Севідова С.О., Кукса О.Л.
Науковий керівник: Гузенко О.П.
Криворізький економічний інститут ДВНЗ „КНЕУ ім. В. Гетьмана”
Окремі проблеми
інвестиційної діяльності вітчизняних банків в сучасних умовах
Актуальність
фінансових інвестицій в діяльності банків України посилюються ринковою
трансформацією національної економіки. Дослідження теоретичних і прикладних
основ управління фінансовими інвестиціями сприяє підвищенню якісного рівня
окремих аспектів банківської діяльності. В системі накопичення інвестицій
значна увага має приділятися нормативно-законодавчим регуляторам, які мають
низьку виконавчу дію.
Слід зазначити,
серед основних причин слабкої інвестиційної активності банків більшість учених
і практиків виділяють наступні: потенціал українських банків щодо фінансування
великих інвестиційних проектів, від реалізації яких залежить виконання програми
структурної перебудови країни є недостатній, а також незважаючи на позитивні
тенденції щодо концентрації капіталу, рівень консолідації банківської системи
на сьогодні є занизьким. Разом з тим, інвестиційне кредитування, пов’язане з
високими ризиками, непорівнянними з можливими прибутками (кредитним,
процентним, валютним, ліквідності тощо). Проте банківська практика доводить для
того, щоб банки могли збільшувати обсяги інвестиційних кредитів у реальний
сектор економіки, необхідно створити умови, за яких вони були б застраховані
від невиправданого ризику.
Крім того, розвиток
інвестиційного кредитування стримує недостатньо стабільна, ризикова ресурсна
база банків. Малою є частка капіталу в пасивах всієї банківської системи
країни. У залучених коштах переважають короткострокові зобов’язання, а це
обмежує інвестиційний потенціал банків та обсяги відповідних кредитів. Водночас,
банкам важко нарощувати інвестиційну діяльність в умовах недостатньо
розвинутого фондового ринку, дефіциту ефективних проектів. Про це свідчать і
значення нормативів інвестування в цілому по системі, які значно нижчі від
граничних. Тобто банківська система має не значні можливості, щоб нарощувати
інвестиційну діяльність, не перевищуючи при цьому допустимого ризику.
На погляд А.
Кузнєцової та Я.Карпової [1] одним із головних чинників низької інвестиційної
активності банків є недосконала законодавчо-правова база інвестиційного та
іпотечного кредитування, брак спеціалізованих інвестиційних, іпотечних банків,
а також банків розвитку. В свою чергу, О. Гетьман [2] зауважує, що
«…незважаючи на наявні проблеми та перешкоди на шляху нарощування
інвестиційного кредитування, банківська система України сьогодні вже має певний
інвестиційний потенціал, що утворюється як за рахунок власного капіталу, так і
залучених коштів».
Нагадаємо, у
міжнародній банківській діяльності на придбання цінних паперів банки
спрямовують значну частину коштів (від 1/3 до 1/5 грошових ресурсів). В
українських банках частка портфеля цінних паперів у сукупних активах значно
нижча і наприкінці 90-х не перевищувала 2-3% власних активів. Сьогодні його
частка дещо зросла, але вкладення в цінні папери становлять близько 6%
загальних активів банківської системи України. Раніше у портфелі банків
переважали інвестиційні цінні папери. Тепер банки переважно вкладають кошти у
спекулятивні фондові інструменти. Банківські установи почали на давати перевагу
доходам, що отримуються не від володіння цінними паперами, а від проведення
торговельних операцій з ними. Така інвестиційна стратегія передбачає
нарощування обсягів зазначених вище операцій з метою отримання більших доходів.
За результатами
досліджень можна стверджувати, що наслідки світової фінансової кризи призвели
до того, що виникла нагальна потреба розробки більш дієвих заходів стосовно
розвитку інвестиційної складової банківського сектору. Для вирішення вказаної
проблеми на макроекономічному рівні було запропоновано для вітчизняного
банківського сектору наступні заходи:
по-перше,
контролювання високої заборгованості, тобто зростання соціальної нерівності,
напруження в купівельній спроможності населення, запровадження низьких
процентних ставок;
по-друге, встановлення
контролю за великими грошовими надходженнями на ринок України (міжнародними
позиками, інвестуванням системи соціального захисту, фондів страхування життя і
пенсійних фондів з боку їхніх органів управління (страхових компаній,
інституційних фондів та ін.));
по-третє, зміцнення
політики державного регулювання економіки в процесі функціонування фінансової
системи країни.
Таким чином, в
сучасних умовах розвитку країни, для підвищення якісного рівня інвестиційної
банківської діяльності доцільно: стимулювати виникнення фондів довгострокового
кредитування та створення інноваційних спеціалізованих банків; створити систему
пільгового рефінансування банків, які надають пільгові кредити для впровадження
інвестиційних проектів, що спрямовані на впровадження високотехнологічних змін;
запровадити механізм державного страхування кредитів, які надані підприємствам,
що впроваджують і розробляють інноваційну продукцію; звільнити від
оподаткування частку прибутку банків, яка інвестується в акції підприємств, що
виробляють високотехнологічну продукцію, тим самим заохочуючи банки; знизити
ставки норми обов’язкового резервування коштів для банків, що здійснюють
пільгове довгострокове кредитування інноваційних проектів та запровадити
систему державного страхування ризиків, що пов’язані з діяльністю банків на
інвестиційному ринку.
Література:
1. Кузнєцова А.
Банківський сектор як джерело фінансування інвестиційно-інноваційного
потенціалу України / А. Кузнєцова, Я. Карпа // Вісник Національного банку
України. – 2006. – № 4. – C. 28.
2. Гетьман О.
Економічна характеристика ризиків у процесі банківського інвестування на
фондовому ринку / О. Гетьман // Вісник Національного банку України. – 2005. –
№6. – С. 40-43.