Олійнікова Н.А.

Харківський національний автомобіле- дорожній університет, м. Харків

РЕЙТИНГОВА ОЦІНКА СОЦІАЛЬНО – ЕКОНОМІЧНОГО СТАНУ І ПОТЕНЦІАЛУ РОЗВИТКУ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ

Розглянуто основні принципи й напрямки оцінки соціально-економічного стану України та факторів, що зумовлюють територіальні диспропорції в їх розвитку.

Ключові слова: регіон,інвестиційна діяльність, інноваційна діяльність, соціально - економічний розвиток.

І Вступ. В сучасній українській регіональній економіці панівним у визначенні регіону є принцип поєднання територіального підходу з соціально-економічним. Акцент на економічний аспект зроблено у визначені регіону, яке запропоновано Іщуком С.І. Регіон визначається як ланка національної економіки, що охоплює групу спільних адміністративних одиниць, які характеризуються певною спеціалізацією, комплексністю та пропорційністю розвитку усіх галузей економіки на базі суспільного поділу праці [1].

Спробу поєднати три основні аспекти, які характеризують регіон: територіальний, соціально-економічний і управлінський, зробили автори роботи [2], які визначили регіон, як територіальне явище, частину цілісної соціальної та адміністративної системи, який має економічну специфіку та завершений відтворювальний цикл. Саме ці автори виділили характерні для України регіональні структури:

§ регіон як територіально-виробничий комплекс;

§ регіон як адміністративна область тощо.

Можливість підвищити керованість економічного розвитку регіону та його складових зумовлює виділення регіонів за двома основними напрямками: адміністративно-територіальним і виробничим.

ІІ Постановка завдання. Набуття Україною конкурентоспроможності та гідного місця у сучасному світі нерозривно пов'язане з модернізацією її економіки. Незважаючи на те, що протягом останніх років (до 2008 року) в Україні простежувалося зростання валового внутрішнього продукти, зокрема на одну особу, у своєму нинішньому вигляді українська економіка є надзвичайно енерго- та ресурсозатратною, вагому долю національного продукту визначають виробництва з низьким рівнем доданої вартості (рис. 1), невисокою залишається інвестиційна й інноваційна активність в регіонах, значна кількість невирішених питань в соціальній сфері.

Рис.1 Валовий внутрішній продукт України в розрахунку на одну особу.

Такий стан економіки суттєво впливає на всі сфери життя держави і суспільства. Очевидно, що у своєму нинішньому нереформованому вигляді економіка не може дати країні ресурси, необхідні для прискореної модернізації, наближення до європейських економічних, соціальних і гуманітарних стандартів. Виявлення таких ресурсів, а також перспектив розвитку регіонів країни можливе, насамперед, на базі максимально об’єктивної оцінки їх соціально-економічного стану і рівня розвитку економічних процесів.

ІІІ. Результати дослідження.

Якщо протягом 2006 р. найбільше зростання валової доданої вартості в Україні спостерігалось у торгівлі, транспорті та будівництві, а у 2007р. відбулося в основному за рахунок збільшення валової доданої вартості у торгівлі, переробній промисловості, транспорті та зв’язку, то для 2008 р. характерно найбільше зростання валової доданої вартості у сільському господарстві, мисливстві, лісовому господарстві, транспорті та зв’язку (рис.2). Тобто у тих сферах, випуск продукції в яких порівнянню з іншими незначний.

2006 р.

2007 р.

2008 р.

Рис. 2. Виробництво та розподіл валового внутрішнього продукту за видами економічної діяльності, у % до загального обсягу випуску, проміжного споживання і валової доданої вартості.

За 2006р. приріст виробництва у промисловості становив 6,2%, що вдвічі перевищує цей показник за 2005р., а в 2007р. приріст виробництва у промисловості становив вже 10,2%. Випуск продукції збільшився за всіма основними видами промислової діяльності, крім видобування паливно-енергетичних корисних копалин. Але за 2008р. у промисловості отримано спад обсягів виробництва продукції проти попереднього року на 3,1%.

