Долгополова Л.М.,

Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого

Секція цивільно-правова

Венчурне інвестування - панацея інноваційної діяльності:

приклад США та країн Європи.

Здатність генерувати й впроваджувати досягнення науково-технічного прогресу, ефективна політика держави в сфері інноваційної діяльності - стають головними факторами забезпечення ефективного економічного розвитку будь-якої країни.

Формулою успіху для багатьох економічно стабільних, розвинених держав став венчурний бізнес.

Терміни “венчурний капітал” і “венчурний бізнес” беруть початок від англійського слова “venture”, яке перекладається в словнику В.К.Мюллєра як “ризикове підприємство”, “спекуляція”, “сума, яка підлягає ризику”. Вихід венчурного бізнесу на перший план, порівняно з науковою діяльністю центрів великих компаній, пояснюється декількома позитивними аспектами: більша гнучкість венчурного фінансування, менший фінансовий ризик при отриманні негативного результату, можливість підключення великих венчурних компаній до інноваційної діяльності при успішному завершенні наукових досліджень і настанні стадії промислового освоєння нових розробок [1,36]. За фінансової підтримки зі сторони венчурного капіталу отримали путівку в життя такі досягнення людства, як мікропроцесори, персональні комп’ютери, технологія рекомбінантних молекул ДНК (генна інженерія). Низка раніше невідомих компаній, таких як “Майкрософт”, “Діджітл екуіпмент”, “Джінентек” піднялися на “дріжджах” венчурного капіталу до рівня лідерів нових галузей сучасного наукоємкого виробництва [2,54].

Для країн західної Європи та США, венчурний капітал став тією рушійною силою, що надала значні привілеї у будуванні постіндустріального суспільства. Сьогодні ці країни є прогресивними, економічно стабільними центрами розвитку інноваційної сфери, завдяки чому і утримують лідерські позиції у світі за рівнем економічного розвитку. У цьому світлі цікаво проаналізувати ефективне втілення державної програми стимулювання інноваційної діяльності, зокрема, венчурного бізнесу на прикладі країн Європи та США.

Окремі схеми венчурного фінансування в США застосовувались в 30-х роках XX ст. і навіть раніше, однак явище набуло сучасних рис лише після Другої світової війни. Прообразом сучасних фірм з управління венчурним капіталом стало фінансове партнерство “Дж. Х. Уітні енд Компані”, засноване колишнім послом США у Великобританії Дж.Х.Уітні, акціонерної компанії “Амерікен Рісерч енд Дівелопменч”, створеної у цьому ж році під керівництвом генерала Ж.Д.Доріо, і фонду “Венрок”, заснованого в кінці 40-х – початку 50-х років сімейством Рокфеллерів. Однак, останнім часом у США посилилось державне втручання в систему матеріального стимулювання. В зв’язку зі зменшенням кількості зареєстрованих патентів деякі комісії Конгресу внесли пропозиції про встановлення мінімального рівня премій за винаходи (до 200 дол. США, якщо винахід дає фірмі економічний ефект до 20 тис. дол. США). Якщо цей ревень перевищено, то спірні питання має вирішувати суд [3,49].

Стимулювання винахідницької діяльності в Німеччині, відбувається шляхом надання значної державної винагороди ( премії ) особам, що винайшли суспільно корисні, конкурентоспроможні технології, товари, послуги, що істотно поліпшили структуру та якість виробництва або соціальної сфери.

У Великобританії діє найбільша в Європі галузь із фінансування інновацій. Капіталовкладення з цією метою надають спеціалізовані комерційні компанії. Міністерство торгівлі й промисловості проводить конкурс, метою ярого є допомога малим фірмам у розробці новаторських ідей, що сприяють випуску нових товарів чи розробці прогресивних технологій. Крім того, в цій країні існують ще дві великі організації, які підтримують чи фінансують нові ідеї для того, щоб їх можна -було використати в комерційному виробництві в найкоротші строки. Перша з них - філіал Промислової і торгової фінансової-“Technical development capital. Ltd” корпорації, завдяки якій останніми роками впроваджено багато значних винаходів [4.28].

