Филологические науки

Методика преподавания языка и литературы

Артеменко Т.М., Ліпко І.П.

Національна юридична академія імені Ярослава Мудрого

Прагматичні аспекти мовленнєвої діяльності та навчання діалогічної форми мови

Інтерес до вивчення діалогічного дискурсу є проявом діяльного підходу до вивчення мовних одиниць у сучасній лінгвістиці. У діалозі знаходять своє відображення основні види соціальних процесів, на яких базуються міжособові контакти, при цьому добір лексико-граматичних засобів є завжди ситуативно обумовленим.

Інтенціональна структура діалогу обумовлює стратегії комунікантів у процесі спілкування. У зв’язку з цим дуже актуальним є комунікативний підхід до навчання іноземних мов. Розвиток комунікативної компетенції тих, хто навчається, є однією з основних цілей роботи викладача на сучасному етапі. Вивчення прагматичних аспектів мовленнєвої діяльності дає викладачу можливість навчати студентів розуміти реальне функціонування мовних одиниць, розуміти вплив на їх використання екстралінгвістичних факторів.

Аналіз прагматичних і семантичних особливостей констативного діалогу дає підставу зробити висновок про те, що його ініціальна репліка може поєднувати в собі значення констатації і спонукання, а саме: спонукання до висловлювання оцінки мовних дій адресанта, до висловлювання свого ставлення до можливих дій і факторів, та ін.. У цьому типі діалогу широко використовуються форматори категоричності висловлювання, які можуть набувати додаткового прагматичного значення.

Слід звертати увагу студентів при навчанні діалогічної форми мови на те, що в констативах з прагматичною установкою на низький ступінь впливу мовні засоби експресивної і емоційної оцінки зазвичай відсутні. У цьому випадку адресант лише повідомляє інформацію. В констативах з прагматичною установкою на високий ступінь впливу адресант може давати логічну або емоційну оцінку тієї інформації, яку він повідомляє. За допомогою оціночної номінації комунікативна інтенція адресанта може бути спрямована на спонукання адресата до певної реакції. Палітра цих реакцій різноманітна: наприклад, впевнити адресата у необхідності виконання певних дій, вплинути на почуття та емоції, спонукати до обміну думками. Репліка адресата показує його розуміння комунікативної необхідності відреагувати на стимул. Функція адресата не зводиться тільки до ролі того, хто слухає і інтерпретує інформацію. Репліка адресата може бути прихованим запитанням або спонуканням до дії, що залежить від ієрархічних статусів комунікантів. Яким би не було комунікативне завдання адресанта, воно завжди предполагає реакцію адресата. Саме тому вивчення комунікативного процесу повинно вестись з урахуванням інтенцій адресанта і адресата (Чахоян).

В плані навчання діалогічної форми мови актуальною є проблема вивчення і аналізу зі студентами відповідних реплік діалогу, які можуть мати широкий спектр прагматичних значень. Стратегії адресата можуть обумовити різноманітні види діалогічних взаємодій, але майже усі вони можуть бути розглянуті через призму процесів об’єднання і протиставлення (Обозов).

В залежності від видів соціальних відносин і в залежності від мотивів та цілей комунікантів стратегії можуть бути асоціативно- або дисоціативно-спрямованими .Асоціативно-спрямовані стратегії відображають намір адресата до співробітництва, дисоціативно-спрямовані стратегії підкреслюють негативне ставлення адресата до змісту початкової репліки.

Відповідні репліки у складі констативного діалогу можуть бути констативами, директивами або квеситивами згідно з інтенціями адресата. Вони можуть демонструвати відношення адресата до повідомлення адресанта у плані згоди чи протиріччя. Природною реакцією на повідомлення або ствердження є підтвердження, згода. Така реакція може виражатися тактиками прямої кореляції, конкретизації, узгодження, пояснення. Реакція протирічча може виражатися тактиками протиставлення, додаткового пояснення, відхилення від прямого реагування, тактикою вказівки на неправомірність висловлювання та ін..

Вивчаючи прагматичні та семантичні аспекти мови, студенти повинні добре засвоїти мовні засоби для висловлювання своєї точки зору, для можливості здійснювати свої комунікативні наміри. Інтенції комунікантів визначають їх стратегії у процесі спілкування, тобто план оптимальної реалізації комунікативних намірів, який враховує акт комунікації і обумовлює використання мовних засобів (Schmidt). Такий підхід можливий, коли проблеми навчання діалогічної форми мови розглядаються з позицій комунікативно-функціонального підходу. Дослідження у цієї галузі дозволяють визначити коло питань, з якими зіткнуться майбутні фахівці при веденні бесіди на професійні та побутові теми.

Враховуючи досвід використання комунікативної методики при навчанні діалогічної форми мови, були відмічені деякі фактори, які, на наш погляд, можуть сприяти більш ефективному використанню цієї методики:

-в процесі роботи студенти повинні мати мотивацію для участі в ній, і ця робота повинна бути релевантною для життя студентів;

-в процесі роботи повинна вирішуватись будь-яка проблема, що є ефективною комунікативною процедурою, яка повинна бути притаманною будь-якому виду мовленнєвої діяльності; студенти при цьому працюють разом, щоб знайти рішення, і цей процес вимагає від студентів аналізу проблеми, обміркування рішення і його пояснення, при цьому пропозиції студентів впливають одна на одну, доки не знаходиться остаточне рішення.

-має бути присутня процедура отримання інформації, яка базується на тому принципі, що комунікація має місце тому, що один з учасників діалогу має інформацію, яку інший хоче просто отримати, або уточнити, заперечити, підтвердити і т.і..

Важливу роль при використанні комунікативної методики відіграє групова форма роботи, окремим проявом якої є парна робота. Ефективними методами навчання є такі форми роботи, як інтерв’ю та рольові ігри, які дозволяють студентам активно спілкуватися на занятті і забезпечують чудову мовну практику.