Кузнєцова О. М.

Національний університет біоресурсів і природокористування України.

Київ, Україна

Комунікативний метод викладання іноземних мов та особливості його застосування у немовних ВНЗ

У післявоєнний період з’являється тенденція до наближення процесу навчання іноземним мовам до реального процесу спілкування. Саме в цей час різними вченими з різних країн розробляється комунікативний метод, основне завдання якого – організувати процес навчання іноземній мові, адекватний процесу реального спілкування. На відміну від традиційної (граматико-перекладної) методики, основною метою навчання іноземній мові за цим методом є навчання не системі мови, а її застосуванню в реальному (переважно усному) спілкуванні; а основним засобом навчання виступають не письмові тексти і граматичні вправи, а ситуації, що моделюють реальне спілкування.

Основними ознаками комунікативного методу є наступні:

1) основне завдання – навчити учнів (студентів) розмовляти іноземною мовою якщо не на рівні носія мови, то хоча б на рівні, необхідному для подальшої роботи;

2) основним засобом навчання виступають ділові ігри, що моделюють реальні ситуації спілкування, найтиповіші для даного контингенту учнів (студенів). Оволодіння засобами спілкування (фонетичними, лексичними, граматичними), а також видами мовленнєвої діяльності (говорінням, аудіюванням, читанням та письмом) відбувається під час практичного застосування цих засобів та видів МД у процесі спілкування;

3) обмежене використання рідної мови під час навчання іноземній. Фактично, замість перекладу лексичних одиниць з іноземної мови на рідну викладач на початкових етапах використовує наочність (малюнки, фотографії тощо), а на більш просунутих – пояснення іншомовних слів іноземною мовою.

Проте власний досвід доводить: вивчити іноземну мову чи навчити цій мові інших без використання рідної мови неможливо, оскільки не всі лексичні одиниці можна зобразити на малюнках, при поясненні значення слів іноземною мовою можуть виникати нові незнайомі слова, а при викладанні іноземної мови у немовному внз від студентів вимагається чітке знання термінів як іноземною мовою, так і рідною (більшість з яких вони на перших курсах не знають. До того ж, переклад іншомовних лексичних одиниць, знання їх еквівалентів необхідні для їх запам’ятовування;

4) вивчення системи мови (граматики) є переважно інтуїтивним, тобто, на відміну від традиційної методики, де граматика і лексика є основним предметом навчання, при навчанні за комунікативним методом граматика необхідна лише для правильної побудови речень, проте від студентів вимагається не механічне заучування граматичних правил, а інтуїтивне відчуття правильно побудованих фрагментів мовлення;

5) лексика вивчається не ізольовано (без контексту) як у традиційній методиці, а виключно в контексті під час її застосування.

Серед основних принципів навчання, які використовуються під час застосування комунікативного методу можна виділити наступні:

1) принцип мовленнєвої спрямованості (комунікативності) полягає в тому, що шляхом до реалізації мовленнєвої практичної мети є практичне користування мовою у ситуаціях, максимально наближених до ситуацій реального спілкування;

2) принцип індивідуалізації, тобто урахування індивідуально-психологічних особливостей учня (студента), які впливають на успішність оволодіння іншомовною мовленнєвою діяльністю;

3) принцип автентичності означає, що під час навчання іноземній мові мають використовуватися автентичні матеріали, тобто, оригінальні, створені не для навчальних цілей. Особливо цей принцип актуальний при викладанні іноземної мови у немовному внз, де викладачі, не маючи належної підготовки у відповідній галузі знань, часто намагаються замість автентичних наукових текстів використовувати науково-популярні, адаптовані тексти. Проте, від студентів у немовних внз вимагається знання не просто мови, а наукової термінології іноземною мовою, а це без автентичних текстів практично неможливо;

4) принцип інтерактивності означає, що навчання відбувається переважно у групах, оскільки в умовах групової взаємодії між студентами утворюється спільний фонд інформації про досліджуваний предмет, яким вони користуються разом. Досвід показує, що при груповій роботі підвищується не лише мотивація студентів, а й їх успішність;

