державне регулювання та фінансова підтриМка

сільського господарства

Баранік Н.М.,

старший викладач кафедри фінансів, СНАУ

Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, забезпечення його сталого розвитку необхідні, з одного боку, для забезпечення продовольчої безпеки держави та досягнення збалансованого рівня харчування населення, з іншого - для збільшення обсягів експорту сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки на світовий ринок.

У зв’язку з цим проблемам розвитку аграрного сектора економіки України приділяють багато уваги як науковці, так і законодавці.

Проблеми удосконалення механізму функціонування аграрного сектора економіки в цілому та окремих його елементів досліджували В.М. Алексійчук, В.І. Бойко, М.Я. Дем’яненко, Ф.В. Зінов’єв, В.П. Москаленко, О.В. Олійник, Г.М. Підлісецький, В.Я. Плаксієнко, М.М. Федоров, Г.В. Черевко, О.М. Шпичак та ін.

Фундатори класичної політичної економії В. Петті, А. Сміт, Д. Рікардо проголошували принцип ринкової рівноваги та заперечували втручання держави в регулювання економічних відносин. Але світова практика та тенденції економічного розвитку свідчать про серйозні недоліки такого підходу. З 1925 р. капіталістична система з певною періодичністю переживає кризи, які виявляються у перевиробництві продукції, неможливості її реалізації. Найглибша криза охопила господарства у 1929-1933 рр. Саме тоді стало зрозуміло, що ринкова економіка не здатна ні подолати, ні зменшити глибину економічних криз. У той час Дж. М. Кейнсом була запропонована теорія антициклічного державного регулювання, яка сприяє розширенню сукупного попиту в період спаду виробництва та його обмеженню у фазі піднесення.

Державне регулювання економіки та ринковий механізм не повинні протиставлятися одне одному. Державу та ринок поєднує те, що вони є регуляторами економіки. У них одна мета - досягнення збалансованості, рівноваги у співвідношенні попиту та пропозиції товарів за обсягом, структурою, якістю. Саме це обумовило не лише одночасне співіснування державного та ринкового регулювання, а й доповнення, взаємодію та взаємозаміну одне одного, створення двомеханізмової моделі регулювання економіки.

У доповіді Світового банку виділяється п’ять основних завдань держави, без яких не можливий сталий економічний розвиток: утвердження основ законності; підтримка збалансованості політичної обстановки, яка б не підлягала спотворенням, включаючи забезпечення макроекономічної стабільності; фінансування базових соціальних послуг та інфраструктури; підтримка незахищених верств населення; охорона навколишнього середовища.

Усі ці завдання є надзвичайно актуальними для економіки України в цілому та її аграрного сектора зокрема.

Радикальна аграрна реформа в Україні на фоні урожайних років, у багатьох сформувала ілюзію саморегуляції ринку, небезпечної впевненості в тому, що система забезпечення країни продовольством може бути створена за мінімальної участі держави, а то і без неї.

Незважаючи на те, що в Україні аграрна реформа супроводжувалася запровадженням монетаристського підходу, який ґрунтується на лібералізації економіки та саморегуляції ринку, в останні роки все більшого поширення як серед науковців, так і серед представників влади набуває точка зору про необхідність державного регулювання аграрного ринку. Про це свідчить також посилення в останні роки державної підтримки аграрного сектора за рахунок коштів державного бюджету.

Необхідність державного регулювання та фінансової підтримки сільського господарства визначають специфічні умови функціонування АПК і ряд об’єктивних факторів:

Ø різноманітні природнокліматичні умови, які обумовлюють необхідність створення системи захисту сільськогосподарських товаровиробників, страхування їх діяльності;

Ø мінливість цін і доходів в агропромисловому виробництві, що залежить від природних факторів і кон’юнктури ринку;

Ø низька монополізація в сільському господарстві та висока монополізація в ресурсозабезпечуючих і обслуговуючих сферах;

Ø слабка привабливість інвестування в сільське господарство через специфіку відтворювального процесу;

Ø особливості формування соціальної інфраструктури села;

Ø раціональне використання природних ресурсів;

Ø радіаційне забруднення великих площ сільськогосподарських угідь;

Ø необхідність екологізації сільськогосподарського виробництва.

Практичні заходи щодо регулювання аграрного ринку й аграрного виробництва в Україні пов’язуються, як правило, з двома причинами: з великими коливаннями цін на сільськогосподарську продукцію як у територіальному розрізі, так і в динаміці, а також з посиленням диспаритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію.

Посилення диспаритету цін на сільськогосподарську продукцію та продукцію промислових підприємств, яка споживається сільськогосподарськими товаровиробниками, більшість науковців пов’язують із слабкою еластичністю попиту на аграрну сировину.

Основною причиною посилення диспаритету цін на сільськогосподарську та промислову продукцію є різне співвідношення еластичності попиту та пропозиції відповідних видів продукції. Ця причина має об'єктивний характер, а тому подолати її не можна лише ринковим саморегулюванням.

Державне регулювання в сільському господарстві є об’єктивною необхідністю, оскільки ринковий механізм не може забезпечити стабільну рівновагу на аграрному ринку.

Підтримку цін, регулювання їх циклічних і сезонних коливань в аграрному ринку доцільно, на наш погляд, здійснювати за допомогою інтервенційних операцій.