Право/ 8.Конституционное право

Кайдашов В.С.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

ЛЕГАЛЬНІСТЬ І ЛЕГІТИМНІСТЬ: ТОТОЖНІСТЬ ЧИ ВЗАЄМОВИКЛЮЧНІСТЬ?

Сьогодні існує теоретична та практична неясність: у роботах юристів, політологів, політичних діячів терміни "легальність" і "легітимність" нерідко вживаються в невірних значеннях.

Поняття легітимності (від латинського слова legitimus – узгоджений із законами) було введено в соціологічний обіг ще в ХІХ столітті М. Вебером. Проте потрібно розрізняти поняття легітимності і легальності. Якщо остання означає виключно законність, то легітимність є більш широким поняттям, яке розповсюджується й поза межі простого узаконення влади чи то процедур.

Легітимність – широке та складне явище, яке виражає зв’язок інтересів з внутрішньою оцінкою людей, яка залежить від їх стверджень, світосприйняття та повсякденного життя. Легітимність може бути частковою та навіть неузгодженою, оскільки в суспільстві існують різні прошарки населення з різними інтересами. Протягом усього розвитку суспільства люди неоднаково розуміли саме значення легітимності та поняття про ідеальну державу. Однак легітимність завжди мала вирішальне значення для держави, бо від цього залежало майбутнє існуючого режиму.

Легітимність, що означає підтримку влади з боку широких шарів населення, є самою заповітною метою всіх політичних режимів. Саме вона в першу чергу забезпечує стабільність і стійкість влади. Позитивне відношення населення до політики влади і визнання ним правомочності правлячої еліти формуються з будь-яких проблемах, що виявляються у фокусі суспільної думки. Схвалення і підтримка населенням влади пов’язані з різноманітними політичними і цивільними традиціями, механізмами поширення ідеологій, процесами формування авторитету поділюваних "верхами" і "низами" цінностей, визначеною організацією держави і суспільства. Це змушує відноситися до легітимності як до політико-культурної характеристики владних відносин.

У той же час легітимність може ініціюватися і формуватися не населенням, а самою державою (урядом) і політичними структурами (продержавними партіями), що спонукують масову свідомість відтворювати позитивні оцінки діяльності правлячого режиму. Вона безпосередньо залежить від здатності влади, елітарних структур створювати і підтримувати переконання людей у справедливості й оптимальності сформованих політичних інститутів і проведеної ними лінії поведінки. Для формування такої легітимності величезного значення набувають інституціональні та комунікативні ресурси держави. Правда, подібні форми легітимності нерідко обертаються зайвою юридизацією, що дозволяє, у кінцевому рахунку, вважати будь-яке інституціональне й законодавчо оформлене правління узаконеним правом влади на застосування примуса. Таким чином, легітимність, по суті, ототожнюється з легальністю, законністю, юридичною обгрунтованістю державної влади та закріпленістю її існування в суспільстві.

Легітимність може формуватися й зовнішніми політичними центрами — дружніми державами, міжнародними організаціями. Такий різновид політичної підтримки часто використовується при виборах керівників держави в умовах міжнародних конфліктів.

Легітимність у її соціально-психологічному сенсі є готовністю громадянина вважати щось таким, що є зобов’язуючим для нього та інших. В цьому випадку інколи легальність протирічить легітимності, тому що законний спосіб ухвалення рішення уповноваженого на те органу не сприймається суспільством, а вимоги його виконання виглядають порушенням нормального стану речей. Такі рішення легальні, але несправдливі, неправові, нелегітимні.

За конституційно-демократичного ладу легальність є лише одним з елементів легітимності, що являє собою режим застосування та виконання правових законів. Деякі автори (Р. Пилон, М. Вебер) тлумачать легітимність як моральне схвалення громадянами відповідного політичного режиму, тобто легітимність зводиться до віри в легітимність. Але коли державна влада набувається й реалізується відповідно до певних правил, тобто на підставі права та у правових формах, це питання виявляється цілком незалежним від народних уявлень.

Легітимність у її найбільш поширеному розумінні, є фактично синонімом «законності», тобто ознакою того, що рішення ухвалене органом / посадовою особою в межах законних повноважень, у спосіб та відповідно до вимог наданих йому повноважним органом (парламентом - який ухвалив закон, урядом  - який прийняв постанову, судом – який виніс рішення тощо).

Тому справедливим буде наступне: (не)легітимні органи - (не)легальні їх рішення (відповідно).
Врешті-решт, право є продуктом політики (твориться обраними представниками як інструмент вирішення проблем, тобто певної політики), тому формально-юридичні міркування (позитивне право) унаочняться як відірвані від реалії абстракції, натомість такі поняття як суспільство чи морально-етичний вимір легітимності набувають свого вагомого конкретного і вирішального змісту для визначення подальшої долі юридичних норм, що стає особливо помітним в період гострих суспільно-політичних конфліктів.

Існує конституційне положення - "джерелом влади є народ", діють елементарні моральні норми, тому позиція має бути такою: якщо представницькі органи виходять за рамки сталих моральних норм, то сумнівним є їх представницька якість, отже відбувається порушення засадничих положень держави, тобто втрата легітимності.