„Право” 9

Спєсівцев Денис Сергійович

Національна юридична академія України

імені Ярослава Мудрого

Деякі питання поняття права власності

в законодавстві України

Перед тим як прейти до визначення права власності необхідно дати визначення цього права, оскільки ця категорія має дуже велике і принципове значення в наукових дослідженнях і саме її сприйняття може вплинути на хибне чи правильне відображення та розуміння деяких юридичних дій, подій, явищ, процесів. Це є дуже важливим, оскільки протягом всього періоду розвитку людської цивілізації в різних країнах, в різний історичний час чи епоху існували дуже різні і навіть, подекуди, протилежні визначення права власності.

Право власності взагалі й право приватної власності особливо — одне з найважливіших суб'єктивних прав. Оскільки людина живе у світі речей й у високому ступені від них залежить, його права на ці речі не могли не піддатися детальному правовому регулюванню вже на самих ранніх етапах історії. Відповідно, і захист права приватної власності стає однієї з найважливіших завдань держави. Адже право власності - основа правопорядку в будь-якому суспільстві.

Цивільний кодекс України (далі – ЦК) в ч.1 ст. 316 дає таке визначення права власності: „Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб”.

В той же час Закон України „Про власність” встановлює що кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими. Одним з видів власності де суб’єкт розпоряджається майном спільно з іншими є право спільної сумісної власності. На мою думку, визначення права власності, яке наводиться в ЦК протирічить ряду норм сімейного та господарського кодексів (далі – СК та ГК, відповідно), а також ряду інших нормативно-правових актів. Адже ч.1 ст.60 СК встановлює що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Ч.1 ст.65 того ж кодексу встановлює що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Таким чином, відповідно до ЦК, майно, набуте подружжям за час шлюбу, не може належати їм на праві власності, або ж це право є спірним, оскільки жоден з подружжя не може розпоряджатися таким майном без взаємної згоди іншого. Така ж сама ситуація виникає з майном яке належить суб’єкту господарювання на основі договору простого товариства, спільної сумісної власності таких суб’єктів тощо.

Для ліквідації цих суперечностей можна доповнити ч.1 ст.316 такими словами: „крім випадків передбачених законом чи договором”.

Закон України „Про власність” ч.1 ст.2 встановлює що право власності – це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування та розпорядження майном. Я вважаю, що це визначення дуже широке за своїм змістом і розкриває лише зміст права власності, не враховуючи його суті.

На мою думку, право власності можна визначити як міру можливої поведінки особи чи групи осіб щодо володіння, користування та розпорядження майном, яка здійснюється в рамках правомочностей встановлених законом чи договором.

Попри всі бажання та намагання вчених цивілістичної науки всіх країн вивести універсальний термін, який мав би відображати якомога більше властивостей права власності та якомога точніше розкривати його зміст, ці спроби не здобули успіху. Проте, більшість вчених погодилися що найточніше зміст права власності відображається в його системному поділі на право володіння, право користування та право розпорядження. Я не даремно вжив термін „системний поділ”, оскільки, на мою думку, система взагалі і система змісту права власності зокрема, являє собою певну сукупність елементів які мають принципове значення і якій властиві наступні ознаки:

1. Сума обсягів елементів дорівнює обсягу системи. Тобто повна сума права володіння, права користування і права розпорядження або ж повна сукупність цих прав дорівнює праву власності. Таким чином все що входить до цих складових прав, відповідно входить і до права власності. Якщо до обсягу хоча б одного з елементів входить піделемент (це може бути поділ, ознака, властивість, явище, процес тощо) який якимось чином не був включений до обсягу сукупності елементів (системи) – ця сукупність не може називатися системою. Наприклад якщо виключити з права володіння недобросовісне володіння або просто неврахувати його в рамках системи, тоді система є незавершеною і її обсяг перевищує суму обсягів елементів системи.

2. Сукупність може називатися системою лише тоді, коли існує непорушни зв’язок між елементами системи. Мається на увазі те, що при порушенні зв’язку між елементами або виключення одного з елементів з системи втрачається основна мета системи. В даному випадку система також не може так називатися і є нічим іншим як сукупністю. Наприклад при виключенні з системи права користування система втрачає ряд своїх основних властивостей. Ми не зможемо розглянути її як комплексне явище. Якщо основною метою системи було регулювання суспільних відносин, то цілий комплекс відносин пов’язаних з правом користування не може бути врегульований. Система неспроможна виконувати свою мету як слід і стає нежиттєздатною.

Таким чином право власності є органічним і системним поєднанням тріади прав володіння, користування і розпорядження, що разом створюють систему взаємозв’язків, об’єднаних спільною метою і об’єктом регулювання.