Педагогічні науки /3. Методичні основи виховного процесу

Лєдєньова О.П.

Українська інженерно-педагогічна академія

Організаційно-методичні засади виховного процесу у вищій школі

Основна мета національного виховання – це виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в грамадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, екологічної культури.

Виховання у вищій школі – процес систематичного і цілеспрямованого впливу на духовний і фізичний розвиток особистості студента з метою підготовки його до виробничої, суспільної і культурної діяльності. На сучасному етапі розвитку вищої школи виховання у широкому розумінні передбачає формування творчої особистості (майбутнього педагога, інженера, вченого чи фахівця іншої галузі) і водночас високоморальної, толерантної особистості, громадянина і патріота.

Організаційні форми виховання склалися завдяки системі засобів, що використовуються і будуються в певній логіці методів виховної роботи зі студентами. У педагогіці вищої школи це масові, групові та індивідуальні форми виховної роботи.

Масові форми організації виховання у вищій школі бувають простими і комплексними. Прості – це ті, в яких зміст розкривається за допомогою одного засобу, методу (виступ, лекція, зустрічі з видатними людьми, розповідь та ін.). Комплексні масові форми характеризуються складністю структури, різноманітністю використанних засобів та методів (літературний вечір, учнівські вечорниці, олімпіади, КВК, виставки студентських робіт тощо).

Так, у студентів Української інженерно-педагогічної академії популярними стали конференції, вікторини, вечори запитань і відповідей, конкурси на кращу стінгазету, на яких виявляють талановиту молодь, що згодом поповнює студентський клуб художньої самодіяльності, клуб веселих і кмітливих в УІПА.

Групова форма організації виховання у вищій школі одержала назву колективної. Колектив – це група людей, об'єднаних спільною метою і соціально значимою спільною діяльністю. У колективі формується внутрішньоколективна атмосфера, яка забезпечує взаєморозуміння, захищеність, взаємодопомогу, взаємовідповідальність, доброзичливість, здорову критику і самокритику, змагання.

Найбільш стабільною ланкою у структурі студентського колективу є колектив групи, в межах якого протікає основна діяльність студентів – учіння. Саме в груповому колективі між студентами утворюється густа сітка міжособистісних зв'язків і взаємин. У зв'язку з цим він виконує роль своєрідного фундаменту, на базі якого формуються різні студентські колективи.

Груповими формами виховання є щотижневі виховні години у студентських групах, робота з пресою, телебаченням, екскурсії на виставки, до музеїв, відвідування кіно, пікніки тощо.

Узагальнюючи сказане, можемо зробити висновок, що студентський колектив – це група студентів, об'єднана загальною соціально значимою метою, діяльністю, організацією самоуправління, відрізняється морально-психологічною єдністю, поєднанням особистих і колективних інтересів, динамізмом і життєдіяльності.

Індивідуальна виховна робота має бути систематичною. Вона здійснюється через безпосередній вплив педагога на особистість студента або через колектив. Протягом багатьох десятиліть вважалося, що особистість повинна безумовно підкорятися колективу, а це спричиняло втрату індивідуальності. Кожна людина прагне самоствердитися в колективі, посісти в ньому найзручніше місце. Проте процес включення її в систему колективних взаємин складний і індивідуальний.

Студенти відрізняються один від одного і тому викликають неоднакову реакцію з боку товаришів і порізному входять до системи колективних відносин. Суттєво залежить входження особистості в колектив від її індивідуального соціального досвіду, який може відповідати, а й може не відповідати судженням, цінностям і традиціям поведінки, які склалися в колективі. Там, де ця відповідність має місце, включення особистості в систему відносин колективу значно полегшується, а коли у вихованця досвід інший, йому важче встановити взаємини з ровесниками.

Методика індивідуального виховного впливу залежить від індивідуальних особливостей студентів, а тому потребує вивчення їх викладачами і насамперед кураторами академічних груп.

У практиці діяльності вищих навчальних закладів поширена позааудиторна й позавузівська виховна робота. До позааудиторної належить робота в різних гуртках та об'єднаннях за інтересами, зокрема й спортивних. До позаакадемічних (позауніверситетських) форм належить робота студентів у палацах студентів, школах мистецтв, студіях, бібліотеках, спортивних та інших клубах за інтересами, що функціонують у межах міст, районів.

Осмислення минулого свідчить, що у вихованні не можна допускати крайнощів: культивувати лише колективізм чи, навпаки, лише розвиток індивідуальності на шкоду колективістичним якостям особистості. Дозрілій уяві про виховання найбільшою мірою відповідає гармонія особистого і колективного.

Література:

1. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. 5-е видання, доповнене і перероблене – К., 2007. – 656 с.

2. Слєпкань З.І. Наукові засади педагогічного процесу у вищій школі: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2005. – 239 с.