Котова А.В.

Харківський національний університет ім. В.Н.Каразіна

ОРГАНІЗАЦІЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ СТУДЕНТІВ ВИЩИХ НАВЧАЛЬНИХ ЗАКЛАДІВ З ДРУКОВАНИМИ НОСІЯМИ ІНФОРМАЦІЇ.

Самостійна робота необхідна не лише для оволодіння змістом певної дисципліни, але й для формування здатності брати на себе відповідальність, самостійно вирішувати проблему, знаходити конструктивні рішення й вихід із проблемних ситуацій і т. ін. Вона дозволяє опанувати навички навчальної, наукової та професійної діяльності.

Самостійна робота сприяє поглибленню й розширенню знань, пробудженню інтересу до пізнавальної діяльності, оволодінню прийомами процесу пізнання, розвитку пізнавальних здібностей.

У сучасній науковій літературі існують різні підходи до визначення самостійної роботи. Деякі автори (Р. Назімов, С. Гончаренко) характеризують її як специфічний вид навчально-пізнавальної діяльності, яка проводиться індивідуально чи по групах протягом аудиторних занять або вдома за завданням педагога, за його методичними вказівками, але без його безпосередньої участі.

І. Харламов розуміє самостійну роботу як активну пізнавальну самостійну діяльність. У цьому значенні її можна застосовувати за наявністю майже всіх наявних форм і методів (за виключенням методів усного викладу, коли домінуючою діяльністю суб’єктів навчання є сприйняття на слух мови педагога). Науковець вважає самостійною і активну розумову роботу під час бесід, особливо в тих випадках, коли суб’єкти навчання спрямовуються до самостійного «відкриття» нових знань.

П. Підкасистий розрізняє самостійну роботу та самостійну діяльність студентів. Самостійну роботу П. Підкасистий розуміє „як дидактичний засіб навчання, штучну педагогічну конструкцію” [5;45], за допомогою якої педагог організує діяльність суб’єктів навчання як на уроці, так і під час виконання домашнього завдання. Крім того, суб’єкти навчання беруть участь у різнорівневих процесах навчального пізнання під час виконання того чи іншого типу та виду самостійної роботи. Самостійна діяльність розглядається автором як „цілеспрямований процес, який організується та виконується у структурі навчання для розширення конкретних навчально-пізнавальних завдань” [5; 45].

Цікаву думку щодо сутності самостійної роботи виказує В.Буряк. Він вважає, що розкриття характерних ознак самостійної роботи можливе тільки при єдиному аналізі її зовнішньої та внутрішньої сторони. Зовнішня сторона зумовлюється освітніми функціями педагога, а внутрішня – пізнавальними функціями осіб, що навчаються, причому завдання останніх набагато складніше від завдання педагога.

Але найбільш повним науковці вважають визначення, сформульоване Б. Єсиповим. Педагог вважає, що самостійна робота, яка входить до складу процесу навчання - це така робота, яка виконується без безпосередньої участі педагога, але з виконання його завдання у спеціально відведений для цього час. Причому суб’єкти навчання „свідомо прагнуть досягнути поставленої в завданні мети, проявляючи свої зусилля та виражаючи в тій чи іншій формі результати своїх розумових або фізичних (або тих та інших) дій” [2; 15].

У сучасній педагогічній літературі виділяють 4 різновиди самостійної діяльності у процесі навчання, кожна з яких відрізняється специфікою планування та постановкою мети, а саме:

· постановка мети та планування діяльності за допомогою педагога;

· тільки постановка мети відбувається за допомогою педагога, планування роботи здійснюється суб’єктом навчання самостійно;

· постановка мети та планування здійснюється суб’єктом навчання самостійно в межах поставленого педагогом завдання;

· робота здійснюється суб’єктом навчання за власною ініціативою: він без допомоги педагога сам визначає зміст, мету, план роботи та самостійно її виконує.

Чим більше самостійності надається студенту, тим точніше треба визначити і довести до його відома той обсяг знань, який він повинен засвоїти з кожної теми навчального курсу. Для цього існують так звані тематичні бази знань, які включають перелік основних понять і положень, а також модель її засвоєння (репродуктивний, конструктивний чи творчій рівень). Модель засвоєння бази знань з теми повинна точно визначати, які з перелічених понять, теоретичних і практичних знань мають бути засвоєні на творчому, а які, відповідно, на репродуктивному чи конструктивному рівнях. У кожній тематичній базі знань мають також передбачатися відповідні форми контролю.

Література

1. Буряк В.К. Самостоятельная работа учащихся: Кн.для учителя.- М.: Просвещение, 1984.-64 с.

2. Есипов Б.П. Самостоятельная работа учащихся на уроках.- Москва: Государственное учебно-педагогическое издательство министерства просвещения РСФСР, 1961.-239

3. Калашник Н.Г,.Вертегел В.Л. Самостійна робота – потужний засіб сучасної освіти і виховання: Навчально-методичний посібник з питань формування естетичних смаків студентської молодів навчально-виховному процесі.- Запоріжжя: Запорізький національний університет,2005.-326 с.

4. Організація самостійної роботи студентів\ За заг.ред. В.М. Король, В.П. Мусієнко, Н.Т. Токової.- Черкаси: Вид-во ЧДУ, 2003.-216 навчально-методичне видання

5. Пидкасистый П.И. Организация учебно-познавательной деятельности студентов. Учебное пособие.- М.: Педагогическое общество России, 2004.-112 с

6. Пидкасистый П.И., Коротяев В.И. Организация деятельности ученика на уроке.- М.: Знание, 1985.- 80 с (Новое в жизни, науке, технике. Сер. „ Педагогіка и психология”, №3)