Право/Історія держава та права

Петрова А.В.

Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого

Історіографія проблеми еволюції пенітенціарної системи.

Проблема розвитку пенітенціарної системи Російської імперії цікавила науковців дореволюційного, радянського та пострадянського періодів.

Історіографія дореволюційного періоду багатопланова і пов`язана з іменами М.В.Владимирського-Буданова, Д.О.Дриля, М.Д.Калмикова, О.Ф.Кистяківського, Д.В.Країнського, М.Ф.Лучинського, В.М.Нікітіна,М.Ф.Прянішнікова,О.П.Саломона, М.Д.Сергеєвського, В.О.Соллогуба, М.С.Таганцева, М.Г.Фельдштейна, І.Я.Фойницького, М.М.Ядринцева та ін. Однією з характерних рис цього етапу є відсутність протягом тривалого часу (до останньої чверті ХІХ ст.) сформованих наукових напрямків у дослідженні пенітенціарної проблематики. Тому більшість правових актів, інших державних рішень у цій сфері складалися без попереднього вивчення справ, у тому числі й без урахування історичного досвіду розробки і реалізації пенітенціарної політики, віддавалися на розсуд тих чиновників, які ними займалися. Наприкінці ХІХ ст. зростає загальна кількість праць, у яких на основі аналізу накопиченого досвіду детально й досить критично оцінюється тогочасний стан тюремної системи. При цьому немає сумніву в тому, що вивчення розвитку пенітенціарної системи вийшло на більш високий рівень напередодні і після тюремної реформи 1879 р. Нагальна потреба реорганізації тюремної системи Росії зумовлювала зростання державного і громадського інтересу до наукового вивчення даної проблематики. З`являється навіть специфічний дореволюційний термін – “тюрмознавство”. Представники цього наукового напрямку (А.Піонтковський, С.Познишев, С.Гогель,С.Мокринський та ін.) прагнули досліджувати сучасну їм проблематику на широкому історичному фоні. Значний інтерес для розуміння сутності пенітенціарної політики Російської держави дореволюційного періоду становлять роботи практичних працівників місць позбавлення волі ,включаючи керівні кадри ГТУ, насамперед М.М.Галкіна-Врасського, П.К.Грана, С.С.Хрульова та ін., які мають не тільки історіографічне, але й чимале джерельне значення. На початку ХХ ст. разом з проблемами пенітенціарних закладів стали досліджуватися і проблеми злочинності неповнолітніх, пенітенціарної педагогіки, патронатної діяльності, якими займалися М.М.Гернет, С.К.Гогель, О.О.Фідлер та ін. У рамках дореволюційної історіографії окремий блок робіт становлять публікації закордонних авторів, насамперед А. де Кюстіна та Дж.Кеннана. Про російські пенітенціарні установи, їхню історію в ХІХ ст. активно писали не тільки фахівці, але й мандрівники, журналісти, причому, як правило, у критичному тоні.

Слід зауважити, що більшість робіт авторів дореволюційного періоду мають історико-правовий, оглядово-статистичний, а в окремих випадках навіть збірний (побут, фольклор) характер, недоліком окремих робіт є фрагментарність фактів і свідчень, відсутність великих наукових праць, де б у прямій постановці вивчалася діяльність пенітенціарних установ, їх управління та персоналу.

Принципово новий етап у розвитку історіографії проблеми почався після встановлення радянської влади, коли дослідження з гуманітарних наук набули вираженого політико-ідеологічного відтінку, який визначався внутріполітичною доктриною, заснованою на комуністичній ідеології .Цей період пов`язаний з іменами таких дослідників пенітенціарної системи , як Ф.А.Ахмадєєв, С.Л.Гайдук, М.М.Гернет, М.П.Єрошкін, О.І.Зубков, М.М,Ісаєв, Р.С.Мулукаєв, Б.С.Утевський, М.Д.Шаргородський, Д.І.Шинджикашвилі. Є.Г.Ширвіндт та інші. Політико-ідеологічний фактор був визначальним протягом усього періоду існування радянської держави.

Інформація осмислюється і подається у рамках офіційно прийнятої в суспільстві ідеології. Якщо гранично спрощувати, то змістовно це означало вихвалення радянської пенітенціарної системи і критику дореволюційної (як і західної) тюремної концепції та закритість , яка звідси випливає , радянських виправно-трудових установ як для суспільства , так і для вітчизняних і закордонних учених.

З початку 1990-х рр. починається сучасний етап дослідження пенітенціарної системи дореволюційного періоду , пов`язаний з іменами таких дослідників , як Л.І.Бєляєва, О.М.Григор`єв , М.Г.Дєтков , А.М.Зоріков , О.П.Неалов , М.І.Петренко , А.П.Пєчніков , Г.О.Радов , Л.П.Рассказов , В.В.Россіхін , О.О.Симатов , Є.О.Скрипільов , І.В.Упоров , О.Н.Ярмиш та інші. Було видано роботи , де пенітенціарна політика імперської держави розглядається з більш об`єктивних позицій , чому значною мірою сприяла відкритість джерел , насамперед, архівних , які раніше були недоступними для дослідників. Багато в чому це пов`язано з процесом руху по шляху радикальних економічних ,політичних і соціальних реформ , що неминуче змушує звертатися до минулого в пошуках відповідей на хвилюючі сьогодні суспільство питання. Великий інтерес сучасних юристів до досліджуваної проблематики означає всю серйозність осмислення ними тієї ролі, яку відіграє інститут виконання покарань у системі спеціальних державних органів , діяльність яких спрямована на боротьбу зі злочинністю.

Встановлення історіографії досліджуваної проблеми потребує докладного аналізу широкого кола як опублікованих матеріалів , так і архівних документів. Звертаючись до блоку відкритих публікацій ,слід виділити основні групи таких джерел: 1) директивні рішення державних органів у сфері пенітенціарної політики; 2) законодавчі і підзаконні нормативно правові акти; 3) статистичні і довідкові видання; 4) спогади сучасників і учасників пенітенціарної діяльності на різних етапах історії країни; 5) періодичні видання, де висвітлюється пенітенціарні проблеми; 6)літературна творчість ув`язнених.