Загальна характеристика рівня соціально-економічного стану регіону включає три основні групи показників, комплексне використання яких повинне забезпечити їх об’єктивний вимір та оцінку тенденцій і перспектив подальшого розвитку. Показники, що необхідно використовувати для проведення аналізу соціально-економічного стану регіонів і формування їх рейтингів за розвитком економічних сфер життя, поєднані за наступними напрямками:

1) оцінка загального рівня соціально-економічного стану регіону за допомогою системи показників показників;

2) визначення місця регіону, застосовуючи рейтингові оцінки;

3) групування регіонів, однорідних за окремими ознаками.

Велика сукупність одиниць, що розглядаються, значно ускладнює оцінку результатів аналізу. Саме тому, постає питання про представлення результатів розрахунку так, що би забезпечити можливість співставлення результатів. Подання таких результатів можливе у вигляді сформованого рейтингу регіонів за визначеними ознаками;

Рейтинг – це узагальнююча інтегральна оцінка. Яка вказує на позицію к-тої одиниці (регіону, району) на певній шкалі [3]. Рейтингові оцінки, як інструмент систематизації, стосовно S регіону, характеризують стан і перспективи розвитку того чи іншого напрямку економічної діяльності. Така оцінка можлива як без проведення класифікацій і розподілу регіонів за групами (всі одиниці певної сукупності (N) регіонів, що розглядаються, посідають певне місце на визначеній шкалі оцінки від першого до N –го місця) і з проведенням класифікації по групам, тобто виділення певного регіону – репрезентанту, рівень соціально-економічного розвитку якого оцінюється середній для даної сукупності і співвіднесення інших до показників соціально-економічного розвитку регіону – репрезентанту.

Рейтингові оцінки з класифікацією (найчастіше використовується класифікація за принципом «найвищий рівень розвитку, вищий, вище середнього, середній, нижче середнього, низький») можливо проводити як використовуючи внутрішній еталон (регіоном – репрезентантом виступає один з регіонів України або середній рівень показника по країні), так і за зовнішнім еталоном (регіоном – репрезентантом виступає регіон іншої країни, середній рівень будь-якого показника в світі, певному географічному регіоні тощо). Для оцінки соціально-економічного розвитку регіонів України доцільно використовувати комплексний рейтинговий аналіз, в якому співставлення регіонів з регіоном – репрезентантом усередині країни характеризує територіальні диспропорції соціально-економічного стану, а співставлення з зовнішніми репрезентантами – об’єктивний рівень розвитку даних процесів.

Основним завдання при проведенні таких оцінок стає обґрунтований відбір показників, на базі яких вони будуть проводитися. Найбільш узагальнюючим показником, що оцінює рівень соціально-економічного розвитку регіону, є регіональний валовий продукт, а також частка регіону у валовому внутрішньому продукті країни (рис.3).

Рис. 3. Валовий регіональний продукт, у відсотках до загального обсягу.

За цим показником протягом останніх років лідерами являються Київ і Донецька область. Але використання абсолютних показників при порівнянні регіонів не дає об’єктивної оцінки. Таке порівняння можливе лише за відносними показниками, які враховують наявність природних, трудових, капітальних та інших ресурсів в регіоні для забезпечення такого рівня розвитку. Тому для рейтингової оцінки регіонів України за цим показником доцільно використовувати значення валового регіонального продукту на одну особу. За цим показником регіонами – лідерами в Україні в 2007 році є м. Київ, Донецька, Дніпропетровська, Полтавська, Запоріжська та Харківська області (табл.1).

Але оцінка за одним показником не описує повної картини соціально - економічного розвитку регіонів України. Така оцінка повинна буду комплексною і охоплювати різні сфери соціально - економічного життя регіону. Найбільш вагомими показниками, які доцільно використовувати при такій оцінці є: частка промислової продукції в промисловому виробництві країни, індекси промислового розвитку в регіонах, частка малого бізнесу, розподіл підприємств за регіонами України, частка аграрного сектору в валовому регіональному продукті, інвестиції в економіку регіону на душу населення і в частках від загального обсягу по країні, інноваційна активність підприємств регіону, рівень безробіття та середні заробітні плати по регіону тощо.

