимоги повинні бути дотримані.

На практиці відмінностей ще більше, що утруднює аналітикам проведення порівнянь на міжнародному рівні - виникає необхідність знати всі нюанси складання і подання звітності у кожній з країн.