«Філологічні науки»,

«Теоретичні і методологічні проблеми дослідження мови»

Бабій Ю.Б. (м. Миколаїв)

МДУ імені В.О. Сухомлинського

Діалектно-регіональний аспект вивчення прізвищ

Багатогранність процесу історичного розвитку і становлення прізвищ, необхідність їх глибокого та всебічного аналізу зумовлює ціле розмаїття аспектів дослідження власне антропонімних одиниць: історико-генетичний, ономастичний, лексикографічний, дериваційно-морфонологічний, аспект синхронії та діахронії, діалектно-регіональний та ін. В цілому вони чітко простежуються у роботах П. П. Чучки, С. М. Медвідь-Пахомової, Ю. О. Карпенка, Р. І. Осташа.

Об’єктом уваги ономастичних студій останніх десятиліть все більше стає діалектно-регіональний аспект вивчення антропонімії, оскільки особливу цінність у вирішенні загальних проблем української антропоніміки мають праці, побудовані на аналізі специфічних рис певних регіонів. У них, з одного боку, досліджено становлення класу прізвищ у кожному регіоні, вивчено їх мовні особливості, сучасне функціонування порівняно з попередніми періодами, а з іншого – зіставлено ці прізвища із загальноукраїнським списком прізвищ (який доречно уточнюється робочими регіональними картотеками) і на основі спільних рис та локальних особливостей розкрито тенденції розвитку загальноукраїнської прізвищевої системи.

Розв’язуючи проблеми етимології, семантичних відношень між основами і похідними прізвищами, різних словотвірних типів антропонімів, іншомовних компонентів у складі українських прізвищ, учені вказують на безперервний зв’язок регіональної антропонімії із загальноукраїнською. Тому вивчення регіональних прізвищевих систем вважають основою для створення загальної картини розвитку прізвищевого атласу України (див. праці Б. Б. Близнюк, Н. Ю. Булави, С. І. Лебеденко, Л. О. Кравченко, С. Є. Панцьо, С. В. Шеремети).

Більшість іменознавців, досліджуючи антропонімні особливості певних територій, ґрунтує свої ономастичні студії на матеріалі прізвищ сільських населених пунктів. Першою причиною такої тенденції можна вважати історичну закономірність. Історія не знає такої епохи, коли б не відбувався процес називання людей, співвідносний із доісторичним періодом (на початку розвитку суспільства люди не мали прізвищ, але вже тоді не могли обходитись без імені), і тому впевнено можна говорити про відсутність на той момент такої регіональної одиниці, як місто, а отже, географія процесу ідентифікації особи відповідає сучасним сільським місцевостям. Другу причину В. Охрімович вбачає в характерному для нашого народу принципі багатоіменності, який він схарактеризував у роботі “Знадоби до пізнання народних звичаїв і поглядів правних. Про сільські прізвища”: “Мешканці Верховини мають двоякі прозвіща: урядові, котрими “пишуться” в метриках і всіляких урядових книгах і письмах, і прозвища сільські, котрими “кличуться” між собою. Не кожний верховинець, а мало котра верховинка знає своє урядове прозвище; натомість сільське прозвище знає кожде в громаді” [2, 302-303]. Оскільки прізвиська є ґрунтовним матеріалом для творення прізвищ, ця думка науковця знаходить підтвердження в реальному існуванні сільських та міських прізвищ. Крім того, нехарактерна міграційність жителів села зумовлює сталість обрядів, вірувань, традицій називання людей, а отже, формує регіональні особливості досліджуваної території. Навпаки ж, рухливість міського населення, зумовлена економічними, соціальними, культурними чинниками, не завжди дає чіткі підстави для встановлення своєрідних антропонімних особливостей регіону. Семантична структура діалектної лексики зумовлює третю причину переваги прізвищ сільських жителів під час дослідження прізвищевої системи певного регіону. Відомо, що діалекти формувалися під упливом живої народної розмовної мови, яка активніше функціонувала в межах сільських місцевостей. Діалектизми - основні одиниці діалекту становлять значну базу для творення прізвищ різних типів. Сьогодні ґрунтовно досліджено і зафіксовано лінгвістичними словниками етимологію та семантику загальновідомих унормованих апелятивів, що стали основою для творення прізвищ (гриб – назва рослини / Гриб, Грибов, Грибенко)). Проте не завжди прозорою виявляється семантика основ прізвищ різних регіонів, що у своєму складі мають діалектизм (ґречний – з угорської “чемний” / Гречаний, Гречна). Тому І. Я. Франко, який вважається основоположником української антропонімії, у своїй праці “Причинки до української ономастики” наголосив на тому, що особові назви (у більшості сільських місцевостей) є важливим матеріалом як для філолога та діалектолога, що досліджують структуру мови, так і для історика та етнографа [3, 394].

Не менший інтерес становлять і прізвища міських жителів. Звичайно, картина прізвищевої системи певного регіону не може бути повною без аналізу і виявлення специфічних рис міських прізвищ. На цьому наголошує С. І. Лебеденко: “Всебічний аналіз раніше не дослідженої системи антропонімів – прізвищ великого промислового центру (м. Дніпропетровська) доповнює відомості про склад антропонімії південно-східної України” [1, 5]. Сьогодні на основі прізвищ міських жителів ґрунтують свої дослідження Г. В. Кравченко, встановлюючи динаміку чоловічого іменника м. Донецька, І. Д. Скорук, характеризуючи прізвища-композити в антропоніміконі м. Луцька, Г. Ю. Касим, приділяючи увагу іменнику українського населення Одещини XIX - XX ст. Зважаючи на недостатній ступінь дослідження цього аспекту в прізвищевій системі Середньої Наддніпрянщини, увиразнюється необхідність додаткового вивчення прізвищ міських жителів основних обласних центрів регіону.

Отже, спираючись на досягнення регіональної антропоніміки останніх років, необхідно наголосити на вагомому значенні регіональних досліджень для висвітлення специфіки всього прізвищевого простору України.

Література:

1. Лебеденко С. И. Лексические (апеллятивные) основы и словообразовательные типы современных антропонимов-фамилий города Днепропетровска. – Автореф. дис… кандидата філолог. наук: 10.02.01 – Дніпропетровськ, 1985. – 24 с.

2. Охримович В. Знадоби до пізнання народних звичаїв і поглядів правних. Розділ 1. Про сільські прізвища // Життє і слово. – Львів, 1895. – Т. 3. – С. 302-307.

3. Франко І. Причинки до української ономастики // Іван Франко: Зібр. тв.׃ В 50 т. – К., 1982. – Т. 36. – С. 391-427.