Серед регіонів найнижчий рівень оплати праці (на 30,3% менший від середнього по країні) зафіксовано у Тернопільській області, натомість найвищий (відповідно в 1,7 рази більший), як і раніше, спостерігався у м. Києві. Середня заробітна плата працівників Київської, Запорізької, Дніпропетровської та Донецької областей також перевищила показник у цілому по країні (на 0,9–14,0%).

Таблиця 1 - Валовий регіональний продукт
	Валовий регіональний продукт млн. грн.				Індекси фізичного обсягу валового регіонального продукту %					Валовий регіональний продукт у розрахунку на одну особу грн.
	2004	2005	2006	2007	2004	2005	2006	2007	2008*	2004	2005	2006	2007
Україна	345113	441452	544153	720731	112,1	102,7	107,3	107,9	102,1	7273	9372	11630	15496
Автономна Республіка Крим	9901	12848	16044	20874	108,5	104	106,7	109	105,7	4951	6460	8101	10574
Вінницька	8123	10207	12414	15381	111,9	105,3	106,2	103,4	106,8	4700	5966	7328	9159
Волинська	4994	6553	7687	10072	119	103,7	103,5	112,1	107,7	4771	6285	7397	9711
Дніпропетровська	30040	41227	52347	71173	111	107,3	108	105,3	97	8609	11909	15239	20868
Донецька	45617	58044	72361	92093	110,8	97,1	108,3	104,6	97,3	9713	12490	15725	20197
Житомирська	5947	7430	8784	11127	115,6	101,1	103,6	105,1	103,9	4397	5554	6636	8485
Закарпатська	5297	6700	8185	10508	106,4	98,5	106,6	108,2	104,3	4238	5373	6576	8452
Запорізька	15255	19968	24787	33158	115,6	104,6	106,1	108,5	101,2	8093	10683	13369	18022
Івано-Франківська	7311	9622	11316	13916	107,6	105,9	102,5	100,8	96,5	5238	6916	8157	10055
Київська	11883	15362	19188	26221	109,8	107,3	108,8	105,9	104,8	6652	8673	10918	15033
Кіровоградська	5594	6877	8187	9989	118,9	102,4	105,1	97,9	113,7	5122	6394	7723	9546
Луганська	14672	19716	24159	32280	108,2	100,3	104,3	105,2	99,2	5973	8131	10085	13628
Львівська	13992	17192	21486	27987	105,2	98,1	108,3	105,8	100,8	5396	6657	8351	10915
Миколаївська	7934	9553	11876	14767	118,1	100,1	107,1	99,5	106,4	6424	7801	9769	12227
Одеська	17029	20762	24898	33116	108,1	99,6	103,5	106,3	110,9	7028	8619	10379	13827
Полтавська	13983	18099	22179	28355	116,7	99,2	108,2	105,8	94,3	8841	11574	14330	18500
Рівненська	5599	7263	8924	11180	113,1	102,1	106,9	104,5	101,2	4817	6269	7724	9695
Сумська	6275	8025	9566	12341	105,9	104,4	103,4	103,4	104,7	5009	6497	7848	10249
Тернопільська	3948	5137	6452	8276	106,4	102,5	110,3	108,3	106,5	3516	4603	5819	7510
Харківська	20524	25618	32023	43868	112,2	104,8	107,5	107,2	101,1	7182	9025	11353	15645
Херсонська	5200	6469	7565	9034	111,2	99,2	104	100,4	110	4546	5713	6744	8122
Хмельницька	6344	7958	9603	12339	112,7	103,9	104,2	104	100,5	4549	5764	7023	9100
Черкаська	6623	9014	10957	13656	116,9	107	105,6	106,5	115,8	4853	6681	8209	10331
Чернівецька	3277	4234	5126	6672	109,3	101,5	105,5	108,3	106,4	3589	4654	5650	7369
Чернігівська	6181	7627	8950	11532	110	100,1	103,4	106,5	102,4	5163	6474	7714	10081
м. Київ	61357	77124	95267	135900	116,8	105,8	110,7	119,7	103,2	23130	28780	35210	49795
м. Севастополь	2213	2823	3822	4916	107	100,9	116,3	106,6	103,6	5847	7452	10079	12961

