Бойцун І.Є.

Луганський національний

педагогічний університет

імені Тараса Шевченка

РОЗДУМИ П.КУЛІША ПРО СЕБЕ І СУЧАСНИКІВ В АВТОБІОГРАФІЧНИХ ТВОРАХ

Постать Пантелеймона Куліша привертає увагу дослідників своєю неординарністю. Заслуговує на особливу увагу його характеристика, дана Іваном Франком: «Наділений великим талантом, але ще більшою амбіцією, Куліш протягом свого довгого життя переходив найрізніші зміни, топтав найрізніші сліди, виступав у найрізніших ролях і полишив по собі багату літературну спадщину, в якій, обік цінного, було багато схибленого, багато суперечностей, а майже ніщо не викінчене так, як би можна було надіятися від його великого таланту» [3, 283]. Виходячи з неї, не можна створити однозначне уявлення про одного із знакових українських письменників ХІХ століття. З оцінки Куліша Франком чітко проступає трагедія майстра: талановитої людини, котра не змогла реалізуватися вповні. Літературознавці намагалися опанувати грані характеру письменника (В.Петров, С.Павличко), проте виводили результат, спираючись переважно на свідчення сучасників, коментуючи його вчинки. На жаль, поза увагою залишались два автобіографічні твори митця: повість «Жизнь Куліша» та поема «Куліш у пеклі». З’ясувати, яким бачив сам себе Куліш, рівень нарації в його автобіографічних творах і є метою даної статті.

Зрозуміти й пояснити мотивацію поведінки Пантелеймона Куліша намагався Дмитро Чижевський. Він пояснював: «Через усі твори Куліша проходять червоною смужкою деякі основні ноти його світогляду. Основна його ідея, – романтична ідея про подвійний характер людини, в якій сполучені зовнішнє, поверхове та глибоке, сутнє, заховане, закрите в «серці». Шукання Куліша та його хитання були викликані сумнівами в тому, що власне належить до глибокого єства людини, а що є лише поверхнею» [5, 500]. Подібне твердження дає ключ до розуміння діяльності письменника, оскільки для романтичного типу людини «властиве не стільки вдосконалення поодинокої справи, скільки різноманітність та унікальна оригінальність багатьох, швидко змінюючих одна одну робіт, а на своїх сучасників він звичайно має безпосередній і сильний вплив» [6, 451].

Сам Пантелеймон Куліш, маючи науковий, аналітичний склад розуму, намагався зрозуміти власну натуру, що й спостерігаємо ми в повісті «Жизнь Куліша» (1867). Твір містить ознаки мемуарної літератури, для якої притаманне «суб’єктивне поцінування автором відтворюваних історичних реалій із вибірковим залученням необхідних документів, неповнота інформації, іноді її однобічне подання. Історична достовірність часто поєднується з художнім домислом, фактографічність, подієвість може виявитися штучною, приховувати подвійний погляд письменника, який свідомо чи несвідомо залежить від власних чи корпоративних інтересів» [2, 26]. Куліш вдається до наративізації оповіді з авторською присутністю в тексті твору. Привертає увагу назва, котра прямо вказує на об’єкт і суб’єкт оповіді: «Жизнь Куліша». Епіграф до повісті по суті перегукується із судженнями вже згаданих І.Франка та Д.Чижевського: «Цікаво зауважити, як деякі уми, здається, майже творять себе, піднімаючись після кожної невдачі і торуючи свій самотній, але неухильний шлях, попри тисячі перешкод. Вашингтон Ірвінг» [1, 234]. Далі «автор поступається місцем наратору, який в залежності від авторських інтенцій може бути як гомодієгетичним, так і гетеродієгетичним»[4, 174].

Наративна оповідь у творі будується за контрастним принципом: зовні спокійна, виважена розповідь повинна підкреслити всі перипетії формування сильної, вибухової особистості Куліша від найперших дитячих спогадів до зрілої, цілісної людини. Автор епізод за епізодом нанизує з життєвого шляху письменника. Початок його перемежовувався світлими і темними сторонами буття: смерть братів та сестер, нелюбов батька й захоплення матір’ю: «Зоставшись один, був у матері пещеною дитиною, а отця жахався і від його голосу тремтів, як і мати. Олександер Ондрієвич, бувши сам тіла могучого, нехтував слабовитою дитиною і, знай, згадував про Тимофія. Нехтування се що дальш почувалось дитиною більше і більше. Син ховавсь від отця, а отцеві байдуже було про сина. Рідко й бачились. Так наш писатель ріс тільки на очах у матері». [1, 235]. Саме вона вплинула на формування естетичних смаків митця: «Пісня була в неї не забавкою: вона думала піснями. Сидя за роботою, ніколи вона не вмовкала; тільки, було зітхне, задумається – і знов співає. А серед беседи в неї було що слово, то й приказка; проміж двома чи трьома періодами речі вона, було, вставляє співний поетичний дріб’язок з народної антології. Розмова її інколи бувала дуже весела або посмішлива – гостре мала слово; а другим разом поведе речі поважні про святощі, про людську долю, про давні давна – і дитині Пантелеймону любо було її слухати» [1, 236].

