Технічні науки –13

Шевченко Л.А., Жданова В.Г., Кочергін О.М.

Національний університет державної податкової служби України

ЗАКОНОДАВЧЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦЕОХОРОННОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ТА ЇЇ ФІНАНСУВАННЯ В УКРАЇНІ

Визначним фактором процвітання і економічного благополуччя будь-якої країни на нинішньому етапі розвитку є не тільки рівень національного доходу і розвиток виробництва, але й загальний стан охорони здоров’я та охорону праці. Нехтування таким фактором, як охорона праці, призводить до швидкого погіршення стану виробництва, відтоку значної частини продуктивних сил в інші галузі (в основному в невиробничу сферу), дисбалансу і нестабільності економіки.

За станом охорони праці сьогодні Україна посідає 90-92 місце в світі. Якщо коефіцієнт частоти нещасних випадків зі смертельними наслідками (на тисячу працюючих) у таких країнах, як Великобританія, Японія, Швеція, Фінляндія, Німеччина, колишніх республіках Радянського Союзу становить 0,016–0,053 то в Україні – 0,1. Крім людських втрат, матеріальні збитки від смертельних нещасних випадків щорічно становлять понад 100 млн. грн.

Без правового врегулювання служб охорони праці і забезпечення фінансування заходів з охорони праці якісна робота щодо створення безпечних умов праці неможлива.

Після прийняття Закону “Про внесення змін до Закону Ураїни “Про охорону праці” питання створення підрозділів охорони праці у складі державних адміністрацій та виконавчих органів місцевого самоврядування постало з новою гостротою.

Оскільки проблеми охорони праці існують на державному, галузевому, регіональному і виробничому рівнях управління, законодавство має передбачити вимоги щодо забезпечення фінансування відповідних заходів на кожному з цих рівнів, а також визначити джерела фінансування та ті механізми, завдяки яким виділені кошти будуть використовуватися за цільовим призначенням.

На державному, галузевому, регіональному рівнях формуються цільові програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, програми навчання з питань охорони праці, організації виробництва та забезпечення працівників засобами індивідуального захисту (ЗІЗ). Визначаються заходи з охорони праці у відповідних розділах перспективних і поточних планів соціально-економічного розвитку держави чи регіону. На виробничому рівні формуються і включаються до колективного договору комплексні інженерно-технічні заходи для досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення рівня охорони праці на підприємстві, в установі, організації. Передбачається й виділення відповідних коштів на їх реалізацію.

В плані належного фінансування зазначених програм і профілактичних заходів найпрогресивнішим був Закон України “Про охорону праці” прийнятий у 1992 році. Створення і впровадження передбаченої ним системи цільових фондів охорони праці – державного, галузевого, регіональних та фондів охорони праці підприємств, а також те, що були започатковані інші економічні важелі впливу, дало змогу Україні суттєво просунутися у напрямі покращення організації охорони праці в суспільному виробництві.

На жаль, функціонування цільових фондів охорони праці було недовгим. Спочатку почалося заморожування рахунків, вилучення й використання коштів не за призначенням, а потім взагалі діяльність фондів було припинено. Згідно з чинним законодавством (ст. 19) джерелами фінансування заходів з охорони праці повинні бути роботодавці і місцеві бюджети, з одного боку, та фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань – з іншого.

В останній редакції Закону “Про охорону праці” повноваження служб охорони праці органів місцевої виконавчої влади та органів місцевого самоврядування визначені у ст. 34 і 35. Але незважаючи на те, що Закон діє вже п’ятий рік, положення про ці служби відсутнє.

Цей документ, який готувався Державним комітетом України з нагляду за охороною праці, важливий тому, що ним передбачено відокремлення служб охорони праці від управлінь праці та соціального захисту населення, перетворення їх таким чином на самостійні структурні підрозділи органів виконавчої влади на місцях, підвищення їх статусу, фінансування охорони праці в місцевих бюджетах окремим рядком не здійснюється. На регіональному рівні оптимальне вирішення питань фінансування охорони праці може бути вирішене тільки шляхом розбудови фінансової бази органів місцевого самоврядування та надання їм широких повноважень в умовах реальної бюджетної самостійності та фінансової децентралізації. Важливим джерелом фінансування охорони праці на регіональному рівні може бути система економічних податків та зборів.

Відповідно до статті 19 Закону України “Про охорону праці” фінансування заходів з охорони праці здійснюється підприємствами, незалежно від форми власності, або фізичними особами, які використовують найману працю, за рахунок коштів, що становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалізованої продукції.

На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державних або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фонду оплати праці.

Дискусійним являється запитання; що відносити до суми реалізованої продукції? Так як до ціни реалізованої продукції входять так звані ціноутворюючі податки – податок на додану вартість та акцизний збір на підакцизні товари як надбавка до ціни підприємства.

Враховуючи вищенаведене, Державний Комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва дотримується думки, що до суми реалізованої продукції з метою визначення витрат на охорону праці, повинні включатися податок на додану вартість та акцизний збір, оскільки вони додаються до ціни товару і включаються у виручку від реалізації продукції (послуг, робіт).

На наш погляд до суми коштів від реалізованої продукції (робіт, послуг) включаються непрямі податки – податок на додану вартість за акцизний збір входять “тимчасово” до моменту перерахування до Державного бюджету і, відповідно, користуватися цими коштами можна тимчасово.

Таким чином, база для нарахування коштів для фінансування заходів з охорони праці буде фактично завищена причому за рахунок коштів, котрі належать державі, а не підприємству чи фізичній особі.

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві вже біля 6-ти років діє і плідно працює по відшкодуванню витрат потерпілим на виробництві. Але ж одне з призначень Фонду – це профілактика виробничого травматизму та професійних захворювань, кошти на ці міроприємства повинен виділяти підприємствам та установам, які регулярно сплачують внески до Фонду.

Реально фонд соціального страхування забезпечує частково фінансування заходів, щодо поліпшення стану безпеки, умов праці та виробничого середовища, навчання та підвищення кваліфікації відповідних спеціалістів з питань охорони праці, організації розроблення та виробництва засобів індивідуального та колективного захисту працівників. Фонд також повинен фінансувати заходи передбачені Національною програмою поліпшення стану охорони праці на 2006 – 2011 роки.

Таким чином без змін у підходах до фінансування охорони праці на всіх рівнях бюджетування витрат забезпечення дії самого Закону “Про охорону праці” буде декларативним ще на протязі довгого часу.