Законодавче збільшення мінімальної заробітної плати автоматично приводить до підвищення рівня середньомісячної заробітної плати працівників та може слугувати прогнозованим важелем її збільшення в майбутньому.

Значна диференціація регіонів, територіальні диспропорції як в структурі економіці, так і в розвитку соціальної інфраструктури і рівні доходів населення, зумовлюють не тільки різні вихідні показники для формування стратегій соціально–економічного розвитку регіонів України, але, незважаючи на загальнодержавні цілі і пріоритети, різні першочергові завдання регіональної політики.

Таким чином, при наявності позитивних тенденцій у розвитку України лишається ще багато невирішених проблем, пов'язаних з необхідністю забезпечення подальшого зростання соціальних та економічних показників розвитку країни, а також зі зниженням міжрегіональних диспропорцій.

Нинішня ситуація з економічним розвитком регіонів переконує у необхідності підвищення ролі регіональної соціально-економічної політики як важливої складової державної політики.

ІV Висновки. Таким чином, головним завданням регіональної соціально-економічної політики залишається підвищення конкурентоспроможності регіонів, зміцнення та ефективне використання їхнього ресурсного потенціалу. Для цього насамперед необхідно здійснити реструктуризацію та диверсифікацію економіки більшості регіонів, проводити обґрунтовану і послідовну регіональну інноваційну політику, розбудовувати та модернізувати інфраструктуру регіонів, запровадити дієві механізми сприяння розвитку середнього та малого підприємництва в регіонах. Реалізація ефективної регіональної соціально-економічної політики буде можливою лише за умови спільної й погодженої діяльності центральних, регіональних і місцевих органів влади.

Вагомими чинниками для досягнення позитивних структурних змін як в економіці окремого регіону, так і національної економіки в цілому є створення «соціального» капіталу інвестиційно - інноваційної сфери і розгалуженого і дієвого науково-технічного комплексу.

Такий механізм базується насамперед, на активізації попиту на результати інтелектуальної праці, стимулювання наукової та інноваційної діяльності, збереження наукового потенціалу в регіонах; аналізі ефективності існуючих технопарків та інноваційних структур, розробки, враховуючи світовий досвід, інституційної бази (законодавчих актів, нормативно-методичної бази, інфраструктури) спеціальних режимів стимулювання діяльності в інноваційній сфері що повинне спрямовуватись на відновлення ефективної діяльності існуючих та створення нових технопарків і технополісів у Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Луганській, Львівській, Одеській, Харківській та інших областях у різних сферах і секторах економіки; розробці та реалізації регіональних програм транснаціонального інноваційного співробітництва з регіонами країн – нових членів ЄС, створення Міжнародного центру досліджень (IRC center) у межах VII Рамкової програми ЄС у містах Львові, Харкові, Донецьку, а також програми інтеграції науково-технологічного потенціалу прикордонних регіонів у Європейський науковий простір у межах Плану дій Україна ЄС та Європейської політики сусідства (ENP).

Література:

1. Іщук С.І. Розміщення продуктивних сил (теорія, методи, практика). Вид. прероб. і доп. – К., Європ. ун –т, 2006. – 216 с.

2. Регионы Украины: поиск стратегии оптимального развития.// Под. ред. д. г. н., проф. Голикова А.П. – Харьков, 1994. – 304 с.

3. Николаев В.П., Орловская Ю.В., Чумакова Е.Г. Проблемы рейтинговой оценки инвестиционной привлекательности: внутрирегиональный аспект. – Донецк: Наука и образование, 2003. - 100 с.