На користь об’єктивності викладу матеріалу свідчить той факт, що письменник дає справедливу оцінку цілому ряду постатей сучасників, визначаючи рівень їхнього впливу на формування власного характеру. Серед них – Уляна Терентієвна Мужиловська («На ввесь вік свій набравсь він від неї ідеального погляду на життє людське, що не в одній речі йому й зашкодило» [1, 237]) та Михайло Максимович («Уся Вкраїна скаже Максимовичеві спасибі за те, що вгонобляв молодий розум своєю розмовою – не так, як інші професори, що держались проти молодого Куліша на олімпійській високості» [1, 244]). Проте, навіть за спробою об’єктивного викладу, помітна суб’єктивізація оповіді, оскільки оповідача цікавить лише особа Куліша, його виправдання на підсвідомому рівні. Подібне явище пояснюється тим, що сам письменник належав до екстравертного типу особистості, який «не має особливих ускладнень у проявленні своєї особистості; він майже невимушено примушує рахуватися із своєю присутністю, тому що за своєю природою прагне до того, аби перенести себе на об’єкт» [6, 455]. Тому нарататор сприймає героя повісті під кутом зору автора: «Цивілізація поборола тут просту натуру; демократична душа отрока зробилась аристократичною – тільки не в ледачому розумінні сього слова. З того ж бо ще періоду життя свого почав Куліш гордувати малою долею звичайного чоловіка і допевнятись гори над усіма рівесниками» [1, 238]; «Глибина чуття своєї народності була в обох їх однакова, тільки в Шевченка кров буяла без упину; Куліш уже й тоді шукав рівноваги серця і розуму, рівноваги хочу і мушу. Енергія холодна, мовчазна, а проте необорима ні щастям, ні лихом, була і є ідеалом його» [1, 249]; «Велике трудолюбіє, великі праці і розгардіяш, високі думки і хлоп’ячу пустоту, жадобу грошей і недбалу щедрість у його можна було вважати не в один той самий тиждень, а в один той самий день» [1, 261].

Мемуарна література відзначається певною суб’єктивністю викладу матеріалу, трактуванням подій і персонажів твору. Певно мірою це зумовлено тим, що художній образ «має психологічний характер фантастичних уявлень й ніколи не має того, ніби реального характеру, який властивий галюцинації, тобто він ніколи не стає на місце дійсності й завжди відрізняється, у якості «внутрішнього образу», від чуттєвої дійсності» [6, 610]. Таким чином, перебуваючи в стані постійного пошуку сенсу життя, у повісті «Жизнь Куліша» Пантелеймон Куліш намагається створити тип ідеального героя, котрий би дещо перегукувався з його реальним «я».

Література

1. Куліш П. Твори: В 2 т. – Т. 1. – К.: Наук. думка, 1994. – 752 с.

2. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т.2. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 624 с.

3. Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. // Франко І. Твори: У 50 т. – Т. 41. – К.: Наук. думка, 1984.

4. Черкашина Т. Особливості авторської присутності в текстах сучасної художньо-біографічної прози// Документалістика на порозі ХХІ століття: проблеми теорії та історії. – Луганськ: Альма-матер, 2005. – С.174-179.

5. Чижевський Д. Історія української літератури. – К.: Видавничий центр «Академія», 2003. – 568 с.

6. Юнг К. Психологические типы. – СПб.: Азбука, 2001. – 736 с.

Відомості про автора

Бойцун Ірина Євгеніївна – кандидат філологічних наук, доцент кафедри української літератури Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка.

Домашня адреса: кв. 50 років Жовтня, буд. 5, кв. 62.

м. Луганськ – 40

91040

Т.д. 8(0642)62-41-13, т.р. 8(0642)53-83-73.