5) принцип інтенсивного використання фонових знань студентів надзвичайно актуальний у нефілологічному внз. Адже основне завдання тут, як вже зазначалося, навчити студентів працювати з текстами за їх спеціальністю, розуміти фахову термінологію. За вимогами комунікативної методики студенти повинні вміти не лише читати і перекладати текст за фахом, а й розмовляти за даною тематикою. На практиці ж, робота з такими текстами обмежується читанням, перекладом, післятекстовими вправами та бесідою в режимі питання-відповідь, оскільки викладач-філолог, як правило, не знайомий з відповідною наукою, просто не може вести бесіду на професійну тематику.

Проте, активізація фонових знань студентів в інтерактивному форматі все ж можлива, адже не секрет, що навіть студенти-першокурсники мають певне уявлення про свою майбутню професію і те, чим їм доведеться займатися ще зі школи. Саме ці знання слід використовувати під час перед текстової бесіди на задану тему.

Більшість текстів за фахом у сучасних підручниках починаються перед текстовими вправами, як правило питаннями типу:

What do you know about atomic reactor?

Have you ever heard about virtual reality?

What is a tractor?

Подібні завдання дозволяють не лише активізувати фонові знання студентів, краще засвоїти фахову лексику та поліпшити навики говоріння, а й значно підвищити їх мотивацію, інтерес до даної теми. Але, власний досвід показує: бесіда на тему за фахом, особливо на технічних факультетах, під силу, як правило, лише сильним студентам;

6) принцип контекстуальної обумовленості (ситуативності) означає, що мова і мовні засоби застосовуються в межах відповідного соціального контексту, тобто, ситуативно. Саме ситуація, контекст дозволяють впізнати, семантизувати і запам’ятати значення кожної лексичної одиниці, адже механічне заучування слів, граматичних форм, речень тощо не дозволяє запам’ятати їх надовго. Натомість, контекст дозволяє адекватно зрозуміти кожне слово, речення тощо завдяки його контекстуалізації – співвіднесенням його значення зі значенням навколишніх одиниць. До того ж ситуативність як обов’язків елемент комунікативного методу дозволяє стимулювати мовленнєву діяльність студентів та розвинути їх мовленнєві навички.

У процесі навчання за комунікативним методом студенти набувають комунікативної компетенції – здатності правильно і доречно використовувати мову залежно від конкретної ситуації спілкування. Сам термін «комунікативна компетенція» є центральним у комунікативній методиці навчання іноземних мов, і більшість вчених вважають формування комунікативної компетенції у тих, кого навчають метою навчання іноземної мови.

Комунікативна компетенція включає в себе наступні складові компоненти, які слід формувати у студентів немовного внз:

1) лінгвістичний (мовний, граматичний) – знання правил правопису, словотвору, граматики і лексики;

2) соціолінгвістичний – навички адекватної комунікації в межах певної соціальної групи;

3) соціокультурний – знання з країнознавства;

4) текстовий (дискурсивний) – уміння розуміти, інтерпретувати та продукувати письмові тексти, перш за все, професійно-орієнтовані;

5) прагматичний (стратегічний) – уміння розуміти і вживати висловлювання відповідно до комунікативних намірів того, хто говорить та конкретної ситуації спілкування.

Очевидно, що в умовах немовного внз неможливо сформувати всі компоненти КК на високому рівні, як і оволодіти усіма видами мовленнєвої діяльності, але завдання викладача – навчити студентів адекватно розуміти тексти за фахом і спілкуватися на професійні теми.

Література:

1. Методика навчання іноземних мов у середніх навчальних закладах. – К.: Ленвіт, 1999. – 320с.

2. Барабанові Г. В. Методика навчання професійно-орієнтованого читання у немовному внз. – К.: Інкос, 2005. – 315с.