Іншою не менш важливою організацією, що надає підтримку винахідникам, є Національна науково-дослідна корпорація розвитку, яка отримує кошти від держави для прискорення процесу проходження винаходів від початку розробки до впровадження їх у виробництво.

Крім того, сприяння винахідникам надає Інститут патентів і винаходів, до складу адміністративної ради якого входять представники Конфедерації британських промисловців, Національної науково-дослідної корпорації розвитку, Федерації торговельних знаків, патентів і конструкцій та інших організацій [5,61].

У Франції діє широка мережа спеціалізованих державних служб із стимулювання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт у приватному секторі. Одні з них є самостійними організаціями (як, наприклад, Національне агентство сприяння впровадженню результатів наукових досліджень), інші входять до складу центральних органів управління наукою і великих науково-дослідних центрів. Держава через агентство здійснює основні види фінансової допомоги зі стимулювання нововведень [6,93].

Окрім вище перелічених форм стимулювання венчурного бізнесу, існує ще одна, яка не є розповсюдженою, проте ефективною. Мова йде про так званих корпоративних, тобто недержавних інвесторів. Як правило, вони є представниками крупних компаній, які у минулому теж використовували венчурний капітал, а сьогодні бажають самостійно вкладати зароблені гроші у перспективні проекти. Зрозуміло, що не з альтруїстичних міркувань, а з метою отримання прибутку, який би перевищив інвестиційні вливання.

Останнім часом в Україні поступово зростає увага до «венчурого» бізнесу. Таку тенденцію можна легко пояснити тим, що в умовах інтенсивного науково-технічного прогресу відмова від здійснення ризикових, але перспективних підприємницьких проектів на практиці несе загрозу значно більших фінансових втрат для економіки і суспільства загалом через втрату конкурентоспроможності національних виробників на внутрішньому і зовнішньому ринках. Сьогодні вже напрацьовано низку законодавчих актів, зокрема, якщо звернутися до статистичних даних, то тільки в період з 1999 по 2006 рік в Україні нараховується близько 40 Указів Президента, які спрямовані на розвиток інноваційної діяльності, близько 32 постанов Кабінету міністрів, близько 50 програм державних комісій, спрямованих на врегулювання інноваційної сфери, покращенню інвестиційного клімату в державі. Проте, досі не дано визначення суті, функцій, принципів діяльності саме венчурних фондів і венчурних компаній [7,141].

Таким чином, з одного боку, не можна говорити про цілковиту пасивність держави щодо розвитку сфери венчурного фінансування, а з іншого - стає зрозумілою мала ефективність подібних заходів. Для того щоб отримати дійсні результати, необхідно працювати не тільки на папері, необхідно ретельно вивчити іноземний досвід вирішення подібних проблем, заохочувати інноваційні проекти приватних і державних підприємств та організацій, створити пільгові умови для компаній та установ, що розробляють і впроваджують прогресивну техніку й технології і здійснюють науково-дослідну діяльність.

Література:

1. Дагаєв А.А. Механізми венчурного ( ризикового) фінансування: світовий досвід і перспективи розвитку.-Менеджмент в Росії і за кордоном.- 1998.-№1.

2. Дворак И., Кочишова Я., Прохазка П. Венчурний капітал в країнах Центральної та східної Європи.- К.: Юр. Літ.,2003.

3. Коссак В.М.Правові засади іноземного інвестування.- Л.: Центр Європи, 1999.

4. Омельченко А.В. Інвестиційне право.- К.: Атака, 1999.

5. Чернадчук В.Д. Історія виникнення та розвитку венчурного фінансування. Український часопис міжнародного права.-2000.

6. Вознесенская Н. Иностранные инвестиции и смешанные предприятия в странах Африки.- М.,1973.

7. Черниенко А. Развитие законодательства об инвестировании в Украине. Бизнес.- 1998.-№22.